Узагальнено вітчизняний та іноземний суспільно-історичний досвід про формування та еволюції соціального феномену "військова дисципліна". Висунуто ідею про взаємозв'язок світогляду та військової дисципліни за умов будівництва та реформування Збройних Сил України.

Розглядається становлення й розвиток міжнародного гуманітарного права (МГП), яке регулює засоби й способи ведення збройної боротьби, полегшує долю хворих, поранених, військовополонених, встановлює права й відповідальність держав та громадян за порушення норм міжнародної поведінки. МГП представлено комплексною філософсько-правовою дисципліною, яка реалізує тенденцію сучасного міжнародного права - об'єднувати як юридичні норми, так і традиції й звичаї гуманної поведінки, синтезувати право Женеви й Гааги з новітніми юридичними й моральними здобутками світового співтовариства в рамках ООН (право Нью-Йорка). Підкреслюється необхідність і можливості формування міжнародно-правового поля регуляції сучасних збройних конфліктів.

Висвітлено історію становлення і розвитку права збройних конфліктів. Розглянуто війни і збройні конфлікти як об'єкти дії міжнародного гуманітарного права (права війни), природу міжнародного гуманітарного права в контексті класичної правової філософії. Доведено необхідність і можливості формування міжнародно-правового поля регуляції збройних конфліктів сучасності. Міжнародне гуманітарне право представлено комплексною філософсько-правовою дисципліною, яка реалізує тенденцію сучасного міжнародного права - об'єднувати як юридичні норми, так і традиції гуманної поведінки, синтезувати право Женеви і Гааги з новітніми здобутками світового співтовариства в рамках ООН (право Нью-Йорка). Смисл його у послідовному втіленні концепції гуманізації людської діяльності в екстремальних станах сучасних війн і збройних конфліктів.

Проаналізовано етнонаціональні гуманітарні традиції регулювання збройної боротьби, які стали культурно-історичною основою для регіональних гілок міжнародного гуманітарного права (африканської, латиноамериканської, азійської, мусульманської, європейської). Детально проаналізовано українську гуманітарну традицію з давньої доби до наших днів.

Проаналізовано системотвірні чинники міжнародного гуманітарного права: джерела, принципи, норми та правила гуманітарного захисту. Подано змістовний коментар до Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткові протоколи до них 1977 р., а також Конвенції ООН 1980 р. про звичайні озброєння. Значну увагу приділено проблемам міжнародно-правового регулювання обмеження застосування протипіхотних мін.

Проаналізовано гендерний аспект самореалізації особи у військовій діяльності. Висвітлено проблему людської конфліктності у концепції соціального характеру Е.Фромма. Викладено методологічні засади соціально-філософського аналізу військової сфери. Розглянуто питання про матеріальні та духовні умови ідентифікації людини як творчої особи. Досліджено механізм формування та критерії ціннісних орієнтацій військовослужбовців. Відображено соціологічні проблеми вітчизняної воєнної історії у дослідженнях Л.Г.Безкровного. Визначено структуру суїцидальної поведінки. Здійснено психологічний аналіз феномену страху. Наведено характеристику типових травмонебезпечних ситуацій у діяльності працівників ОВС. Описано деякий досвід надання психологічної допомоги військовим у бойовій обстановці в арміях США, Ізраїлю та Росії.

Систематизовано погляди філософів і воєнних теоретиків щодо змін причин та характеру воєн (збройних конфліктів) у історичному контексті. Проаналізовано головні тенденції розвитку воєнного мистецтва з виділенням найбільш важливих соціально-економічних, політичних і духовних складових підготовки та ведення бойових дій. Здійснено класифікацію існуючих методологічних підходів стосовно оцінки насильницьких дій з використанням зброї. Окреслено шляхи подальшої трансформації цілей, шляхів, способів, методів та інструментів воєн. Досліджено основні змістовні елементи та особливості процесу складання національних воєнних шкіл.

Систематизированы взгляды философов и военных теоретиков, касающиеся изменений причин и характера войн (вооруженных конфликтов) в историческом контексте. Проанализированы главные тенденции развития военного искусства с выделением наиболее важных социально-экономических, политических и духовных составляющих подготовки и ведения боевых действий. Осуществлена классификация существующих методологических подходов к оценке насильственных действий с использованием оружия. Очерчены пути дальнейшей трансформации целей, путей, способов, методов и инструментов войн. Исследованы основные содержательные элементы и особенности процесса создания национальных военных школ.

Наведено результати теоретико-методологічних досліджень, що висвітлюють історичну зміну поглядів філософів, науковців, військових теоретиків на природу соціального насильства, сутність, причини походження, взаємозв'язок війни та миру як складних соціальних явищ. Розкрито основні сучасні парадигми воєнно-теоретичного мислення.

Приведены результаты теоретико-методологических исследований, освещающих исторические изменения взглядов философов, ученых, военных теоретиков на природу социального насилия, сущность, причины происхождения, взаимосвязь войны и мира как сложных социальных явлений. Раскрыты основные современные парадигмы военно-теоретического мышления.

Висвітлено теоретичні засади й особливості інституалізації військово-релігійної взаємодії та присутності релігійних організацій у збройних силах. Визначено місце військово-капеланської служби у структурі військово-релігійної взаємодії. Проаналізовано процес становлення громадянсько-військових відносин за умов глобалізації та нової ("глобальної") хвилі демократизації. Розглянуто теоретико-методологічні принципи та практичні засади побудови військової організації демократичного суспільства. Описано сучасні моделі військово-релігійних відносин: релігійно-теократичної монополії, релігійного домінування, а також демократично-коопераційну, плюралістично-демократичну та транзитну (на прикладі США, Ірану, Польщі, Російської Федерації). Розглянуто актуальні проблеми інституалізації військово-релігійної служби у Збройних силах незалежної України.

Освещены теоретические основы и особенности институализации военно-религиозного взаимодействия и присутствия религиозных организаций в вооруженных силах. Определено место военно-капеланской службы в структуре военно-религиозного взаимодействия. Проанализирован процесс становления общественно-военных отношений в условиях глобализации и новой ("глобальной") волны демократизации. Рассмотрены теоретико-методологические принципы и практические основы построения военной организации демократического общества. Описаны современные модели военно-религиозных отношений: религиозно-теократической монополии, религиозного доминирования, а также демократически-кооперационную, плюралистическо-демократическую и транзитную (на примере США, Ирана, Польши, Российской Федерации). Рассмотрены актуальные проблемы институализации военно-религиозной службы в Вооруженных силах независимой Украины.

Розглянуто методологічні основи соціально-філософського аналізу взаємодії армії та суспільства, які сформувалися протягом історії людської цивілізації. Для виокремлення власне соціально-філософського бачення означеної проблеми використано класичну зарубіжну філософську думку. Доведено, що існуючу низку концепцій взаємодії армії та суспільства можна поділити на два великі класи: атрибутивний, де зроблено акцент на армії як атрибуті суспільства; реляційний, де акцентовано увагу на взаємодії армії та суспільства крізь призму відносин на елементарному та складному комунікативному рівнях.

Створено соціально-філософську концепцію місця та ролі армії в суспільстві за умов трансформації, у контексті якої на підставі аналізу взаємозв'язків армії та суспільства в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах життєдіяльності розкрито специфіку, типологію та форми взаємодії армії та суспільства за сучасних умов, запропоновано моделі оптимізації цієї взаємодії у пострадянських країнах. Здійснено апроксимацію характеру розвитку сучасної збройної боротьби на оборонну політику держави у сфері економіки. Висвітлено особливості трансформації даних держав та її вплив на соціальні процеси у Збройних силах. Визначено місце та роль армії за умов демократичного суспільства. З'ясовано суть глобальних проблем сучасності та особливості їх впливу на життєдіяльність Збройних сил. Обгрунтовано головні напрямки оптимізації взаємодії армії та суспільства у перехідних системах. Запропоновано конкретні заходи в соціальній, економічній, політичній і духовній сферах життєдіяльності суспільства, що мають сприяти підвищенню бойової готовності та боєздатності Збройних сил України.

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз передумов і методологічних засад вивчення армії як суб'єкта забезпечення національної безпеки українського суспільства у період його системної трансформації, що дає можливість сформулювати розуміння збройних сил як соціального інституту захисту життєво важливих інтересів посттоталітарної країни. Визначені основні суперечності і особливості військового будівництва, яке потребує свого вдосконалення. Обгрунтовуються проблеми оптимізації діяльності армії в контексті забезпечення національної безпеки України. Головним концептуальним положенням роботи є ідея про залежність безпеки країни від цілісності діяльності основних суб'єктів захисту життєво важливих інтересів українського народу та загального процесу соціокультурної реформації суспільства.

Викладено цілісну соціально-філософську концепцію воєнної політики як систему поглядів, відносин і заснованої на них діяльності соціальних суб'єктів і створених ними інститутів влади, яка спрямована на забезпечення суверенітету, територіальної цілісності, безпеку держави, громадянського суспільства та людини засобами політичного впливу та збройного насильства. Досліджено методологічні проблеми воєнної політики, категорії та поняття даного соціального феномена. Здійснено соціально-філософський аналіз воєнно-політичної діяльності держави, яку визначено як специфічний вид соціальної діяльності, що є синтезом політичної та воєнної сторін соціальної активності її суб'єктів, спрямованої на реалізацію воєнно-доктринальних цілей і настанов держави за допомогою засобів політичного впливу, застосування або погрози застосування засобів збройного насильства. Визначено та проаналізовано її структуру, суть та зміст реалізації за умов трансформаційних процесів. Обгрунтовано, що позитивні процеси, які відбувалися в світі та в Україні, потребують створення надійної системи захисту національної безпеки, відповідної воєнної політики. Розглянуто проблеми, що існують у сфері реалізації воєнно-політичної діяльності України, вирішення яких може сприяти оптимізації зусиль держави з надійного забезпечення її національних інтересів.

Проаналізовано головні етапи становлення та розвитку воєн (збройних конфліктів), їх соціально-філософського осмислення, а також специфіку генезису та розвитку національних воєнних шкіл (британської, французької, прусської (німецької), російської, американської). Запропоновано нові підходи щодо класифікації воєн, воєнних та збройних конфліктів шляхом критичного переосмислення, узагальнення поглядів вітчизняних філософів, військових фахівців та зарубіжних експертів. На основі цивілізаційного підходу підкреслено регіональну відмінність держав, які мають певну специфіку воєн (збройних конфліктів) протягом світової історії та на сучасному етапі розвитку людства. Акцентовано увагу на необхідності врахування кластерного поділу держав. Розглянуто основні зміни у причинах та характері воєн (збройних конфліктів), зважаючи на кардинальні зміни суб'єктів збройної боротьби, їх цілей, мотивів, інструментів, способів воєнних дій, наявність суттєвих соціокультурних відмінностей.

Дисертацію присвячено питанням філософсько-соціологічного аналізу процесів формування і реалізації військового покликання за умов розбудови Збройних Сил України. Розкривається сутність військового покликання і його специфіка. Виявлені протиріччя формування і реалізації військового покликання. Встановлені основні закономірності даного процесу: залежність від домінуючої в суспільстві системи цінностей; залежність від рівня усвідомлення суспільством соціальної цінності армії; залежність від наявності у особистості відповідних психофізіологічних якостей. Встановлені особливості процесу формування військового покликання. Обгрунтовані механізм формування і основні шляхи реалізації військового покликання в умовах становлення Збройних Сил України.

Досліджено процес формування духовного потенціалу обороноздатності держави за умов соціокультурних трансформацій. Висвітлено світоглядні та методологічні засади дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави. Розкрито його суть і зміст. Досліджено детермінанти формування духовного потенціалу обороноздатності держави. Виявлено групи органічно взаємопов'язаних чинників, соціокультурних, етнонаціональних і особистісних. Показано суперечливість процесу формування даного потенціалу та виділено тенденції, які мають прояв за умов соціокультурних трансформацій. Визначено суть і зміст соціального механізму формування духовного потенціалу за умов трансформації суспільства.

Розкрито суть і зміст поняття "особистість військового професіонала". Доведено, що конкретна модель формування особистості військового професіонала зумовлена політичними, соціальними, економічним та військовими чинниками. Розкрито концептуальні засади парадигми формування такої особистості, визначено складність і суперечливість процесу її формування. Висвітлено соціальний механізм формування особистості сучасного військового професіонала. Обгрунтовано можливість та визначено основні шляхи імплементації засад західної парадигми її формування у систему військової освіти України.

Запропоновано філософську концепцію місця та ролі воєнної могутності та воєнної сили держави у системі збереження гомеостазису суспільства, що трансформується. Обгрунтовано суть і розкрито особливості соціальних систем трансформативного типу. Здійснено аналіз стійкості та лабільності такої системи через дію варіативних величин, їх роль у системі суспільних відносин. Визначено умови та принципи функціонування трансформативної соціальної системи, що дозволяють їй забезпечувати стійкість і стабільність. Досліджено динаміку перехідних процесів у період трансформацій. Обгрунтовано систему силового забезпечення гомеостазису суспільства. Визначено, що її основою є воєнна могутність держави. Висвітлено детермінацію державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису суспільства. Розкрито суть механізму забезпечення силового збереження гомеостазису та його типології. Виокремлено основні компоненти структури такого механізму за умов соціокультурних змін.

Здійснено соціально-філософський аналіз генезису та функціонування типового представника специфічних соціальних об'єктів - християнських соціально-військових підсистем. Досліджений аспект є складовою проблеми взаємодії релігійної та військових сфер соціальної діяльності, яка є актуальною на нинішньому етапі розвитку Збройних Сил (ЗС) України. Зазначено, що соціально-філософська генеза Православного військового храму мала об'єктивний характер за пріоритету візантійського впливу. Головним діяльним філософсько-релігійним центром усієї системи Православного військового храму був власне військовий храм, типологію, символізм і еволюцію якого детально проаналізовано. Православний військовий храм є синтетичним утворенням, що містить характеристики: сакральний топос, смисловий першообраз православної військової субкультури та соціальний інститут. На підставі аналізу й оцінки результатів практичної діяльності Православного військового храму показано його ефективність у справі забезпечення духовного потенціалу ЗС і держави загалом.

Зроблено спробу по-новому розкрити соціально-філософське розуміння суті релігії та армії, з'ясувати місце та роль релігії в Збройних Силах, провести всебічний аналіз основних складових (елементів) утворення "релігія - армія", а також розробити теоретичну модель організації взаємин між компонентами цього утворення, що притаманні Україні. Висвітлено конкретні форми та методи релігійного впливу на якісне виконання воїнами професійних обов'язків і завдань військової служби шляхом їх морально-психологічного загартування, збагачення духовного світу. Зроблено висновки щодо доцільності запобігання бойовим і загальним психічним травмам у віруючих військовослужбовців та інформаційної протидії ідейним опонентам (супротивникам) за умов сучасного ідеологічного протистояння георелігійних цивілізацій, держав і церков. Наведено актуальні підходи методологічного та прикладного характеру щодо даної проблеми, які раніше не використовувались у виховній практиці Збройних Сил України та не висвітлювались у соціально-філософській літературі.