Розкрито суть поняття ринку на великому часовому проміжку в його найширшому контексті, розглянуто генезис і розвиток ідеї ринку як принцип суспільного устрою. Доведено, що лібералізм не є ідеологією, яка легітимізує капіталізм зразка ХІХ ст., а постає як завершене філософське обгрунтування суспільної організації. Охарактеризовано постать Г.Гегеля як спадкоємця англійської політичної економії, висвітлено еволюцію концепції громадянського суспільства від Дж.Локка до А.Сміта.

Раскрыта сущность понятия рынка на большом временном промежутке в его наиболее широком контексте, рассмотрены генезис и расцвет идеи рынка как принцип общественного устройства. Доказано, что либерализм не является идеологией, легитимизующей капитализм образца ХІХ в., а представляет собой законченное философское обоснование общественной организации. Охарактеризована личность Г.Гегеля как продолжателя английской политической экономии, освещена эволюция концепции гражданского общества от Дж.Локка до А.Смита.

Висвітлено можливі методологічні підходи щодо вивчення феномену утопії. Зокрема окреслено історичний, соціально-структурний, психологічний і феноменологічний підходи.

Доведено, що ідеал і утопія, попри подібність їх змісту та функцій, постають різними утвореннями свідомості. Проведено їх порівняльний аналіз та окреслено їх провідні характеристики.

Окреслено певні аспекти буття міста як особливого цивілізаційного утворення суспільного буття (будівництво за планом, управління; зосередження людей, пов'язаних із наукою, освітою, видавництвом, релігійною діяльністю), що вплинули на виникнення утопії як інтелектуального явища, а також на диференціацію утопій на політичну, сцієнтистську, релігійну; на позитивну та негативну.

Окреслено взаємозв'язки та протиставлення утопії та науки як утворень суспільної свідомості. Простежено ставлення до науки у представників утопічної думки, починаючи від передісторії утопічного жанру (Платон), в подальшому - у Т. Мора, Ф. Бекона (XVII ст.), Л.-С. Мерсьє (XVIII ст.), Ш. Фур'є (XIX ст.), а також в антиутопіях О. Хакслі та Дж. Оруела (XX ст.).

Здійснено філософський аналіз проблеми есхатології та утопії у розумінні історії. Оформлення уявлень про історичну перспективу розглянуто у контексті "осьового часу", коли у різних варіантах формуються уявлення щодо трансцендентного, що дозволяє визначити поле духовної напруги між метабуттям та іманентним його рівнем. Особливість вирішення "конфлікту" між двома планами буття пов'язано зі специфікою самовизначення людини у світі та позначенням стратегій розуміння історії, похідних від есхатологічних сподівань (християнська модель історії) та утопічних проектів (раціональна традиція визначення сенсу історії). Проаналізовано концепції християнської та секуляризованої есхатології, модифікації утопічної творчості. Позначено найбільш загальну умовну конфігурацію взаємодії есхатологічних та утопічних уявлень у ході історичного процесу, а також проаналізовано місце та роль утопії й есхатології у сучасній соціокультурній ситуації. Доведено, що у константованій "ситуації постісторії", утопія й есхатологія втрачають свої метаісторичні потенції, але зберігають свої позитивно перетворюючі соціальну та духовну дійсність можливості.

Дисертацію присвячено соціально-філософському аналізу феномену соціальної утопії та її функціонуванню у перехідні періоди розвитку суспільства. Визначено різні підходи до проблеми соціальної утопії, що існують у сучасній філософії. Досліджено пізнавальну сутність утопії як форми практично-духовного освоєння дійсності, зв'язок утопізму з соціальною міфологією. Утопію також подано як формоутворення суспільного ідеалу. Розкрито конструктивні моменти, що присутні в утопії як ідеали майбутнього досконалого суспільства й утопічні викривлення суспільного ідеалу, що призводять до негативних явищ у суспільному житті. Розглянуто деякі особливості перехідних суспільних процесів та чинники, що сприяють актуалізації соціальної утопії саме у подібні трансформаційні періоди розвитку суспільства.

Визначено основні передумови формування есхатологічних концептів, чинники актуалізації есхатологічної свідомості. Проведено компаративний аналіз основних положень філософських вчень представників постіндустріального утопізму, а також постмодернізму. Виявлено їх генетичний зв'язок із стародавніми формами есхатології, а також есхатологічними концепціями, представленими у класичній парадигмі, зокрема філософією Г.В.Ф. Гегеля, І. Канта. Ф. Ніцше. М. Гайдеггера.

Проаналізовано соціальну утопію в аксіологічній площині: визначення ролі категорії "благо" в утопічній свідомості та з'ясування специфіки її інтерпретації на різних етапах еволюції соціальних утопій - класичному, некласичному, постнекласичному. Розглянуто соціальну утопію як "концепцію блага", в якій одночасно поєднуються всеохоплююча доктрина, основним завданням якої є пошук і створення утопістом власної теорії блага, що охоплює усі відомі цінності та чесноти в межах даної системи. Запропоновано цілісну реконструкцію "блага" як соціально-філософської категорії, визначено його роль, світоглядне та методологічне значення в утопічному мисленні.

Обгрунтовано, що головною помилкою під час розробки та реалізації утопічних конструктів було неврахування ефекту емерджентності. Прогнозовано, що внаслідок нездатності сучасних міжнародних інституцій на чолі з ООН координувати діяльність світової спільноти для відвернення глобальних загроз може утворитися загальнопланетарне наддержавне соціальне утворення. Проведено соціально-філософський аналіз, за яких умов це утворення може перетворитися на світову тоталітарну державу.

Розкрито процес формування утопічної думки та джерела, які сприяють його активізації. Досліджено "перехідний час" як основне джерело розквіту утопічної думки в суспільстві. Сформульовано визначення перехідного часу, обгрунтовано його перевагу над іншими поширеними в наш час трактуваннями, такими як: перехідний період, перехідний етап, перехідне суспільство. Встановлено, що на відміну від будь-яких фантазій та мрій, утопія є, насамперед, відображенням суб'єктивної реальності людей, соціального буття за певних історичних умов.

Проведено системний соціально-філософський аналіз утопії як форми соціального передбачення дійсності. Здійснено загальний теоретичний аналіз проблеми соціального передбачення: уточнено змістовне значення поняття "соціальне передбачення" в соціально-філософській та соціологічній літературі. Охарактеризовано різні форми осягнення майбутнього, визначено об'єктивні та суб'єктивні передумови процесу передбачення. Виокремлено утопічну форму соціального передбачення та проведено її детальний аналіз: виділено історико-філософські концепти проблеми утопії, проаналізовано наявні в сучасній науковій літературі дефініції утопії, уточнено сучасне поняття утопії як форми соціального передбачення й її основні ознаки. Досліджено природу утопії як форми осягнення майбутнього, розглянуто сучасні тенденції утопічного передбачення.

Обгрунтовано перевагу синергетичної парадигми у порівнянні з діалектичним і метафізичним методами для більш ефективного аналізу творчого акту в сучасному социумі. Творчість розглянуто як вид складноорганізованої діяльності систем, внаслідок якої виникає нове та простежується перехід від хаотичного до збалансованого стану. Втілено концептуальний аналіз теорії творчості й особистості творця, що належать вітчизняним і зарубіжним філософам минулого та сьогодення. Узагальнено та систематизовано теоретичну базу, що існує. У зв'язку зі зростанням технологізації, віртуалізації, що прогресують, духовну детермінанту перенесено до кібернетичної площини, проектується на механічну діяльність. Розглянуто трансцендентальність щодо її впливу на продуктивну уяву творця. Підкреслено роль чинника вірогідності у творчому акті.

Розглянуто феномен утопії як важливий компонент духовного та культурного життя суспільства. Визначено головні методологічні підходи до його вивчення. Охарактеризовано основні види та соціальні функції утопії. Проаналізовано людиновимірність утопії - її сутнісний зв'язок з інтелектуальною діяльністю, людською суб'єктивністю, філософськими традиціями раціоналізму та ірраціоналізму. Простежено зв'язок даного феномену з певними сферами суспільного життя - повсякденністю, міським життям, грою. Розкрито спільні риси та відмінності утопії та споріднених з нею утворень суспільної свідомості - міфології, ідеалу, науки, релігії.

Розглянуто проблему вирішення кризи ідентичності суб'єктів в інформаційному суспільстві за допомогою креативної діяльності. Стверджено, що креативність є схильністю до творчості, тобто схильністю до відновлення зв'язування тотожності мислення та буття. Криза ідентичності суб'єктів інформаційного суспільства визначається як невідповідність критеріїв самоідентифікації новому порядку речей, що призводить до виникнення маргінальної ситуації. Зроблено висновок, що суб'єкт у маргінальних ситуаціях схильний бути креативним, а креативність є епіфеноменом кризи ідентичності.

Досліджено утопічну свідомість сучасності як спосіб існування позитивної утопії та визначено основні види сучасної утопічної свідомості: сцієнтистська, релігійна, партійно-політична, культурно-мистецька, корпоративно-фінансова, екологічна.

Стверджується, що тривале існування утопічної думки пояснюється її зв'язком з важливими потребами існування людини та діяльності людської свідомості - сферою ідеалізації, інтелектуального конструювання, уявленнями про належне та бажане, детермінованістю людського життя майбутнім, прогнозуванням, прагненням уникнути антиномій реального життя. У цьому контексті проаналізовано концепції: утопічного реалізму Е. Гідденса, принципу відповідальності Г. Йонаса, реалістичної утопії Ю. Габермаса.

Розглянуто феномен утопії як важливий компонент духовного та культурного життя суспільства. Досліджено утопії в руслі філософської антропології, тобто утопію досліджено у контексті природи та механізмів діяльності людського інтелекту, у гносеологічному плані, в контексті співвідношення наявного та належного, у контексті культури як середовища власне людського буття. Окреслено основні методологічні підходи до вивчення утопії, основні види та соціальні функції утопії. Досліджено людиновимірність утопії - її сутнісний зв'язок з інтелектуальною діяльністю, з людською суб’єктивністю, з філософськими традиціями раціоналізму та ірраціоналізму. Простежено зв'язок утопії з певними сферами суспільного життя - повсякденністю, міським життям, грою як сутнісною характеристикою людського буття. Проаналізовано спільні риси та відмінності утопії та споріднених з нею утворень суспільної свідомості - міфології, утопії, ідеалу, науки, релігії.

Досліджено розробку соціально-філософської концепції співвідношення міфічного та фантастичного у моделюванні соціальної реальності шляхом аналізу творів соціальної фантастики. Обгрунтовано необхідність розширення проблемного поля соціально-філософських досліджень, зокрема, у вивченні феномена сучасного міфу через залучення моделей соціального середовища, презентованих у творах соціальної фантастики. Визначено особливий статус соціальної фантастики в системі наукової фантастики й обгрунтовано необхідність її переосмислення у соціально-філософському дискурсі через її філософсько-світоглядні експлікації. Проаналізовано механізми антиципації у міфі та фантастиці на основі співставлення міфологічної свідомості й утопічної свідомості у контексті розуміння утопії й антиутопії як першоформи сучасної соціальної фантастики. Досліджено шляхи взаємовпливу первинної соціальної реальності та вторинної реальності змодельованої в творах соціальної фантастики.

Визначено особливості розвитку утопії як соціального явища та форми суспільної свідомості. Розглянуто неоднозначне тлумачення утопії у сучасних гуманітарних науках. Доведено, що властивість створювати утопії закладена в самій людині та є невід'ємною характеристикою самоусвідомлення, соціальної творчості особистості. Розкрито конструктивне значення політичної утопії, яка є засобом критики існуючої політичної системи та влади, які не забезпечують необхідного рівня добробуту для населення та не виконують функцію щодо його захисту. Виявлено небезпеки та показано творчі можливості утопії з урахуванням потреби удосконалення системи соціального управління та нормативного проектування майбутнього.

Определены особенности развития утопии как социального явления и формы общественного сознания. Рассмотрено неоднозначное толкование утопии в современных гуманитарных науках. Доказано, что свойство создавать утопии заложено в самом человеке и является неотъемлемой характеристикой самоосознания, социального творчества личности. Раскрыто конструктивное значение политической утопии, которая является средством критики существующей политической системы и власти, которые не обеспечивают необходимого уровня благосостояния для населения и не выполняют функции по его защите. Выявлены опасности и показаны творческие возможности утопии с учетом потребности совершенствования системы социального управления и нормативного проектирования будущего.