У північній частині Чорного моря рифтогенез продовжувався з альбу до кінця сеноману та характеризувався відносно невеликим розтягом континентальної кори, що не призвело до формування глибоководних (суб)океанічних басейнів. Рифтові розломи утворили 3 великі за розмірами рифтові басейни, кожен з яких складався із системи грабенів та напівграбенів. Один із субширотних рифтових басейнів займав сучасні площі Каркінітського прогину, Криловсько-Змїіної зони підняттів, валу Губкіна та Сулинської депресії на Одеському шельфі. Другий субширотний басейн включав території підняття Тетяєва, прогину Сорокіна, підводного продовження кримських ЄДОК і, вочевидь, Кримських гір. Третій рифтовий басейн простягався з північного заходу на південний схід та охоплював території Евксинського грабену, валу Андрусова, Східночорноморського басейну та валу Шатського. Пасивне термічне (пострифтове) занурення рифтових басейнів продовжувалось з турону до середнього еоцену в морських басейнах завглибшки не більше перших сотень метрів. Сильне регіональне стиснення наприкінці середнього еоцену перервало пострифтове прогинання рифтогенних басейнів, викликало в них інтенсивні деформації осадового чохла та призвело до формування протяжного суходолу, що простягався з північного заходу на південний схід. Цей суходіл займав центральну та південну частини Одеського шельфу й Кримського півострова, а в глибоководній частині Чорного моря він охоплював території Евксинського грабену, морського продовження кримських складок, прогину Сорокіна, підняття Тетяєва, валів Андрусова і Шатського та Східно-чорноморського басейну. За час існування суходолу в його межах було еродоване до 5 км осадового чохла. Два регіональні стиснення наприкінці пізнього міоцену були спрямовані із півдня на північ та спровокували надзвичайно інтенсивні деформації осадового чохла на території досліджень. Антиклінальні структури Одеського шельфу зазнали додаткового росту й ускладнень тектонічними порушеннями, а на окраїнах Західночорморського басейну та в акваторії на південь від Кримських гір, включаючи прогин Сорокіна, сформувалась велика кількість нових антиклінальних складок, обмежених підкидами та насувами. Під час обох пізньоміоценових стиснень сформувались широкі суходоли, які простягались у майже широтному напрямку та охоплювали сучасні мілководні шельфи, Кримський півострів та північну частину сучасної глибоководної акваторії. Подібно до пізньоеоценових, пізньоміоценові суходоли вочевидь були джерелом осадового матеріалу для морських басейнів, що їх оточували. Перше пізньоміоценове стиснення збіглось у часі з проявом месинської соляної кризи та, ймовірно, супроводжувалось швидким падінням рівня моря. Перед другим пізньоміоценовим стисненням рівень моря значно піднявся, а велика частина Одеського шельфу та інші частини суходолу періодично покривалися мілководним морем. Сучасна глибоководна частина Чорного моря почала швидко прогинатись у пліоцені. У плейстоцені та, можливо, голоцені механічний відгук на швидке прогинання басейну зумовив утворення скидів, які успадкували площини інвертованих під час попередніх фаз стиснення рифтових розломів, що мали південне падіння та простягалися вздовж прибережної полоси Кримських гір та в східній частині Евксинського грабену.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д821.11 + Д59(45УКР)0

Рубрики:

Літогенні фактори. Рельєф

Регіональна геологія

Шифр НБУВ: Ж22412:а Пошук видання у каталогах НБУВ