Описано процес створення за допомогою двочастотних приймачів траверсної мережі довжиною близько 650 км, побудованої з трикутників із довжинами сторін від 1,5 до 25 км. Одержано однакову точність планових координат пунктів у гірській і в рівнинній місцевостях, їх СКП не перевищує 4 см. Точність висот пунктів є вищою у рівнинній місцевості. У рівнинній місцевості СКП висот пунктів не перевищує 5 см, а в гірській - 7 см.

Рассмотрены вопросы оценки точности определения дирекционных углов, продольного и поперечного сдвигов всех пунктов полигонометрических ходов, имеющих полные или неполные азимутальные привязки, и ходов только с координатными привязками на концах хода; приведены соответствующие рассчетные формулы.

Расчет и составление проекта городской полигонометрии должны базироваться на вероятностном подходе. Проанализированы методы теории надежности, марковские случайные процессы, дифференциальные уравнения Колмогорова. Описаны модели функционирования ходов полигонометрии как систем, приведены формулы надежности проложения хода. С использованием этих формул разработана методика с примерами расчетов средних длин сторон для заранее запроектированной надежности, которая не должна выходить за пределы интервала от 0,3 до 0,6.

На примере выполнения светодальномерной полигонометрии 4 класса исследована возможность точного приложения ходов при точности угловых измерений ниже нормативной.

Мета роботи - дослідження можливості відновлення міської полігонометричної мережі через використання високоточних супутникових технологій у режимі кінематики реального часу. Для досягнення поставленої мети задіяно 6 геодезичних бригад, які укомплектовувалися шістьма приймачами різних фірм-виробників. Спостереження проведено як в "статиці", так і в RTK-режимі, причому, визначення координат пунктів полігонометричної мережі м. Чернігів у режимі RTK виконано від перманентної мережі з застосуванням різних конфігурацій і точок монтування. Опрацювання спостережень проведено фахівцями Науково-дослідного інституту геодезії і картографії за допомогою програмного забезпечення. Після одержання координат пунктів полігонометричної мережі м. Чернігів у різних системах і відомих пунктів у місцевій системі, змодельовано 11 пар ліній, аналіз зміни довжин яких проводився для кожної координатної системи. Результатами дослідження є: перераховані у державну референцну систему координат УСК-2000 перетворення координат пунктів мережі з просторових геоцентричних на плоскі прямокутні в проекції Гаусса - Крюгера, у відповідні шестиградусні зони; обчислені значення координат пунктів у СК-42 і СК-63; одержані середні квадратичні похибки координатних визначень за різних RTK конфігурацій; проаналізовані значення координатних відхилень пунктів локальної полігонометричної мережі у різних системах координат; аналіз результатів досліджень щодо доцільності використання та можливості відновлення міських полігонометричних мереж під час проведення топографо-геодезичних та інвентаризаційно-кадастрових робіт на території населеного пункту з використанням сучасних RTK технологій. У ході аналізу встановлено: високу точність визначення координат під час одержання поправок у конфігурації аutomax і від перманентної станції Чернігів із незначними до 10 км базовими віддалями; середні значення відхилень між координатними значеннями в УСК-2000 і місцевій системі координат СК-63к, а також СК-63 знаходяться в межах від 0,287 до 0,346 м за середніх квадратичних похибок 0,037 - 0,068 м; максимальні відхилення 0,726 і -0,684 м у різницях довжин ліній УСК-2000 і СК-63, а також між МСК і СК-42к; спотворення довжин ліній досягає, в середньому, 0,30 - 0,35 м між значеннями, одержаними в координатних системах УСК-2000 і МСК і СК-63; похибку визначення координат пунктів полігонометричної мережі м. Чернігів, а саме, 0,025 м; досліджено розбіжність між значеннями координат у місцевій системі та СК-42к, яка, в середньому становить 0,32 м і пояснюються відповідною деформацією мережі в СК-42/СК-63 і не забезпечує необхідної точності визначення параметрів переходу до місцевої системи координат; аналіз результатів опрацювання координатних визначень у місцевій системі та в СК-63 за середньої квадратичної похибки 0,001 м, свідчить про тісний взаємозв'язок і закономірність щодо встановлення місцевих систем координат з метою мінімального спотворення проекції Гаусса - Крюгера і зручності у використанні; запропоновано методику високоточних польових супутникових спостережень із застосуванням RTK-технологій.

Розглянуто методи непрямої передачі координат пунктів внутрішніх геодезичних мереж (ВГМ) будинків на монтажний горизонт (МГ), зокрема вертикального оптичного або лазерного проеціювання, механічної (струнної) вертикалі та створно-обернених лінійно-кутових засічок, які не потребують влаштування зенітних отворів у плитах перекриття будинків і споруд. У методах вертикального проеціювання використовуються стаціонарні і переносні навісні металеві консолі або столики, які закріплюють на зовнішніх стінах і плитах перекриття будівлі. Переважно здійснюють передачу координат двох-трьох вихідних пунктів, розташованих на продовженні головних або основних осей споруди. Для побудови розмічувальної геодезичної мережі на монтажному горизонті на переданих наверх пунктах встановлюють трипельпризми або візирні марки та прокладають між ними ходи осьової полігонометрії з координатною або азимутальною прив'язками до напрямів на віддалені орієнтирні місцеві об'єкти. За відсутності умов для побудови позабудинкових вертикалей застосовуються методи обернених створно-орієнтованих лінійно-кутових засічок (СОЛКЗ) з електронними тахеометрами для визначення планового (або просторового) положення пунктів ВГМ на МГ на основі наземних (трансляційних) пунктів зовнішньої геодезичної мережі (ЗГМ) будівельного майданчика або прилеглої до нього території. Проаналізовано різні моделі побудови СОЛКЗ залежно від умов забезпечення спостережень наземних пунктів, розташованих в зоні розміщення об'єкта будівництва. З метою спрощення технології інженерно-геодезичних робіт із передачі координат пунктів ВГМ із вихідного на МГ та опрацювання результатів виконавчого знімання несних конструкцій на кожному поверсі координати трансляційних пунктів доцільно визначати в осевій системі координат ВГМ, побудованій на вихідному ярусі. Розрахунки точності вказаних методів свідчать, що середні квадратичні похибки передачі координат пунктів і побудови внутрішньої геодезичної мережі на МГ не перевищать 5 - 9 мм, встановлених ДБН В.1.3.2:2010 для чотирьох категорій споруд.