Висвітлено сучасні проблеми методології геополітики, обгрунтовано тріадичну парадигму перебудови геополітичного простору планети. Запропоновано концепції одно-, бі- та багатополярного світу. Розглянуто геополітику як філософську категорію, а також синергетичну парадигму як інструментарій геоекономіки. Проаналізовано тенденції розвитку релігійної геополітики, визначено місце семиступеневого алгоритму та числа Фібоначчі в її методології. З використанням філософських ідей синергетики, квантової механіки, рефлексивної психології, сакральної геометрії доведено можливість створення ідеальної моделі управління геополітичними процесами.

Освещены современные проблемы методологии геополитики, обоснована триадичная парадигма перестройки геополитического пространства планеты. Предложены концепции одно-, би и многополярного мира. Рассмотрена геополитика как философская категория, а также синергетическая парадигма как инструментарий геоэкономики. Проанализированы тенденции развития религиозной геополитики, определено место семиступенчатого алгоритма и числа Фибоначчи в ее методологии. С учетом философских идей синергетики, квантовой механики, рефлексивной психологии, сакральной геометрии доказана возможность создания идеальной модели управления геополитическими процессами.

Досліджено трансформації геополітичних знань у системі формування суспільної свідомості у контексті зміни парадигм цивілізації та міжнародних відносин і виявлено специфічні риси даного процесу у військовій сфері державної діяльності. Висвітлено наукові засади визначення предмета геополітики та його категоріально-понятійний апарат. Здійснено соціально-філософський аналіз проблем геополітичної ідентифікації України та формування геополітичної свідомості військовослужбовців Збройних сил держави. Обгрунтовано пріоритети геополітичної ідентифікації України та визначено фактори, що перешкоджають її здійсненню за сучасних умов.

Висвітлено становлення та розвиток вітчизняної філософської думки. Обгрунтовано новий підхід до розуміння взаємин релігії та політики за незалежного розвитку країни. Запропоновано модель, що характеризує державно-церковні відносини за умов суспільно-політичної трансформації в Україні. Розкрито поняття "релігія" і "політична система", проаналізовано позитивні та негативні взаємини релігійно-духовної сфери та політичного життя соціуму. Сформовано основний інструментарій соціально-політичного впливу на релігійний чинник (державу як базовий елемент, релігійно-політичні партії, мас-медіа тощо). Висвітлено нові підходи до розв'язання конфліктних ситуацій у релігійному середовищі. Визначено напрямки впливу релігійного чинника на соціально-політичну сферу суспільства та шляхи їх зміни за умов стійкого розвитку.

Визначено специфіку умов, за яких здійснюється соціалізація особистості як громадянина у перехідному українському суспільстві, якими є перехід до ринкових відносин, переосмислення старих і становлення нових ціностей і традицій, відхід від моноідеологізму, урізноманітнення форм політичного та соціокультурного життя, становлення демократичного громадянського суспільства, віртуалізація соціально-політичного простору. Висвітлено теоретичний аспект щодо сучасного соціокультурного та політичного контексту України. Визначено та проаналізовано причини, що перешкоджають формуванню демократичної політичної культури як критерію адаптованості особистості до соціального простору та часу. Встановлено, що соціалізація особистості у сучасному суспільстві повинна відбуватися згідно з певними світоглядно-аксіологічними засадами, а саме: гуманізації та плюралізації політичного життя, толерантизації соціально-політичних взаємовідносин, визнання багатовимірності соціокультурних і політичних явищ, відхід від практики редукціонізму в побудові політичних конструктів і моделей соціосприйняття на користь становлення посибілістського мислення.

Розглянуто проблему ціннісно-нормативної легітимації політичної системи модерного суспільства як суспільства ліберально-демократичної культури. Розкрито значення ціннісно-нормативної складової процесу легітимації. Обгрунтовано твердження, що за умов модерного суспільства легітимація політичної системи є процесом аргументованого обгрунтування або виправдання політичних інституцій і практик. Відзначено, що легітимація як одна з мовленнєвих практик потрапляє у проблемне поле прагматичного аналізу мови. Здійснено дослідження легітимативної практики з використанням понять "комунікативний розум", "значущість", "фактичність", "комунікативна дія", "життєсвіт". Визначено сутність ціннісно-нормативної легітимації як процесу, який пов'язує життєсвіти політико-правової спільноти та її політичну систему. Доведено, що ціннісно-нормативними засадами легітимації політичної системи у модерному суспільстві є свобода, рівність, політична автономія індивіда та справедливість, що претендують на універсальну значущість.

Висвітлено проблеми взаємозалежності феноменів кордону, війни та миру в контексті інтегрального підходу до її аналізу на основі використання методології системного дослідження, зокрема, аплікації розробки автором власної версії теорії соціальної системи. Вивчено еволюцію даних феноменів від першого письмово засвідченого факту розмежування територій і первісних війн до сучасних глобалізаційних процесів "розмивання" кордонів та геополітичної ситуації, що породжуються жорстким протистоянням щодо просторового ресурсу. Розглянуто парадигми транскордонних явищ та військових конфліктів. Розкрито теоретичні та практичні проблеми найбільш контроверзної транскордонної системи сучасності - системи відносин між східною та західною Європою. Наведено політичні рекомендації щодо оптимізації розвитку транскордонних процесів.

Освещены теоретические и методологические проблемы изучения феномена олигархии. Проанализированы исторический генезис олигархических форм государственного правления, предпосылки и условия их возникновения, закономерности развития, определены их сущность и специфические особенности. Раскрыты особенности проявления олигархических трансформаций в современных условиях в Украине. Рассмотрены перспективы дальнейшего развития украинской политической системы, её отдельных институтов и сегментов, предложена программа по возврату системы в демократическую форму развития.

Розроблено сучасну спеціальну соціально-філософську концепцію епістемократії як специфічної форми влади. Обгрунтовано, що концепція епістемократії має власні теоретичні джерела та передумови, які формувалися протягом усієї історії світової філософії, тобто власну протоконцепцію. У даній ролі артикульовано різні експлікаційні концепти взаємодії влади та знання від давньосхідного концепту "знання як мандат на владу" до концепту "технократизму" як мета концепцію. Визначено реляційну теорію влади, владу експліковано як складні опосередковані соціальні відносини. Стигматизовано основні характеристики поняття "форма", обгрунтовано поняття форми влади. Артикульовано "чисті" форми влади, у тому числі й епістемократію. Обгрунтовано п'ять фундаментальних принципів, які дискрептують сутнісні аспекти епістемократії, тобто власне тіло нової концепції: головним якісноутворювальним ресурсом влади за умов епістемократії є знання; провідним соціальним суб'єктом-символом епістемократії виступає інтелігенція; основним методом організації влади є переконання; істина презентує сенс і найвищу цінність епістемократії; адекватним соціальним середовищем епістемократії є суспільство знання.

Досліджено культурну політику як чинника конституювання національної ідентичності, розробці та обгрунтування оптимальної моделі культурної політики сучасної України. З'ясовано змістовні виміри культурної політики та структуру понять "культурна політика", "національна ідентичність". Стверджується, що культурна політика виступає одним із чинників конституювання національної ідентичності. Конституювання розглянуто як безперервний процес формування, збереження, утвердження ідентичності. Проаналізовано сучасну культурну та освітню ситуацію в Україні та особливості культурної політики. Охарактеризовано взаємодію держави та культури за ринкових умов. Розглянуто соціокультурні фактори утвердження національної ідентичності. Продемонстровано роль культурної політики у становленні "пострадянського" соціокультурного простору. Обгрунтовано інтеграційну модель культурної політики в контексті утвердження національної ідентичності, що базується на взаємодії держави, приватного сектора та громадськості.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*666*18:Д8 + Ю6*671

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: ДС50552 Пошук видання у каталогах НБУВ