Розглянуто альтруїзм і благодійність у контекстах духовної глобалізації. На засадах метаантропології та андрогін-аналізу охарактеризовано добродійність як дієву відкритість буття людини. Показано доброчинність як ідеологічно марковану соціальну практику. Увагу приділено питанням благодійності та фізичної культури в українському суспільстві. Висвітлено традиції благодійності на Слобожанщині в кінці XIX - на початку XX ст. на прикладі родини Харитоненків. Описано гуманістичну складову щоденника Олександра Довженка воєнного часу. Розкрито особливості проявів інтеркультурної комунікації за умов благодійних заходів. Акцентовано на толерантності як важливому орієнтирі сучасної системи освіти.

Досліджено дефініцію поняття "благодійність" у системі понять "філантропія", "меценатство", "спонсорство", "соціально відповідальний бізнес", "гуманітарна допомога", "любов", "альтруїзм", "гуманізм", "милосердя" та "співчуття", функції та типи благодійності, форми її прояву в моральній, політичній та релігійній сферах суспільного життя. Доведено, що благодійність не є універсальним засобом вирішення соціальних проблем, але виступає формою прояву моральної відповідальності за суспільство, шляхом його духовного розвитку, а також є допоміжним механізмом, який частково виправляє недоліки соціальної політики держави. Увагу приділено дослідженню стану благодійності в сучасній Україні.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу призводить до дегуманізації суспільства, що негативно відображається на суспільних відносинах, рівень людяності у яких значно знижується. Тому питання моральності людських відносин, особливо за сучасних умов в Україні, є актуальним і потребує вдосконалення та пошуків нових шляхів її відродження. Феномен благодійності виступає одним із таких можливих механізмів. Розглянуто генезу поняття благодійності з соціологічної, етичної та філософської точки зору. Досліджено відношення представників різних релігійних конфесій до феномену благодійності в історичній ретроспективі. Висвітлено його неоднозначність і різні форми існування. Показано, що станом на сьогоднішній день благодійність перебуває в центрі дискусій громадськості, науковців, політиків, державних службовців, активістів громадського сектору. Однак, ставлення до неї та до практик її реалізації в сучасному суспільстві є неоднозначним. З одного боку, благодійна діяльність сприяє вирішенню суспільних проблем і покращанню якості життя громадських відносин але, з іншого боку, за благодійними програмами та акціями можуть бути завуальовані власні інтереси їх організаторів, що також може призводити до певних зловживань. Показано, що благодійність виступає аксіологічною складовою суспільних відносин, оскільки базується на таких поняттях як милосердя, добро, допомога нужденним, співчуття. Розглянуто різні види благодійної діяльності та доведено, що саме активна благодійність є ефективним методом підвищення рівня гуманізації суспільних відносин.

Досліджено феномен благодійності як ключовий індикатор соціокультурного стану спільноти і разом з тим становища людини в суспільстві. Розглянуто компаративний аналіз трактувань суті благодійності та благодійних практик, притаманних соціальним відносинам на різних етапах існування і розвитку суспільства. Осмислено особливості організації системної взаємодії членів спільноти за різних форм суспільного буття, зокрема в межах держави суспільного добробуту (welfare- state) та суспільства активної участі (participation society). Увагу приділено аналізу мотиваційної сфери суб'єктів благодійної активності. Встановлено, що сучасна людина найчастіше вдається до підміни дійсних мотивів власної активності надуманими аргументами, спрямованими на виправдання тих чи інших діянь. Зазначено, що лицимірство та цинізм стають нормою соціального буття та поведінки людини і просякають собою практично всяку благодійну діяльність.