Охарактеризованы учения 45 философов из США, Канады, Норвегии, Австралии, Финляндии, Индии, Италии, Польши, Германии и Великобритании, России и Украины периода VI в. до н.э. - начало XXI в. н.э. о назначении дикой природы и необходимости охраны природы. Приведен анализ работ современного американского природоведа и культуролога, альпиниста, знатока религий и мифологий Эдвина Бернбаума, автора книги "Священные горы мира". Особое внимание уделено философии святого Франциска Ассизского (1182 - 1226 гг.), котрый являлся основателем Францисканского ордена монахов римско-католитической церкви. Он одним из первых не только в христианстве, но и западной культурной традиции стал ратовать о духовном равноправии с природой, проповедывать любовь и сострадание ко всему живому.

Визначено роль феномену діяльності та діяльнісного підходу в сучасному соціоекологічному аналізі. Обгрунтовано необхідність грунтованого дослідження проблем соціальної екології в аспекті екорозвитку, зокрема не автономного, а сумісного розвитку соціоприродних систем. Виявлено загальні закономірності розвитку таких систем. Встановлено взаємозв'язок прогресивного та регресивного у природі й суспільстві та здійснено аналіз умов і фактів прискорення їх кооперативного, синергетичного, прогресивного розвитку як унікального процесу самоорганізації матерії. Розглянуто процес становлення та розвитку уявлень про діяльність та діяльнісний підхід як одного з основних методологічних засобів наукового аналізу, визначено його специфіку, структуру та методологічний статус. Встановлено значимість діяльнісного підходу в адекватному усвідомленні специфіки сучасної екологічної ситуації. Уточнено зміст і структуру екологічної діяльності, проаналізовано принципи її функціонування. На підставі принципу діяльності проананалізовано феномен екологічної культури, розкрито механізм формування та функціонування етичних імперативів у екологічній культурі особистості.

Розглянуто філософські і етикогуманістичні аспекти сучасної екологічної проблеми. Доведено, що біосфера сьогодні не спроможна самоочищуватися, саморегулюватися, самовідновлюватися - вона перебуває на порозі ХХІ ст. у стані деградації. Розглядаються негативні наслідки Чорнобильської катастрофи на навколишнє середовище і здоров'я людей. Зроблено висновок, що цивілізації необхідно змінити своє ставлення до навколишнього середовища, змінити стиль своєї діяльності і переоцінити життєві цінності. З урахуванням глобальних і регіональних екологічних проблем вивчено різні аспекти екологічного гуманізму, обгрунтовано ідеї екологічної філософії та теоретичні ідеї оптимального впливу на природу.

Розглянуто методологічні аспекти аналізу процесів прийняття рішень як об'єкта дослідження в контексті вирішення екологічних проблем та питань екологічної безпеки. Розкрито зміст понять "прийняття рішення" та "екологічна криза", взаємозв'язок процесів вироблення рішень (як виду діяльності) та прийняття рішень (як індивідуального вольового акту в його зв'язку з регуляцією групової та індивідуальної поведінки). Розглянуто ключові методологічні аспекти залучення концепту "прийняття рішень" і перспективи досліджень відповідних процесів під час моделювання та прогнозування суспільної поведінки як реакції на сприйняття екологічних ризиків.

Розглянуто основні проблеми захисту довкілля. Перша проблема пов'язана з питанням можливості прийняття в позитивному праві екоцентричної моделі захисту навколишнього середовища. Мету дослідження визначено, як коротке представлення дискусії між екоцентричною і антропоцентричною моделями захисту довкілля. Доведено, що екоцентрична модель є непридатною в позитивному праві. Друга частина аргументації пов'язана із захистом довкілля в якості питання конституційного права. Увагу приділено проблемам, що мають відношення до регулювання конституційного захисту за допомогою програмних норм. Цей вид регулювання, зважаючи на захист довкілля, покладає деякі обов'язки на законодавця і правозастосовні органи влади.

Раскрыты психологические аспекты антропогенных экологических изменений, дана детальная характеристика движений за сохранение дикой природы и защиты животных, подчеркнуто значение этического анализа отношений "человек - пирода" для психологических исследований. Проанализированы ценностные и мировоззренческие аспекты антропогенного экологического кризиса, рассмотрены узловые категории в обсуждении экологически устойчивых способов жизнедеятельности. Впервые в отечественной научной литературе дан общий обзор психологических исследований по проблеме глобальных изменений, выполненных зарубежными психологами за последние 40 лет, проанализированы работы в области психологии экосохранения. Приведены результаты авторских эмпирических исследований, совредоточенных вокруг проблемы смысловой регуляции экологически релевантного поведения. Обсуждены психологические проблемы социального продвижения экологически ответственного поведения.

Розкрито обставини, які зумовлюють наукові пошуки перспективного виходу із кризи протистояння людини та природи. Розглянуто процес формування філософії екобезпечного розвитку, зокрема, внесок у її становлення організації "Римський клуб". Акцентовано увагу на значенні можливих наслідків формування філософії екобезпечного розвитку в межах філософії людини, наукових знань, поглядах і напрямах, які поєднує філософія екобезпечного розвитку та напрямах досліджень, які вона стимулює; кінцевій меті становлення філософії екобезпечного розвитку. Проаналізовано параметри екобезпечного розвитку людства як складової філософії виживання цивілізації. Сформульовано концепцію єдиної теорії екологічної безпеки, що включає в себе систему єдності філософських і природничо-наукових знань, яка містить, зокрема, методологію і програмні рішення захисту техносфери від глобальних екологічних катастроф. Висловлено думку щодо узагальненої методології поглиблення знань через діалог Людини і Природи та його філософське осмислення. Визначено стратегію, яка полягає в тому, щоб долучити до ідей захисту цивілізації від згубних руйнувань наступні покоління.

Раскрыты обстоятельства, обусловливающие научные поиски относительно перспективного выхода из кризиса противостояния Человека и Природы. Рассмотрен процесс формирования философии экобезопасного развития, в частности, вклад в ее становление организации Римский клуб. Акцентировано внимание на: значении и возможных последствиях формирования философии экобезопасного развития в рамках философии человека; научных знаниях, взглядах и направлениях, которые философия экобезопасного развития объединяет; направлениях исследований, которые философия экобезопасного развития стимулирует; конечной цели становления философии экобезопасного развития. Проанализированы параметры экобезопасного развития человечества как составляющей философии выживания цивилизации. Сформулирована концепция единой теории экологической безопасности, которая вбирает в себя систему единства философских и естественнонаучных знаний, включающую, в частности, методологию и программные решения защиты техносферы от глобальных экологических катастроф. Высказана мысль относительно обобщенной методологии углубления знаний с помощью диалога Человека и Природы и его философского осмысления.

Определена стратегия, которая заключается в том, чтобы привлечь к идеям защиты цивилизации от пагубных разрушений следующие поколения. Спрогнозированы акценты в развитии науки при переходе к экобезопасному развитию.

Проведено дослідження специфіки екологічного дискурсу в ХХI столітті. Приймаючи думку, що екологічний дискурс (ecological discourse) може розглядатися з двох позицій: по-перше, як дискурс, який обмежений виключно питаннями екології як науки;по-друге, як дискурс середовища, що оточує людину в її життєдіяльності, автор досліджує екологічний дискурс переважно в широкому сенсі слова, що означає екологію розуму, екологію пізнання, дії, комунікації, творчості тощо. Такий ракурс дослідження надає екологічному дискурсу антропологічного виміру, а методологічні основи нових гуманітарних (філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних, освітніх тощо) парадигм, зокрема стратегії екологічного мислення та екологічної етики, при цьому виявляють значимість на основі міждисциплінарного синтезу знань на рівні дискурсу.