Висвітлено загальні питання моделювання соціальних та економічних процесів. Значну увагу приділено штучному інтелекту, організації зовнішніх інформаційних потоків, прогнозуванню глобальних змін, стратегічному кількісному аналізу процесів соціально-економічного розвитку держави. Окремий розділ присвячено інформаційним технологіям і системі управління, а також глобальній стратегії бізнесу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*327.31

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито суть поняття ринку на великому часовому проміжку в його найширшому контексті, розглянуто генезис і розвиток ідеї ринку як принцип суспільного устрою. Доведено, що лібералізм не є ідеологією, яка легітимізує капіталізм зразка ХІХ ст., а постає як завершене філософське обгрунтування суспільної організації. Охарактеризовано постать Г.Гегеля як спадкоємця англійської політичної економії, висвітлено еволюцію концепції громадянського суспільства від Дж.Локка до А.Сміта.

Раскрыта сущность понятия рынка на большом временном промежутке в его наиболее широком контексте, рассмотрены генезис и расцвет идеи рынка как принцип общественного устройства. Доказано, что либерализм не является идеологией, легитимизующей капитализм образца ХІХ в., а представляет собой законченное философское обоснование общественной организации. Охарактеризована личность Г.Гегеля как продолжателя английской политической экономии, освещена эволюция концепции гражданского общества от Дж.Локка до А.Смита.

Висвітлено можливі методологічні підходи щодо вивчення феномену утопії. Зокрема окреслено історичний, соціально-структурний, психологічний і феноменологічний підходи.

Доведено, що ідеал і утопія, попри подібність їх змісту та функцій, постають різними утвореннями свідомості. Проведено їх порівняльний аналіз та окреслено їх провідні характеристики.

Окреслено певні аспекти буття міста як особливого цивілізаційного утворення суспільного буття (будівництво за планом, управління; зосередження людей, пов'язаних із наукою, освітою, видавництвом, релігійною діяльністю), що вплинули на виникнення утопії як інтелектуального явища, а також на диференціацію утопій на політичну, сцієнтистську, релігійну; на позитивну та негативну.

Окреслено взаємозв'язки та протиставлення утопії та науки як утворень суспільної свідомості. Простежено ставлення до науки у представників утопічної думки, починаючи від передісторії утопічного жанру (Платон), в подальшому - у Т. Мора, Ф. Бекона (XVII ст.), Л.-С. Мерсьє (XVIII ст.), Ш. Фур'є (XIX ст.), а також в антиутопіях О. Хакслі та Дж. Оруела (XX ст.).

Здійснено філософський аналіз проблеми есхатології та утопії у розумінні історії. Оформлення уявлень про історичну перспективу розглянуто у контексті "осьового часу", коли у різних варіантах формуються уявлення щодо трансцендентного, що дозволяє визначити поле духовної напруги між метабуттям та іманентним його рівнем. Особливість вирішення "конфлікту" між двома планами буття пов'язано зі специфікою самовизначення людини у світі та позначенням стратегій розуміння історії, похідних від есхатологічних сподівань (християнська модель історії) та утопічних проектів (раціональна традиція визначення сенсу історії). Проаналізовано концепції християнської та секуляризованої есхатології, модифікації утопічної творчості. Позначено найбільш загальну умовну конфігурацію взаємодії есхатологічних та утопічних уявлень у ході історичного процесу, а також проаналізовано місце та роль утопії й есхатології у сучасній соціокультурній ситуації. Доведено, що у константованій "ситуації постісторії", утопія й есхатологія втрачають свої метаісторичні потенції, але зберігають свої позитивно перетворюючі соціальну та духовну дійсність можливості.

Досліджено проблеми концептуальної антиципації та готовності до екстремальних ситуацій. Доведено, що екстремальні ситуації є єдністю об'єктивного та суб'єктивного, природного та соціального, а небезпека перебуває у зворотній залежності від міри готовності до них. У структурі готовності до екстремальних ситуацій, поряд з психологічною, організаційно-управлінською і матеріально-технічною, виділено готовність концептуальну. На підставі історичного досвіду доведено її базисну і визначальну роль стосовно інших видів готовності й у забезпеченні готовності до екстремальних ситуацій в цілому.

Досліджено проблему можливостей побудови теоретичних моделей майбутнього. Висвітлено генезу філософських теорій стосовно майбутнього та можливості прогнозування. У порівняльному аспекті проаналізовано можливості щодо раціонально обгрунтованого покладання майбутнього у межах некласичної лінійної та некласичної культурно-цивілізаційної моделей суспільного розвитку. Розглянуто можливості обгрунтування вірогідних сценаріїв майбутнього. З'ясовано теоретичні засади покладання майбутнього у межах двох концептуальних моделей. Висвітлено базові принципи концептуалізації майбутнього в сучасних філософсько-історичних концепціях. Виявлено оптимальність методу побудови сценаріїв майбутнього як такого, що передбачає врахування особливостей варіативності навних і можливих змін, які не обмежуються жорсткими схемами, та виявляють здатність щодо адекватного реальності існування.

Проведено світоглядний аналіз витоків формування сучасної есхатологічної свідомості як фатора, що впливає на визначення історичної перспективи людської цивілізації. Основну увагу приділено дослідженню проблеми співвідношення об'єктивних передумов кінця історії та суб'єктивних есхатологічних уявлень на сучасному етапі цивілізаційного розвитку людства. На підставі визначення світоглядних витоків есхатологічної свідомості простежено її еволюційний рух від періоду виникнення несвідомих архетипічних підвалин до фіксації есхатологічних ідей та установок у сучасній суспільній свідомості, а також визначено основні етапи її еволюції: міфологічний, релігійний, історіософський. Відзначено, що сучасні наукові прогнози тяжіють до підтвердження (спростування) своїми засобами конструкцій, сформованих на міфологічному, релігійному та філософському етапах еволюції есхатології. Доведено, що наука не є вільною від суб'єктивних побудов, хоча взагалі налаштована на опис об'єктивного стану речей. Виявлено, що есхатологічна свідомість мотивує до пошуку способів подальшого існування, формує особисте відношення до песимізму та катастрофічних наслідків розвитку техногенної цивілізації.

Актуалізовано проблему есхатології у контексті нових дискурсивних соціокультурних умов та визначено її культуротворчий потенціал. Здійснено теоретичне узагальнення філософських досліджень та запропоновано оригінальні підходи щодо вирішення проблеми побудови нових життєвих смислів особистості. Доведено, що разом зі змінами умов соціокультурного життя, формуванням нових загальнолюдських перспектив втрачається залежність сенсу освіти від попередніх детермінант світоглядної орієнтації та виникає потреба у її перспективному моделюванні на основі принципу створення необхідних умов для саморозвитку, самоактуалізації, самореалізації особистості. Показано суттєвий вплив результатів проведеного дослідження на зміну традиційних уявлень філософсько-освітянської думки про можливості освітньо-культурної сфери у трансформації есхатологічного пізнавального підходу, обгрунтовано їх значення як одного з варіантів перегляду її соціально-філософських положень і когнітивно-аксіологічних можливостей.

Дисертацію присвячено соціально-філософському аналізу феномену соціальної утопії та її функціонуванню у перехідні періоди розвитку суспільства. Визначено різні підходи до проблеми соціальної утопії, що існують у сучасній філософії. Досліджено пізнавальну сутність утопії як форми практично-духовного освоєння дійсності, зв'язок утопізму з соціальною міфологією. Утопію також подано як формоутворення суспільного ідеалу. Розкрито конструктивні моменти, що присутні в утопії як ідеали майбутнього досконалого суспільства й утопічні викривлення суспільного ідеалу, що призводять до негативних явищ у суспільному житті. Розглянуто деякі особливості перехідних суспільних процесів та чинники, що сприяють актуалізації соціальної утопії саме у подібні трансформаційні періоди розвитку суспільства.

Висвітлено етапи та традиції осмислення образу майбутнього у соціально-філософській думці. Проведено аналіз ключових понять і з'ясовано підходи до їх розгляду у соціальній філософії. Досліджено трансформацію образу майбутнього у міфологічному, релігійному, філософському світоглядах. Визначено структуру та функції образу майбутнього в ідеології, розроблено їх класифікацію. Визначено механізми еволюції ідеологій від класичних через некласичні до постнекласичних. Запропоновано детермінанти оптимізації образу майбутнього України у формуванні ідеології її розвитку.

Визначено основні передумови формування есхатологічних концептів, чинники актуалізації есхатологічної свідомості. Проведено компаративний аналіз основних положень філософських вчень представників постіндустріального утопізму, а також постмодернізму. Виявлено їх генетичний зв'язок із стародавніми формами есхатології, а також есхатологічними концепціями, представленими у класичній парадигмі, зокрема філософією Г.В.Ф. Гегеля, І. Канта. Ф. Ніцше. М. Гайдеггера.

Проаналізовано соціальну утопію в аксіологічній площині: визначення ролі категорії "благо" в утопічній свідомості та з'ясування специфіки її інтерпретації на різних етапах еволюції соціальних утопій - класичному, некласичному, постнекласичному. Розглянуто соціальну утопію як "концепцію блага", в якій одночасно поєднуються всеохоплююча доктрина, основним завданням якої є пошук і створення утопістом власної теорії блага, що охоплює усі відомі цінності та чесноти в межах даної системи. Запропоновано цілісну реконструкцію "блага" як соціально-філософської категорії, визначено його роль, світоглядне та методологічне значення в утопічному мисленні.

Розроблено концепції праксеологічного та соціокультурного аспектів прогнозування. Доведено, що теоретико-методологічні підходи до прогнозування не є усталеними, вони еволюціонують під впливом соціокультурних і праксеологічних чинників. Визначено, що основні поняття футурології мають спільну онтологію, гносеологічні та феноменологічні принципи. Сучасна наука про майбутнє є праксеологічно спрямованою. Встановлено, що між інтуїтивним і формалізованим підходами до прогнозування існує відмінність на рівні довгострокового прогнозування, а на короткостроковому прогнозуванні вони взаємодоповнюють один одного. Розкрито основні методологічні принципи соціального проектування, які обумовлюються взаємодією соціуму, проекту та побіжними чинниками. Надано пропозиції щодо створення в Україні державної незалежної системи стратегічного прогнозування та планування.

Визначено тенденції суспільних змін в Україні. Соціальна прогностика розробляє соціальні аспекти наукових проблем гносеології та логіки прогностичного дослідження, наукові принципи типології соціальних прогнозів, класифікацію методів соціального прогнозування. Встановлено, що кон'юнктурні прогнози є важливим інструментом регулювання стану об'єкта та виявлення закономірностей причинно-наслідкових зв'язків з метою прийняття адекватних політичних рішень. З'ясовано, що соціальний прогноз розглядається як механізм для аналізу політичних ризиків, запобігання конфліктам, обгрунтування державних рішень та їх наслідків, прийняття науково обгрунтованих тактичних рішень в системі соціального управління.

Обгрунтовано, що головною помилкою під час розробки та реалізації утопічних конструктів було неврахування ефекту емерджентності. Прогнозовано, що внаслідок нездатності сучасних міжнародних інституцій на чолі з ООН координувати діяльність світової спільноти для відвернення глобальних загроз може утворитися загальнопланетарне наддержавне соціальне утворення. Проведено соціально-філософський аналіз, за яких умов це утворення може перетворитися на світову тоталітарну державу.

Завдяки аналізу утопії та футурології як феноменів з'ясовано, що вони є джерелом змістів і контекстів соціальних ідеалістів. Утопія та футурологія впливають на формування соціальних ідеалів різними шляхами: футурологія базується на методах пролонгації та проспекції, а утопія спирається на умоглядність, як основний принцип своїх побудов. Встановлено, що утопія та футорологія як феномени мають різні просторово-часові характеристики, утопія виступає образом альтернативи сучасному стану соціуму, а футурологія моделлю майбутнього. Зазначено, що утопія та футурологія деформуються в українських і глобалізаційних реаліях, підлаштовуючись під актуальні запити сучасності.