Висвітлено проблему діагностування та керування процесами функціонування грунтів України з використанням графічних моделей їх буферності. Наведено основні методологічні підходи щодо вивчення грунтових систем, а також нові напрями у розвитку агрономічного й екологічного грунтознавства. Розглянуто питання природи буферних механізмів грунтів, стійкості їх функціонування та значимості для саморегуляції грунтової родючості.

Освещена проблема диагностирования и управления процессами функционирования почв Украины с применением графических моделей их буферности. Приведены основные методологические подходы к изучению почвенных систем, а также новые направления в развитии агрономического и экологического почвоведения. Рассмотрены вопросы природы буферных механизмов почв, стойкости их функционирования и значимости для саморегуляции почвенного плодородия.

Проведено дослідження різних типів грунтів області, які показали, що значення актуальної кислотності може бути використано як показник буферних властивостей грунту. Співвідношення між актуальною кислотністю та поглинутими іонами дозволить більш повно оцінити буферні властивості грунтів. Багаті перегноєм суглинні грунти, які характеризуються високим ступенем насиченості основами та високою буферністю, здатні добре протистояти впливу зовнішніх факторів, що змінюють реакцію грунту.

Розроблено сучасні концептуальні положення та заходи з окультурювання кислих грунтів, які дозволяють суттєво знизити енергетичні та матеріальні витрати та стабілізувати екологічні та продуктивні функції грунтів. Визначено роль гумусових кислот у саморегуляції кислотно-основного режиму грунтів, яка обумовлена їх здатністю утворювати з алюмінієм стійкі алюмо-гуматні комплекси та притаманними їм протикислотними та протилужними буферними властивостями. Встановлено методологію діагностування агроекологічного стану та режимів функціонування кислих грунтів як основи вибору відповідних управлінських рішень. Висвітлено спосіб оптимізації агроекологічного стану кислих грунтів шляхом створення структурно-функціональної неоднорідності кореневмісного шару з використанням технології локального окультурювання грунтів. Показано значущість просторової неоднорідності кореневмісного шару грунту для стабілізації ефективної родючості та в прогресивному спрямуванні процесів сучасного грунтотворення. Вдосконалено методологію нормування добрив і меліорантів за показниками та графічними моделями буферності. Розкрито роль технології локального окультурювання в покращанні агроекологічних функцій кислих грунтів.

Викладено результати дослідження показнику актуальної кислотності грунтів господарств Полтавської області, проаналізовано причини підвищення кислотності.

Наведено принципи діагностики і оптимізації фосфатного та калійного режимів за показниками буферності, які слугують науковою базою щодо здійснення на вищому сучасному методологічному рівні наукового моніторингу грунтів та розробки найефективніших заходів з підвищення їх продуктивності.

Обгрунтовано необхідність і актуальність науково-дослідних робіт з метою вивчення буферних механізмів грунту. Розглянуто стан і перспективи досліджень функціональної стійкості грунтів на підставі їх буферних характеристик. Показано значущість використання показників буферності у практиці діагностування, прогнозування й оптимізації грунтової родючості.

Встановлено буферну дію мінеральних добрив щодо алюмінізації грунту, яка полягає у їх здатності зв'язувати рухомий алюміній у складні мінеральні сполуки типу алюмофосфатів. Розглянуто вплив рослин вівса на встановлення оптимальної для власного росту кислотно-основної рівноваги грунту.

Установлено буферное воздействие минеральных удобрений на алюминизацию почвы, которое состоит в их способности связывать подвижный алюминий в сложные минеральные соединения типа алюмофосфатов. Рассмотрено влияние растений овса на установление оптимального для собственного роста кислотно-основного равновесия в почве.

Висвітлено стан і перспективи відродження хімічної меліорації кислих грунтів в Україні. Наведено основні положення сучасної концепції хімічної меліорації кослих грунтів, яка в цілому спрямована на ресурсоощадження, екологічну безпеку та підвищення родючості кислих грунтів. Запропоновано шляхи широкого впровадження ресурсозберігальних технологій окультурювання кислих грунтів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е621.144.3 Lum*801.36 + П032.43

Рубрики:

Ґрунтова кислотність. Буферність

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Здійснено оцінювання екологічного стану едафотопів щодо буферності грунтового покриву. Встановлено, що для грунтів Криворізької урбоекосистеми характерна лужна реакція та вміст гумусу в межах 2 %. Розраховано сумарний показник забрудненості грунтів важкими металами (Zc), що відображає інтегральний ефект впливу всієї групи досліджуваних елементів на екологічний стан едафотопу, та за його результатами встановлено помірно небезпечну категорію забрудненості важкими металами - для грунтів Саксаганського p-ну і допустиму категорію - для всіх інших досліджуваних територій міста. Одержані дані свідчать про наявність в едафотопах Криворізької урбоекосистеми обмежувальних чинників надлишкового залучення хімічних елементів в біологічні цикли.

Наведено підсумки досліджень хіміко-термодинамічних характеристик, вимірюваних методом прямої потенціометрії у грунтах України в натурному стані. Широко вживані у грунтознавстві потенціали живлення рослин застосовано в роботі для кількісного оцінювання рухомості у грунті елементів живлення (азоту, калію, кальцію тощо), а отже, доступності їх рослинам. В основу покладено поняття термодинамічної вигідності процесу переходу речовини у рухому форму, визначеної шляхом порівняння потенціалу з константою рівноваги. Потенціали розглянуто як рушійні сили перебігу окремих оборотних процесів у визначеному напрямі. Особливу увагу приділено термодинамічній вигідності емісії азотовмісних газів з грунту та чинникам грунтової кислотності. Запропоновано шкали оптимальних і критичних рівнів потенціалів грунтових процесів.

Досліджено грунти, що зазнають періодичного та постійного перезволоження (гідроморфні), а також з підвищеною кислотністю грунтового середовища (ацидні), яким притаманна контрастна диференціація грунтового профілю, висока динамічність окисно-відновного потенціалу та вуглецево-азотних трансформацій. Висвітлено теоретичні принципи системного управління грунтовими режимами. Подано сучасну дефініцію родючості та окультуреності грунтів у методологічному контексті структурно-функціонального підходу. Акцентовано увагу на проблемі діагностики та оптимізації елементів родючості, вирішення якої здійснено на теоретичних засадах показників буферних властивостей грунтів - оціночних критеріїв саморегуляції їх режимів (факторів родючості). Показано роль і місце меліорації в управлінні родючістю гідроморфних і кислих грунтів.

Наведено результати досліджень фосфатного стану грунтів різної генези на основі показників фосфат-буферності. Визначення фосфат-буферності у грунтових зразках виконано згідно з ДСТУ 4724:2007. Встановлено, що дерново-підзолистий супіщаний грунт відрізняється більш високим показником буферної ємності в мобілізаційному крилі у порівнянні з іншими грунтами. За умов оглеєння грунтів спостерігається зниження концентрації рухомих форм фосфатів. Діагностику фосфатного стану рекомендується здійснювати на основі показників фосфат-буферної ємності грунтів.

Запропоновано процедуру оцінювання кислотності грунту з використанням адмітансного методу. За результатами аналізу значень відгуків частотної залежності активної та реактивної складової адмітансу підтверджено існування їх залежності від кислотності грунту. Для чорнозему, суглинкового та піщаного грунту одержано математичні моделі для оцінювання його кислотності залежно від частоти сигналу та значення активної складової адмітансу. Ці моделі надають можливість організувати оперативний моніторинг кислотності грунтів.

Досліджено вплив педогідроморфізму на функціонування фосфатного режиму кислих грунтів (КГ), їх фосфат-буферних властивостей. Встановлено, що за умов розвитку глеє-елювіальних процесів вміст валового та рухомого фосфору у верхньому гумусовому шарі КГ зменшується через міцне закріплення його в комплексні сполуки та конкреційні новоутворення, а також за рахунок можливого вимивання фосфору з кореневмісного шару грунту за умов, що сприяють формуванню здатних до міграції комплексів. Показано, що зміна ОВП є вагомим чинником регуляції фосфатного стану грунтів. В процесі розвитку відновних процесів спостерігається збільшення вмісту рухомих форм заліза та алюмінію, яким притаманна висока фосфат-вбирна здатність. Встановлено закономірності зміни фосфат-буферних властивостей за різних умов зволоження та удобрення КГ. З підвищенням зволоженості посилюється акумулятивна фосфат-буферна здатність грунтів. Запропоновано діагностувати та оптимізувати фосфатний режим КГ на основі показників буферної ємності з обов’язковим врахуванням фосфатного фактору інтенсивності. Для покращання продуктивності КГ залежно від ступеня їх гідроморфності рекомендовано проводити комплекс меліоративних і агротехнічних заходів (меліоративне розпушування, дренаж, органо-мінеральна система удобрення, компенсація дефіциту кальцію, локальна меліорація та фітомеліорація тощо).

Проведено огляд результатів наукових досліджень авторів протягом останніх років за тематикою, пов'язаною з обгрунтуванням застосування кальцієвмісних меліорантів і фітомеліоративних заходів для поліпшення якості кислих грунтів. Висвітлено переваги локального способу внесення кальцієвмісних меліорантів на кислих грунтах. Наголошено, що для економії матеріальних і енергетичних ресурсів доцільним є використання як меліорантів місцевих сировинних ресурсів і кальцієвмісних відходів виробництва, що значно зменшує витрати на їх транспортування і закупівлю та, водночас, розв'язує проблему утилізації відходів. Встановлено диференційовану дію вапняних меліорантів природного та промислового походження на продуктивну функцію грунту залежно від його типу та якості. Розкрито роль фітомеліорації як біологічного способу окультурювання грунтів, що здійснюється через використання фітопотенціалу грамотно підібраних сільськогосподарських культур і є доволі м'яким та екологічно безпечним заходом у порівнянні з хімічною меліорацією.

Індекс рубрикатора НБУВ: П032.43 + П032.241(5НЕП)

Рубрики:

Ґрунтова кислотність. Буферність

Водний режим ґрунтів. Вологість

Шифр НБУВ: Ж29253 Пошук видання у каталогах НБУВ