Індекс рубрикатора НБУВ: Л713.23 + Г712.724

Рубрики:

Полііміди, поліімідазоли

Шифр НБУВ: Ж16871 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено закономірності формування та властивості епоксидно-силоксанових нанокомпозитів ангідридного тверднення, одержаних під час використання золь-гель методу для синтезу полісилоксанових частинок. Одержано гомогенні нанокомпозити на основі триепоксиду 1,1-диметилол-3-циклогексену або діепоксидного олігомеру дигліцидилового етеру дициклогексилолпропану, тверднені ізо-метилтетрагідрофталевим ангідридом. Формування золів первинних полісилоксанових частинок (ПСЧ) на основі суміші тетраетоксисилану та 3-гліцидоксипропілтриетоксисилану (ГПТЕС) проводили у присутності та за відсутності епоксидної смоли. Показано, що збільшення вмісту ПСЧ у композшах приводить до пластифікації, більш суттєвої за підвищення кількості ГПТЕС у системі. За одержання золів первинних ПСЧ за відсутності епоксидного олігомеру пластифікація полімерної матриці композитів зменшується. В області концентрацій ПСЧ до 3 мас % спостерігається збільшення ефективної густини зшивання композитів порівняно з немодифікованим епоксидним полімером внаслідок формування просторової сітки з частинок наповнювача в епоксидно-ангідридній матриці. Встановлено, що в області малих домішок ПСЧ відбувається збільшення когезійної міцності матеріалів, а також підвищення адгезійної міцності за рівномірного відриву клейових з'єднань алюмінієвого сплаву Д16. Використання діепоксидного олігомеру дозволяє одержувати менш крихкі порівняно з системами на основі триепоксиду матеріали з високою термостабільністю та стійкістю до дії агресивних середовищ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л713.23-106.3 + В377.12

Рубрики:

Полііміди, поліімідазоли

Електропровідність. Електричний опір

Шифр НБУВ: Ж29137 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Получены полиимид-полиуретановые полимерные системы (ПИ/ПУ) путем имидизации полиамидокислоты (ПАК) в присутствии линейного ПУ. С помощью метода ИК-спектроскопии установлено, что наличие ПУ приводит к формированию сетки межкомпонентных водородных связей между функциональными группами ПУ и ПАК, препятствует завершению процесса имидизации ПАК. Результаты ДМА ПИ/ПУ систем свидетельствуют, что в исследованных образцах имеет место частичная совместимость ПИ и ПУ-компонентов на сегментальном уровне. С применением метода термогравиметрического анализа показано, что в температурном диапазоне 240 - 400 C происходит разрушение термически лабильного ПУ-компонента, а при температуре выше 460 C зафиксирована деструкция имидного компонента и карбонизация образца. Термической деструкцией ПУ сформирована пористая структура с порами эллипсоидной и сферической формы размером 0,4 - 3,3 мкм. Формирование пористой структуры в полученных образцах обеспечивает снижение значений диэлектрической проницаемости пористых ПИ по сравнению с исходным ПИ.

Внимание уделено методу формирования пористой структуры в полиимидсодержащих (в частности в полиимид - полиуретановых) системах посредством термической деструкции лабильного компонента, что позволяет регулировать размер пор и их распределение в материале. Проведен сравнительный анализ структуры и свойств пористых материалов, полученных методом термической деструкции лабильного компонента, показано влияние особенностей структуры на термические, теплофизические, диэлектрические, механические и другие свойства полиимидсодержащих материалов.

Методом рентгеновской дифрактометрии исследованы образцы полиимида типа ПМ-А группы В после проведения одноосного растяжения при комнатной температуре и охлаждения до температур жидких азота и гелия. В результате воздействия на образцы деформации и охлаждения на дифракционной картине наблюдается асимметрия гало от аморфного образца. Показано, что деформация и охлаждение оказывают различное влияние на распределение интенсивности. Так, в результате деформации в образце появляются области "растяжения", а при охлаждении области "сжатия". Анализ дифрактограмм позволяет сделать вывод, что одноосное растяжение образцов приводит к частичному упорядочению молекул полиимидов в образце в направлении приложенной нагрузки. Обнаруженное изменение структуры при охлаждении пленок может свидетельствовать о том, что происходит взаимное упорядочение части молекул друг относительно друга.

Досліджено механічні властивості (межа вимушеної еластичності, напруга руйнування, загальна деформація до руйнування та її складові) поліімідної плівки типу kapton H товщиною 75 мкм за умов одновісного розтягування за температури 293 К після впливу факторів космічного простору. Лабораторно імітували електромагнітне випромінювання заатмосферного Сонця в діапазоні довжин хвиль 250 - 2500 нм (ЕМВС) протягом 100 год і вакуумне ультрафіолетове (ВУФ) та ультрам'яке рентгенівське (УМР) випромінювання в діапазоні 1,24 - 170 нм протягом 100 і 500 год. Досліджено вплив роздільного опромінення в кожному з діапазонів довжин хвиль. Виявлено, що після опромінення в обох діапазонах довжин хвиль плівки залишаються в вимушеноеластичному стані. Діаграми розтягування, як і в початковому стані, мають дві стадії. Визначено вклади пружної, незворотної та високоеластичної (затриманої та оборотної за температури випробування) складових у загальну деформацію до руйнування. Виявлено, що межа вимушеної еластичності зростає як після опромінення ЕМВС, так і ВУФ і УМР випромінюванням. У цьому випадку підвищення межі вимушеної еластичності під дією ЕМВС викликано нагрівом плівки під час опромінення, а під впливом ВУФ і УМР випромінювання - радіаційними ефектами. Напруга руйнування і загальна деформація до руйнування змінюються слабко і лише під дією ВУФ і УМР випромінювання. У разі зміни тривалості опромінення ВУФ і УМР випромінювання (100 або 500 год) напруга руйнування та загальна деформація до руйнування змінюються немонотонно. Негативним наслідком впливу ВУФ і УМР випромінювання є перерозподіл величин вкладів окремих складових сумарної деформації. Випромінювання протягом 500 год призводить до зниження в 2 рази вкладу еластичної деформації, оборотної за температури деформації.

Досліджено умови та визначено механізми формування самоорганізованих структур, які забезпечують стабілізацію процесу тертя та знижують інтенсивність зношування епоксикомпозитних матеріалів. Встановлено, що проведення попередньої термічної обробки (3 год з витримкою 40 °C) дозволяє знизити внутрішні напруження епоксикомпозитів, сформованих під тиском, що зменшує в 1,5 - 1,8 разу інтенсивність їх зношування. Розроблено епоксикомпозитні матеріали, які характеризуються відносно високою термостійкістю (613 К) і стабільністю теплофізичних характеристик, хімічною стійкістю в розведених кислотах, є стійкими до незначних перепадів температур та атмосферних умов, а також здатні реалізувати ефект вибіркового перенесення після їх витримки у воді та гліцерині.

Досліджено механічні властивості (межа вимушеної еластичності, напруга руйнування, загальна деформація до руйнування та її складові) поліімідної плівки типу kapton H товщиною 75 мкм за умов одновісного розтягування за температури 293 К після впливу факторів космічного простору. Лабораторно імітували електромагнітне випромінювання заатмосферного Сонця в діапазоні довжин хвиль 250 - 2500 нм (ЕМВС) протягом 100 год і вакуумне ультрафіолетове (ВУФ) та ультрам'яке рентгенівське (УМР) випромінювання в діапазоні 1,24 - 170 нм протягом 100 і 500 год. Досліджено вплив роздільного опромінення в кожному з діапазонів довжин хвиль. Виявлено, що після опромінення в обох діапазонах довжин хвиль плівки залишаються в вимушеноеластичному стані. Діаграми розтягування, як і в початковому стані, мають дві стадії. Визначено вклади пружної, незворотної та високоеластичної (затриманої та оборотної за температури випробування) складових у загальну деформацію до руйнування. Виявлено, що межа вимушеної еластичності зростає як після опромінення ЕМВС, так і ВУФ і УМР випромінюванням. У цьому випадку підвищення межі вимушеної еластичності під дією ЕМВС викликано нагрівом плівки під час опромінення, а під впливом ВУФ і УМР випромінювання - радіаційними ефектами. Напруга руйнування і загальна деформація до руйнування змінюються слабко і лише під дією ВУФ і УМР випромінювання. У разі зміни тривалості опромінення ВУФ і УМР випромінювання (100 або 500 год) напруга руйнування та загальна деформація до руйнування змінюються немонотонно. Негативним наслідком впливу ВУФ і УМР випромінювання є перерозподіл величин вкладів окремих складових сумарної деформації. Випромінювання протягом 500 год призводить до зниження в 2 рази вкладу еластичної деформації, оборотної за температури деформації.

Досліджено вплив хімічної природи поверхні високодисперсного аеросилу на термічні властивості нанокомпозитів на основі епоксидного олігомеру ЕД-20. Вивчено особливості процесу термоокиснювальної деструкції. Показано, що введення 0,5 % мас. високодисперсного аеросилу в епоксидну матрицю не приводить до змін термічних властивостей композитів, а за вмісту 5 % мас. нанонаповнювача термічна стійкість композитів покращується. Методом ІЧ-спектроскопії досліджено кінетику процесу тверднення епоксидних нанокомпозитів. Визначено вплив наявності функціональних груп на поверхні аеросилу на характер перебігу реакції тверднення та ступінь перетворення епокси-груп. Встановлено, що швидкість перетворення епоксидних груп за наявності аеросилів знижується в ряду ЕД-20 >> ЕД-20+А-300 >> ЕД-20+АМ-300. Досліджено сорбційні властивості епоксидних нанокомпозитів. Встановлено, що процес сорбції відбувається швидше при наповненні матриці немодифікованим аеросилом. Розглянуто механізми впливу хімічної природи поверхні та концентрації аеросилу на властивості епоксидних нанокомпозитів.