Подано обгрунтування перспективності використання тих фотометричних параметрів нижньої іоносфери, які помітно змінені проникаючими збуреннями електростатичного поля Землі. Запропоновано ряд механізмів для кількох ділянокв спектра в оптичному та ближньому ІЧ-діапазонах. Реалізація вказаних моделей передбачає нерівноважне збудження коливань молекулярних компонентів на висотах близько 100 км. Наведено оцінки інтенсивностей випромінювання для деяких спектральних інтервалів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224.1

Рубрики:

Магнітні бурі

Шифр НБУВ: Ж14846 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено ефекти іоносферного F-розсіювання на Українській антарктичній станції "Академік Вернадський". Проаналізовано дані вертикального зондування іоносфери і моніторингу геомагнітної активності за результатами вимірювань з 1996 р. до 2002 р. Досліджено зв'язок між утворенням інтенсивних іоносферних неоднорідностей, що проявляються на іонограмах як явище F-розсіювання, та збуреннями геомагнітного поля Землі. Встановлено два механізми утворення неоднорідностей в іоносфері: один - пов'язаний з поширенням внутрішніх гравітаційних хвиль через іоносферу, другий - з впливом збурень геомагнітного поля.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224.1 + В652.48в641.8

Рубрики:

Магнітні бурі

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д244.61 + Д214.224

Рубрики:

Іоносфера

Геомагнітні збурення

Шифр НБУВ: Ж14846 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224

Рубрики:

Геомагнітні збурення

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Исследованы спектры собственных апериодических МГД-возмущений баллонного типа с полоидальной поляризацией во внутренней магнитосфере Земли в дипольной геометрии геомагнитного поля с учетом конечной проводимости ионосферы. Показано, что возможны решения с различными значениями инкремента/декремента, соответствующие одному и тому же набору параметров. Получено аналитическое выражение для амплитуды продольного смещения вблизи ионосферы. Выведено выражение для границы устойчивости желобковых и несжимаемых мод.

Изложены основные положения и предварительные результаты проверки методики идентификации перемещающихся ионосферных возмущений по измерениям полного электронного содержания, проводимым в регионе Антарктического полуострова. Использованы данные регистрации сигналов глобальной навигационной спутниковой системы, непрерывно осуществляемой с апреля 2005 г. на Украинской антарктической станции "Академик Вернадский", а также данные с трех ближайших перманентных ГНСС-станций. Для проверки гипотезы об обнаружении волнообразных ионосферных возмущений использован анализ одновременных измерений критической частоты F-слоя, регистрируемой методом вертикального зондирования ионосферы на станции. Сделаны заключения о возможности стимулирования волновых структур в ионосфере прохождением у поверхности Земли мощных теплых погодных фронтов, наличием сильного приземного ветра и геомагнитной активностью.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224.1

Рубрики:

Магнітні бурі

Шифр НБУВ: Ж14846 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сопоставление магнитных суббурь на станции Академик Вернадский, в Гренландии, Японии и Новой Зеландии позволило выявить изменения амплитуд суббурь в зависимости от времени года, с максимумом местной зимой независимо от северного или южного полушария. Разница настолько велика, что наблюдается исчезновение суббурь в летнем полушарии. В пространстве можно видеть одновременное возникновение суббурь по всему земному шару и зависимость их амплитуд и формы от долготы и местных условий. Приведены характеристики магнитных суббурь по записям компонент геомагнитного поля на станции Академик Вернадский. В целом, характеристики этих суббурь относятся к среднеширотному типу. Случаи приближения южной полярной струи к станции Академик Вернадский рассмотрены отдельно. Представлены результаты сопоставления суббурь, выделенных на станции Академик Вернадский и в Северной Америке. Во многих случаях видны токи разного направления на близко расположенных обсерваториях, но наблюдаются и достаточно согласованные токи в отдаленных регионах. Отмечена связь возникновения суббурь с изменением составляющих Bx и By межпланетного магнитного поля, его полной величины B, а также резкими перепадами скорости и давления солнечного ветра. Приведены некоторые данные относительно широтной зависимости амплитуд суббурь.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224.14

Шифр НБУВ: Ж14846 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Исследованы тропосферно-ионосферные связи на примере эффекта ионосферного F-рассеяния. Рассматриваемые экспериментальные данные получены в 1993 - 2003 гг. на Украинской антарктической станции "Академик Вернадский" (до 6 февраля 1996 г. - Британская станция "Майкл Фарадей"). Найден параметр приземной погоды, наиболее статистически связанный с вероятностью наблюдения F-рассеяния, - это северо-восточная проекция скорости ветра. Так, в зимние месяцы условная вероятность наблюдения эффекта в 4 раза выше при положительной северо-восточной проекции скорости ветра, чем при отрицательной проекции. В сезонном ходе максимум влияний тропосферы на состояние верхней ионосферы отмечается зимой, в суточной вариации влияние тропосферы проявляется ночью и в сумеречные часы. Наблюдаемые экспериментальные факты интерпретированы в рамках теории распространения атмосферных гравитационных волн (АГВ) в атмосфере. Высказано предположение о том, что АГВ возбуждаются атмосферными фронтами, удачным индикатором которых в приземной тропосфере оказалась северо-восточная проекция скорости ветра, а суточные и сезонные вариации степени воздействия АГВ тропосферного происхождения на ионосферу связаны с изменениями условий их распространения в атмосфере.

Наведено результати порівняльного аналізу іоносферно-термосферних ефектів двох найсильніших геокосмічних бур, які відрізняються інтенсивністю та характером протікання. Виявлено особливості цих бур, які можна використати для класифікації бур. Спостереження іоносферних збурень виконано за допомогою радара некогерентного розсіяння у Харкові.

Наведено результати порівняльного аналізу іоносферно-термосферних ефектів трьох геокосмічних бур, які відрізняються за інтенсивністю та характером протікання. Спостереження іоносферних збурень виконано за допомогою радара некогерентного розсіяння у Харкові. Запропоновано класифікацію іоносферних збурень, в якій виділено три характерні групи. Описано фізичні схеми розвитку кожної групи збурень, які можуть бути застосовані для середньоширотної іоносфери над Європою.

Представлено результати спостережень ефектів у приземній атмосфері, іоносфері та геомагнітному полі, які супроводжували часткове (близько 24 %) затемнення Сонця 3 жовтня 2005 р. Вимірювання виконано за допомогою засобів, розміщених в обсерваторіях поблизу м. Харків. Після початку головної фази затемнення спостерігалось зменшення температури повітря в приземній атмосфері на 1 - 1,4 К, зменшення температур електронів та іонів на 100 - 200 і 40 - 80 К відповідно на висотах 410 - 490 км. Зменшення концентрації електронів було незначним (близько 5 %), воно маскувалось добовими варіаціями. Виявлено збільшення до двох разів на висотах 400 - 800 км і зменшення у 7 - 10 разів у діапазоні висот 900 - 1200 км концентрації іонів водню. Модуль вертикальної складової швидкості переносу плазми збільшився приблизно на 20 м/с. Затемнення супроводжувалось генерацією квазіперіодичних збурень в іоносфері та геомагнітному полі.

Проаналізовано результати спостережень варіацій геомагнітного поля в діапазоні періодів 1 - 1000 с, які супроводжували старти 43 ракет типу "Союз" і "Протон" з космодрому Байконур в 2002 - 2006 рр. Вимірювання виконано поблизу м. Харків (віддалення від космодрому 2100 км). Виявлено три групи збурень, що мали запізнення 6 - 7, 35 - 45 і 90 - 130 хв. Їх тривалість складала відповідно 17 - 27, 45 - 80 і 40 - 70 хв. У геомагнітних пульсаціях переважали періоди 5 - 8, 9 - 11 и 9 - 11 хв відповідно. Амплітуди цих пульсацій досягали 3 - 6 нТл.

Проаналізовано результати спостережень варіацій геомагнітного поля в діапазоні періодів 1 - 1000 с, які супроводжували старти 16 ракет із космодрому Плесецьк у 2002 - 2007 рр. Вимірювання виконано поблизу м. Харків (віддалення від космодрому 1500 км). Виявлено 3 групи збурень, що мали запізнення 5 - 12, 25 - 40 і 60 - 85 хв. Їх тривалості складали 12 - 20, 40 - 50 і 42 - 55 хв відповідно. У геомагнітних пульсаціях переважали періоди 6 - 8, 10 - 12 і 10 - 12 хв відповідно. Амплітуди цих пульсацій досягали 3 - 5 нТл.

Досліджено поведінку шару F2 та зовнішньої іоносфери над Харковом під час геокосмічної бурі 7 - 10 листопада 2004 р., що стала результатом накладання двох послідовних дуже сильних магнітних збурень. Спостереження проведено за допомогою радара некогерентного розсіяння. Зареєстровано значні ефекти негативного іоносферного збурення. Під час головної фази бурі знайдено ефекти, що зазвичай властиві високоширотній іоносфері, включаючи когерентні відбиття. Одержані результати могли свідчити про зміщення великомасштабних структур високоширотної іоносфери (аврорального овалу, головного іоносферного провалу, гарячої зони та ін.) до широти Харкова.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.224

Рубрики:

Геомагнітні збурення

Шифр НБУВ: Ж14846 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено дослідження генерації, стійкості та спектра власних поперечно-дрібномасштабних ультранизькочастотних (УНЧ) збурень магнітосферного резонатора з урахуванням тиску, його градієнта, кривини силових ліній і скінченої провідності іоносфери. Одержано систему рівнянь для малих поперечно-дрібномасштабних збурень статичної магнітогідродинамічної рівноваги, що описують "зачеплені" альфвенівські та повільні магнітозвукові моди у дипольній моделі внутрішньої магнітосфери Землі. Дані рівняння доповнено комплексними граничними умовами на іоносфері з дисипацією. За допомогою енергетичного принципу встановлено, що стійкість системи визначається жолобковими модами за скінченної провідності іоносфери й ідеальними балонними за нескінченної. Для обох типів збурень одержано критерії стійкості. Встановлено, що спектр власних збурень є дискретним, його лінії мають скінченну товщину, обумовлену наявністю різних поляризацій, а частоти альфвенівських мод зменшуються у разі зменшення провідності, що призводить до зникнення першої альфвенівської моди за певної провідності. Результати наукового дослідження перевірено числовими розрахунками та даними експериментальних спостережень.