Розглядаються закономірності розвитку і структура суспільства, історія та теорія культури, механізм формування і самоідентифікації особистості в суперечливому світі. Висвітлюються філософсько-соціологічні та методологічні проблеми воєнної теорії та практики, зокрема, війни, миру, воєнної доктрини, актуальні питання національної безпеки та будівництва Збройних Сил України.

Охарактеризованы факторы и условия становления военной мысли Европы второй половины XIX - начала XX ст. как социокультурного и научного феномена. Проанализированы исходные общетеоретические установки основных направлений военно-теоретических школ России, Германии, Франции. Проанализировано развитие "философии войны" К.Клаузевица в трудах Г.Мольтке, А.Шлиффена, Ф.Бернгарди. Рассмотрены методология и логика военной науки в творчестве Г.Леера, Н.Корфа, П.Гейсмана и их последователей "академистов". Исследованы философские основания создания "социологии войны" Н.Михневича и других сторонников направления "отечественного военного опыта". Проанализированы проблемы происхождения, эволюции и исторического предела войн в структуре военно-теоретических концепций. Освещены военно-теоретические аспекты концепций национальной безопасности и коалиционной стратегии, проведен философско-социологический анализ "вооруженного" мира в контексте футурологических построений начала XX ст.

Досліджено причини виникнення та особливості осмислення досвіду воєн другої половини XX ст., показано їх вплив на суспільний розвиток. Висвітлено ставлення релігійної моралі до збройного протистояння під час вирішення певних політичних, соціальних, етнічних та інших конфліктів. Здійснено системний аналіз локальних воєн, наведено їк класифікацію. Розглянуто основні форми та способи застосування зброї та військової техніки в ході воєнних конфліктів, а також роль України у світовій миротворчій діяльності.

Исследованы причины возникновения и особенности осмысления опыта войн второй половины XX в., показано их влияние на общественное развитие. Освещено отношение религиозной морали к вооруженному противостоянию во время решения определенных политических, социальных, этнических и иных конфликтов. Осуществлен системный анализ локальных войн, приведена их классификация. Рассмотрены основные формы и способы применения оружия и военной техники в ходе военных конфликтов, а также роль Украины в мировой миротворческой деятельности.

Зроблено спробу дати уявлення про те, як проблема війни та миру пов'язана з західною ментальністю. Визначено необхідність дослідження саме західної парадигми війни та миру (ЗПВМ), оскільки Захід сьогодні є тією могутньою військово-політичною силою, яка визначає сучасний розвиток цивілізації. Кожен народ має свою особливу ментальність, але архетипове в них - у загальну західну парадигму. Запропоновано авторське бачення ЗПВМ, де центральними елементами є раціоналізм, практицизм, плюралізм, толерантність, індивідуалізм.

Проаналізовано та розкрито крізь призму соціально-філософської рефлексії деякі соціокультурні, організаційні та суто військові засоби боротьби з тероризмом. Наголошено на зміні орієнтирів свідомості, переорієнтації масової свідомості з культу сили на культ ненасилля; переміщенні духовних акцентів у вихованні людини з егоїстичного індивідуалізму на надіндивідуальні та трансцендентальні духовні принципи; на організації на міжнародному рівні скоординованої роботи з вироблення загальних понять, що стосуються самого визначення тероризму та його складових частин і ознак тощо. У світлі воєнних засобів боротьби з тероризмом розглянуто концепцію асиметричних війн.

Зроблено спробу дати уявлення про те, як проблема війни та миру пов'язана із західною ментальністю. Така необхідність викликана результатами аналізу поглядів, що склалися до другої половини ХХ ст., на проблему війни та миру в західній соціальній філософії. Парадигма війни та миру вільно або мимовільно, але базується на ментальності певної етнічної спільності, що стосується і західної парадигми (ЗП), за всієї умовності об'єднуваних у ній народів (під Заходом автор розуміє західноєвропейську цивілізацію та північноамериканську, що виросла на її культурному грунті). Кожен народ має свою особливу ментальність, але архетипове в них - загальна ЗП. Запропоновано авторське бачення ЗП війни і миру, де центральними елементами є раціоналізм, практицизм, плюралізм, толерантність, індивідуалізм. Архетиповим для ЗП війни і миру є установка на агресію у ході розв'язання проблем міждержавних відносин, що виникають у процесі життєдіяльності світової спільноти.

Досліджено феномен мілітаризації в культурі. Розвинено напрям соціальної філософії. Визначено, що феномен мілітаризації є багатовимірним, який має вплив на розвиток соціуму та зв'язок з соціокультурними процесами. Доведено, що цей феномен формувався у культурно-історичному процесі, бо історія людства - це історія війн. Зроблено висновок, що мілітаризація визначає характеристику суспільства. Сьогодні в сучасному світі, який загрожує воєнною експансією й озброєними конфліктами, важливим постає розуміння процесів мілітаризації суспільства з тим, щоб об'єктивно прогнозувати подальший суспільний розвиток.

Проведено аналіз концептуальних підходів західної соціальної філософії щодо розуміння походження, суті й причин виникнення воєн. З'ясовано, що філософія миру сформувалася як альтернатива філософії насильства. У науковий обіг введено поняття "західна парадигма війни і миру", розкрито його суть та особливості за умов протистояння двох соціально-політичних систем та однополюсного світу. Досліджено процес трансформації характеру, причин і феномену війни в епоху глобалізації та революції у військовій справі. Обгрунтовано оптимістичні підходи щодо осмислення історичного процесу та місця в суспільних перетвореннях збройного насильства у третьому тисячолітті. Запропоновано модель військового реформування, яка базується на врахуванні основних тенденцій, пануючих у військовому будівництві Заходу. Доведено, що процес реформування Збройних сил України неможливий без духовно-етичного розвитку військовослужбовців, наповнення воєнної політики ідеалами гуманізму та демократії.

Здійснено релігієзнавчий аналіз основних положень християнства й ісламу щодо війни та миру. Розкрито генезис і трансформацію концептів "війна" і "мир" у їх розвитку від першоджерел християнства та мусульманства - Книг Старого та Нового Завіту, Корану, Сунни, праць християнських і мусульманських мислителів - до сучасного трактування. Досліджено тенденції й особливості еволюції поняття "війна" у контексті християнської традиції. Розкрито суперечність християнської доктрини "справедливої війни", проаналізовано явище пацифізму. Досліджено багатоаспектну комплексну модель релігійно-філософського поняття "мир" у християнстві, розкрито його структуру, в якій розрізняється зовнішній і внутрішній мир. Розкрито комплексність поняття "джихад" у першоджерелах ісламу, а також його еволюцію та розвиток. Визначено типи джихаду, етичні постулати, обмеження й умови для його проголошення. Зауважено, що специфіка мусульманського концепту "мир" полягає в тому, що справжній мир на землі неможливий, поки на землі не запанує іслам. Здійснено логіко-семантичний, зіставний і компаративний аналіз концепцій війни та миру у християнській та мусульманській традиціях, досліджено витоки, тенденції та течії ісламського фундаменталізму.

Висвітлено проблеми взаємозалежності феноменів кордону, війни та миру в контексті інтегрального підходу до її аналізу на основі використання методології системного дослідження, зокрема, аплікації розробки автором власної версії теорії соціальної системи. Вивчено еволюцію даних феноменів від першого письмово засвідченого факту розмежування територій і первісних війн до сучасних глобалізаційних процесів "розмивання" кордонів та геополітичної ситуації, що породжуються жорстким протистоянням щодо просторового ресурсу. Розглянуто парадигми транскордонних явищ та військових конфліктів. Розкрито теоретичні та практичні проблеми найбільш контроверзної транскордонної системи сучасності - системи відносин між східною та західною Європою. Наведено політичні рекомендації щодо оптимізації розвитку транскордонних процесів.

Викладено проблему трансформації традиційного змісту ідеї справедливої війни під впливом кантівської теорії вічного миру. Доведено, що акцентування на морально-етичній експлікації справедливості призводить не тільки до спроб морального обмеження війни, але й до її морального виправдання, а класичне розуміння війни як продовження політики іншими засобами - до легітимізації війни і можливості досягти лише перемир'я. Обгрунтовано новий зміст ідеї справедливої війни за рахунок актуалізації юридичного тлумачення справедливості, заснованого на принципах рівності та неупередженості, а також антиінструменталістського підходу щодо розуміння війни як безсилля політики. Еволюція традиційного змісту ідеї справедливої війни у напрямку законної війни у контексті міжнародного права, як права держав та індивідів, пов'язана з проголошенням пріоритетності прав людини перед інтересами національної держави. Загальна тенденція подальшої еволюції цієї ідеї полягає у її повній науковій делегітимізації.

Розглянуто концептуально-теоретичне осмислення проблеми миру та миролюбства як політичної, соціальної й духовно-моральнісної цінності для людства та людини видатними філософами. Приділено увагу формуванню миролюбства засобами освіти як основ формування європейської людини. Обгрунтовано, що базовими установками щодо змістовної організації цього процесу є ідеї І. Канта про "вічний мир" та А. Швейцара "благоговіння перед життям". Досліджено, що у філософсько-освітній літературі сформульовано основні принципи та напрями виховання миролюбства, проте їх втіленню у виховну практику перешкоджають традиції авторитарної, суб'єкт-об'єктної педагогіки. Зазначено, що підгрунтям сучасної європейської практики виховання миролюбства та толерантності є виключно суб'єкт-суб'єктна виховна парадигма, яка ставить у центр педагогічного процесу розвиток комунікативно-екзистенціального потенціалу дитини як людини та особистості – найвищої суспільної цінності.

Рассмотрено концептуально-теоретическое осмысление проблемы мира и миролюбия как политической социальной и духовно-нравственной ценности для человечества и человека выдающимися философами. Уделено внимание формированию миролюбия средствами образования как основе формирования европейского человека. Обосновано, что базовыми установками относительно содержательной организации этого процесса являются идеи И. Канта о "вечном мире" и А. Швейцара "благоговение перед жизнью". Исследовано, что в философско-образовательной литературе сформулированы основные принципы и направления воспитания миролюбия, однако их воплощению в воспитательную практику препятствуют традиции авторитарной, субъект-объектной педагогики. Указано, что основой современной европейской практики воспитания миролюбия и толерантности является исключительно субъект-субъектная воспитательная парадигма, которая ставит в центр педагогического процесса развитие коммуникативно-экзистенциального потенциала ребенка как человека и личности – наивысшей общественной ценности.

Values of peace and peace loving actualities, training of these features by means of education and training are being analyzed; the author confirms that basic postulates concerning content organization of this process are the ideas of I. Kant about «eternal peace» and A. Shveitser «reverence for life»; it is stressed that in educational literature on philosophy the basic principles and directions for peace loving training have been formulated but on the way of their implementation into practice of training there are traditions of authoritarian subject-to-subject pedagogy which in its origin maintains status differentiation among various subjects of educational process and it does not assist in training of tolerant relationship toward the other; modern European practice in training of peace loving and tolerance is based on subject-to-subject humanistic paradigm of training which has in the centre of any pedagogical process a development of communicative existential potential of a child as a human and personality – the highest civil value.

Розкрито сутність феномену соціального світу. Запропоновано інтегративне визначення поняття "соціальний світ" в єдності онтологічного, гносеологічного, аксіологічного та праксеологічного аспектів. Удосконалено вивчення етапів осмислення феномену соціального світу. Визначено ідентифікацію суб'єктів соціального світу відносно механізмів і способу організації світу - миру та війни. Експліковано виміри класифікації соціального світу. Визначено детермінанти оптимізації взаємозв'язку миру та війни у розвитку соціального світу України.

Щоб зрозуміти причини воєн і конфліктів, які, на жаль, все більше охоплюють сучасну цивілізацію, нам необхідно використовувати міждисциплінарний підхід. Дослідження воєн, який рідше називають полемологія - це мультидисциплінарне дослідження природи насильства. Спасіння людства як проблема, яку в масштабах цивілізації намагався вирішити М. Фьодоров, ще в ХIХ столітті, укладена в природі насильства і в можливостях цю природу усвідомити і змінити. Використано системний підхід для виявлення внутрішнього взаємозв'язку між різними видами насильства та, відповідно, протидії насильству. В результаті систематизації сучасних досліджень в полемології встановлено, що сучасна наука не має можливості впливати на генну структуру агресії. З цієї причини, проблема спасіння людства покладається на технології нейропрограмування мозку, включаючи освітні технології, основу яких становить антропологічний підхід. Встановлення чітких кордонів, або рубікону, між примусом і власне насильством, як злом, можливо тільки в тих випадках, коли людство абстрагується від приватних інтересів і за основу приймає питання, які стосуються майбутнього цивілізації Землі. Проблема спасіння людства - це проблема актуальності загальної ідеї, ідеалу і цінностей в масштабах цивілізації Землі. Це питання не національних стратегій безпеки, які орієнтовані виключно на збереження і розвиток національнокультурних інтересів, а безпеки цивілізації Землі, в основі якої закладені інтереси ноосфери Землі і всезагального спасіння людства в протистоянні з силами космосу. У порівнянні з небезпеками, які підстерігають людство з масштабів космосу, міжнаціональні та регіональні конфлікти, протистояння і війни, втрачають свою першочерговість.

Мета роботи - розгляд методологічних особливостей формування і інтерпретацій уявлень про війну і мир в контексті духовного (нераціонального) переосмислення людиною природи соціальних феноменів, серед яких особливе місце займають політико-правові явища сучасного світу. Це передбачає вирішення наступних завдань: по-перше, розкрити зміст сучасних підходів в розумінні особливостей ролі релігійних переконань та релігійного фундаменталізму в житті особистості і, по-друге, реконструювати динаміку трансформацій в уявленнях про війну і мир в контексті релігійних духовних практик. Аналіз заснований на систематичній реконструкції теоретичних моделей осмислення релігійного фундаменталізму і його зв'язку з тематикою сучасних антропологічних досліджень. Зафіксоване в результаті дослідження положення про те, що таксономія різних видів релігійного фундаменталізму включає в себе в більшій мірі політичні, правові та економічні маркери, залишає не вирішення питання про те, яким є якісний вплив фудаменталістських ідей на духовну складову життя людини. Звернення до проблеми релігійного фундаменталізму в контексті переосмислення феноменів війни та миру позв'язано з актуалізацією цих явищ в комунікаційному, медійному, ідеологічному середовищах. Розглянуті основні сучасні підходи положеннях релігійних традицій, які артикулюють проблем загрози глобальному світу в контексті актуалізації і повернення релігійного фактора в повсякденне життя людини, в тому числі і через політику. Доведено, що при аналізі релігійного аспекту в реінтерпретації уявлень про війну і мир, необхідно враховувати як доктринальну складову певного типу віровчення, так і індивідуально-психологічні особливості людини. Ці особливості, які проявляються в різних типах вірувань, можуть бути верифіковані завдяки аналізу особливостей релігійних практик, які репрезентують змістовну складову релігійного віровчення. Підставою для формування уявлень про війну і мир в теїстичних релігіях лежить ряд положень пов'язаних з природою світу і людини, які є результатом прояву вольового акту надприродною сутністю. У традиції переосмислення покликання людини в контексті фундаменталістського дискурсу ці ідеї набувають статус духовно визначених і політично досяжних цілей, які мислиться у зв'язку з встановлення божественного задуму і подолання розриву між матеріальним світом і ідеальним світопорядком.

Висвітлено проблеми війни як форми соціального насилля, яка досі є переважаючим засобом розв'язання суспільних конфліктів, та пов'язані з війною соціально-психологічні явища. Зазначено, що друга половина XX - початок XXI ст. засвідчили, що війни залишаються феноменом міждержавної боротьби, а загрози їх виникнення зростають. Непоодинокі збройні конфлікти та локальні війни (Афганістан, Ірак, Ізраїль, Ліван, Сирія, Україна та ін.) спричинили розвиток нових теорій війни, серед яких домінують концепції пояснення не тільки філософськими, культурними, ідеологічними, економічними, психологічними чинниками, а й їх сукупною конвергенцією, що дістала назву гібридної війни. Війна постає у нових формах, які, розвиваючись та утверджуючись, змінюють зміст насилля як істотної характеристики буття людини.