Проведено натурні експерименти з вимірювання температур рідкої фази зрідженого вуглеводневого газу (ЗВГ), стінки обсадної колони свердловини геотермального регазифікатора (ГТР) та вологого грунту (суглинку) на різних відстанях від свердловини ГТР. Одержано результати порівняні зі змінами цих температур з розрахунковими значеннями їх нестаціонарного розподілу для відповідних радіальних координат.

У результаті спільного аналізу аномального магнітного та залишкового гравітаційного (звільненого від впливу водного й осадового шарів) полів побудовано схему розломів консолідованої кори північно-західного шельфу Чорного моря. Це дало змогу класифікувати розломи, виділити їх системи, в тому числі систему, яка формує сучасну межу Східноєвропейської платформи. З аналізу просторового розподілу встановлених систем розломів та інтенсивності теплового потоку випливає, що досліджуваний регіон зоною дугоподібних розломів північно-західного простягання поділяється на західну та східну частини. Припущено успадкованість розломів докембрійського закладання, їх активізацію та зв'язок з ними формування молодих структур шельфу.

Згідно зі спостереженнями, на Землі функціонує глобальна (плитова) тектоніка, найхарактернішими ознаками якої є спрединг океанського дна у серединно-океанічних хребтах і субдукція у глибоководних жолобах. Наявність цих процесів засвідчує існування мантійних течій. Однак побудувати послідовну кількісну теорію мантійної конвекції, залишаючись у межах плитової тектоніки, неможливо, тому що неможливо відповісти на питання, де "закінчується" тектонічна плита. З математичної точки зору, трудністю глобальної тектоніки є відсутність граничних початкових умов, використання яких надало би змогу розглядати задачу про еволюцію деякої виділеної частини планети (наприклад, верхньої мантії). Тому для одержання фізично обгрунтованої відповіді на питання про причини і джерела енергії мантійних рухів слід розглядати еволюцію планети як єдине ціле. Така постановка задачі і веде до глобальної геодинаміки. На відміну від глобальної тектоніки, яка, тактично, ігнорує існування ядра Землі, для глобальної геодинаміки рідке зовнішнє тверде внутрішнє ядра, а також процеси на межі між ними і на межі між ядром і мантією, що рішуче впливають на мантійну динаміку, є основними об'єктами дослітдження. У цьому огляді розглянуто лише проблему глобального теплового балансу Землі. Вже у найближчі роки за результатами нейтринного експерименту буде надійно оцінено повну потужность радіогенного тепловиділення в Землі й оцінено дотік тепла з ядра в мантію. Вже одне це суттєво звузить вибір моделей, що опитують процеси в ядрі. Уточнення температури на межі внутрішнього і зовнішнього ядер і характеру перемішування у зовнішньому ядрі надасть змогу зменшити невизначеність температури на нижній межі мантії і сформулювати крайову задачу динаміки мантійних течій. Тим самим буде перекинуто міст від глобальної геодинаміки до глобальної тектоніки і поставлено на міцну фізичну основу уявлення останньої.