Освещены проблемы взаимосвязи социальной революции и исторического прогресса. Раскрыты особенности социальной философии Н.Бердяева.

Изложена идея построения эволюционной Картины мира, позволяющая по-новому посмотреть на окружающий нас мир, определить движущие силы и направленность движения материи. На основании эволюционного миропонимания обоснован прогноз развития общества. Сделан вывод о том, что капиталистическая форма организации общества должна быть преобразована в суверенистическую, которая основана на отношениях личной собственности на средства удовлетворения потребностей и равенства людей по их социальной значимости.

Надано осмислення соціального прогресу (СП) як соціально-філософської проблеми. Доведено, що ідея СП логічно вписується в модель спрямованої трансформації та в деякі версії теорії розвитку. Відокремлено декілька головних компонентів концепції СП. З'ясовано різноманітні погляди філософів на механізм СП.

Досліджено людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу, розкрито світоглядні та методологічні засади основних концепцій соціального розвитку. Визначено сутність сучасного соціального прогресу і його критерії. Обгрунтовано, що соціальний прогрес за сучасних умов полягає в переході суспільства до стану, який забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі "індивід - суспільство - природа", захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища. Викладено концепції розвитку особистості за умов реалізації сучасного концепту соціального розвитку, які базуються на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми та природою. Описано основні якості особистості за умов сучасного концепту соціального розвитку, зокрема: цілісність світогляду; єдність свідомості та мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної цілісності та взаємопроникнення різних знань і досвіду, традицій і звичаїв минулого, реальності та перспектив на майбутнє; свобода думки і творчості; прагнення до самореалізації та активності особистості; пошук змісту своїх вчинків, суспільних і природних явищ, прагнення людини зрозуміти своє призначення та всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їх єдності; потреба жити в єдності й гармонії з людьми і природою.

На підставі аналізу існуючих вчень про мораль установлено внутрішні чинники змін моральних норм, а саме: почуття, розум, суспільне благо. Розглянуто етичні школи та відзначено прогрес моральних норм. Запропоновано як критерії прогресу моралі використовувати категорії: кількісне зростання розмаїтості моральних норм, їх узагальнення, поглиблення, удосконалювання змісту. Зауважено, що історична обмеженість вчень про мораль, які мають визначати універсальні норми, а також одночасне співіснування багатьох з них обумовили звернення уваги на середовище, що формує мораль, особливо на її частину, що демонструє матеріальні й духовні можливості людини у зміні навколишньої та власної природи. Зазначено, що ці можливості своєю появою найбільшою мірою зобов'язані суспільному прогресу. Обгрунтовано неминучість виникнення апріорно-постулативного зобов'язання в моралі, виявлено актуальність кантівської концепції моралі. Показано необхідність та можливість з'єднання апріорно-постулативного, який персоніфікує формально-логічний (логіка повинності), й діалектико-матеріалістичного підходів до моралі, який є змістово-емпіричним її аспектом. Відзначено, що зміна потреб - це результат суспільного прогресу, це положення дозволяє доповнити зміст кантівського імперативу: введення ієрархії рівнів емпіричного. Установлено долю моралі на підставі аналізу видів суспільного прогресу у контексті зміни моралі. Запропоновано тезу, що мораль буде прогресувати під впливом суспільного прогресу, з'являться нові норми, що глибше відображають сутнісні потреби людини.

Висвітлено проблему прогресивного розвитку суспільства як соціальної системи та з'ясовано його фактори. Проведено класифікацію соціальних систем за ознакою цілісності. Обгрунтовано механізм розвитку соціальної системи, який передбачає трансформацію мети системи на інформаційно-знаковому рівні з наступною перебудовою інституціонального рівня та рівня матеріальної взаємодії. Доведено, що даний механізм існує завдяки наявності позитивного зворотного зв'язку між керівною та керованою підсистемами.

Проаналізовано концептуальні підходи до розуміння соціального прогресу, що склалися у китайській філософії. Розкрито основні параметри традиційної китайської системи мислення, поглядів, поведінки, сприйняття та психології, на яких базується ідея соціального прогресу (конкретність філософських ідей і рекомендацій; практицизм думки та асоціативність мислення у поєднанні з виразним акцентом на соціо-етичних зобов'язаннях індивіда; принцип холізму, систематизації та класифікаційні схеми мислення, а також принцип дедуктивно-дидактичного ланцюга міркувань). Розглянуто особливості багатофакторного аналізу соціального прогресу в Китаї наприкінці XX - на початку XXI ст. Висвітлено суть, зміст і основні характеристики нової екологічної парадигми суспільного прогресу, що базується на китайській філософській традиції. Визначено основні якості особистості як суб'єкта нової парадигми соціального прогресу в сучасній китайській соціальній філософії.

Проаналізовано процес становлення, розвитку та трансформації ідеї суспільного прогресу в українській філософській думці за часів Київської Русі до XX ст. На підставі дослідження вивчення пам'яток духовної культури українського народу визначено три основні етапи в процесі розвитку ідеї суспільного прогресу. Доведено: у період Київської Русі ідея суспільного прогресу існувала у формі духовного вдосконалення людини, що значною мірою зумовлено християнською релігією. В епоху культурно-національного відродження було сформовано ідею громадянського суспільства, яка є визнанням верховенства закону, рівності усіх громадян, обмеженням влади правителя і, що найголовніше, - турботою про "спільне благо". Третій етап у розвитку ідеї суспільного прогресу в Україні - національна ідея як фактор створення суверенної держави.

Вперше охарактеризовано рецепції новоєвропейської теорії процесу в новітній українській філософській думці й її реінтерпретації в українських суспільних контекстах. Виявлено систему критеріїв, за якими оцінювали суспільний процес мислителі народницького (народ, автономія, соціальне визволення) та консервативного (традиція, незалежність, національне визволення) напрямів. Розглянуто світові світоглядні основи суспільного прогресу в українській філософії, зокрема, вагому роль суб'єктивних чинників у здійсненні суспільного прогресу, а також рушійні сили прогресу, головним з яких є людина як суб'єкт історичної та соціальної дії. Розкрито змістове навантаження ідеї прогресу, що розглядалась українськими мислителями як багатозначна світоглядно-ціннісна категорія, яка об'єднувала погляди про досконалий суспільний лад і критику та відповідність йому теперішнього стану суспільного життя, вимогу соціальної трансформації та побудови гармонійного та досконалого суспільства, шляхом еволюційних змін. Охарактеризовано особливості розвитку ідеї суспільного прогресу в українській філософській думці другої половини XIX - початку XX ст. та обгрунтовано пріоритетність його основних аспектів - соціального та національного у їх співвідношенні.

Проаналізовано концепт «прогрес», оцінено можливість його застосування щодо філософії як такої. Обґрунтовано специфіку змін у змісті та характері сучасної філософії з огляду на вплив цивілізаційно-технічного прогресу. Розглянуто філософську цілісно світоглядну рефлексію, її переваги над динамікою соціокультурних змін сучасності. Описано філософію постмодернізму, яка є філософією прогресу як технологічно-цивілізаційного феномену, що легітимізує його за рахунок делегітимізації власне філософії. Розкрито значення комунікативної етики у конструктивному розвитку подій, що належать до сфери «соціальної терапії».

Проанализирован концепт «прогресс», оценена возможность его применения в отношении философии как таковой. Обоснована специфика изменений в содержании и характере современной философии, учитывая влияние цивилизационно-технического прогресса. Рассмотрена философская мировоззренческая рефлексия, ее преимущества над динамикой социокультурных изменений современности. Описана философия постмодернизма, которая является философией прогресса как технологически цивилизационного феномена, легитимизирующего его за счет делегитимизации собственно философии. Раскрыто значение коммуникативной этики в конструктивном развитии событий, относящихся к сфере «социальной терапии».

The concepts of "progress", the possibility of its application to philosophy as such. Reasonably specific changes to the content and nature of modern philosophy considering the influence of civilization and technology. Considered philosophical reflection holistic worldview, its advantages over the dynamics of social and cultural changes of modern times. Describes the philosophy of postmodernism, which is a philosophy of progress as technologically civilized phenomenon legitimized by delegitimizing its own philosophy. Disclosed the value of communicative ethics in constructive developments relating to the field of "social therapy."

На основі характеристик сучасного суспільства розкрито процес поставання гідної людини в гідному суспільстві, обгрунтовано роль суперечностей у вирішенні колізій і накопичених проблем суспільного розвитку. Окреслено напрями формування методологічного фундаменту та методичної бази, механізми та засоби стимулювання цивілізаційного вибору людини через формування та актуалізацію матриці "інакше - можливого" як джерела детонації практичного перетворення в ритміці формотворчість - культуротворчість - свободотворчість. Визначено відповідне коло проблем гуманізації суспільного життя та механізмів їх вирішення на всіх рівнях системи управління. Методологія перетворених форм надає можливість опрацювати механізми сприяння або сповільнення процесів суспільного розвитку. Ірраціональні перетворені форми виникають та розгортаються під впливом біологізму, суб'єктивізму, солідарності. Визначено теоретичне підгрунтя, необхідність і методи подолання ірраціональних перетворених форм. Визначено нову основу побудови матриці "інакше - можливого" - це творчий підхід, завдяки якому опрацьовано дійсно гуманістичний напрям розвитку: формується матеріальна та ідеальна основа нового основного відношення - суб'єкт-суб'єктного; виникає тяжіння до досконалості як цілеспрямоване здійснення в режимі со-творчості в критеріях-координатах корисності - добра - краси - істини. Результат - розгортаються нові формати світосприйняття, світогляду та світовідтворення, на основі суб'єкт-суб'єктних, а потому - суб'єктно-суб'єктісних взаємовідносин дійсної людини у гідному суспільстві; визначено атрибути дійсної свободи кожного - багатьох - всіх у сходженні до креатосфери, стають новими принципами мислення, відбудови стосунків та організації життя. Саме це потребує подальшого дослідження, теоретичного обгрунтування та практичного втілення.

Розглянуто категорії свободи та справедливості в політичній антропології Т. Гоббса. Висвітлено теорію суспільної угоди Ж.-Ж. Руссо в контексті становлення модерної політичної філософії. Проаналізовано методологічні засади сучасного філософського осягнення ідеї суспільної угоди. Досліджено принципи та особливості теорії Дж. Ролза та Ю. Габермаса. З'ясовано долю трансцендентального концептуалізму в сучасній політичній філософії О. Гьофе. Вивчено теорію "чесного контракту" Д. Готьє.

Концептуалізовано положення про практичну неможливість досягнення цілковитої когерентності змісту ідеї та форми її відображення, відтворення й інтерпритації: так чи інакше матимуть місце деякі змістові втрати, невідповідності й аргументаційні спотворення. Охарактеризовано соціальні явища як результат певних ідей. Окреслено ключові фактори, від яких залежить успіх втілення будь-якої ідеї в життя. Встановлено, що суспільство може реалізувати лише ті ідеї, які співзвучні мисленню епохи, не суперечать його аксіологічним пріоритетам і стереотипам. Здійснено змістово-інструментальну демаркацію зовнішнього контексту та внутрішньої логіки ідей. Показано, що одна й та ж сама ідея розуміється людьми різних світоглядних, культурно-цивілізаційних та ментальних рівнів по-різному і часто їх розуміння виявляється діаметрально протилежним. Розкрито змістові особливості ефекту взаємодії ідей, який завжди відрізняється від арифметичної суми їх потенціалів, тому методи та принципи синтезування ідейно-теоретичних пріоритетів набувають ознак мало не найвирішальнішого фактора суспільного розвитку.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*328.911

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: ДС47511 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*328.911

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: ДС47511 Пошук видання у каталогах НБУВ