Розглянуто питання застосування окремих лабораторних показників метаболізму сполучної тканини в сечі (оксипроліну, уронових кислот) у діагностиці захворювань дрібних домашніх тварин (собак і котів). Доведено діагностичну інформативність показників вмісту оксипроліну та уронових кислот у сечі собак і кішок, що пов'язано з розвитком патологічних процесів у сполучній тканині різних органів (нирок, печінки, легенів). Виділення оксипроліну з сечею залежить від ступеня деструкції колагену, уронових кислот - від рівня катаболізму протеогліканів: вони відбуваються при запально-дистрофічних процесах у сполучній тканині різних паренхіматозних органів.

Висвітлено проблеми діагностичного дослідження сечі собак і котів. Описано клініко-лабораторні зміни у сечі тварин у випадку таких захворювань, як нефрити, діабетична нефропатія, хронічна ниркова недостатність, полікістоз нирок, уретрит, сечокам'яна хвороба, уроцистит, простатит.

Освещены проблемы диагностического исследования мочи собак и кошек. Описаны клинико-лабораторные изменения в моче животных при таких заболеваниях, как нефриты, диабетическая нефропатия, хроническая почечная недостаточность, поликистоз почек, уретрит, мочекаменная болезнь, уроцистит, простатит.

Розглянуто питання щодо застосування електрокардіографії під час діагностики хвороб серця у собак і котів. Увагу приділено методу реєстрації електрокардіограм. Описано зміни в електрокардіограмі за різних патологічних станів.

Рассмотрены вопросы о применении электрокардиограмм при диагностике заболеваний сердца у собак и котов. Внимание уделено методу регистрации электрокардиограмм. Описаны изменения в электрокардиограмме при различных патологических состояниях.

Розглянуто результати досліджень ефективності фітомінів із фітокомплексом для кастрованих котів у формі гранул, виробник ООО "Веда" (Російська Федерація) для зниження маси тіла кастрованих котів із ознаками ожиріння.

Висвітлено сучасний погляд на класифікацію та причини розвитку кардіоміопатій у котів. На сьогодні велику кількість випадків клінічного прояву кардіоміопатій не вдається відобразити у наявній класифікації. Якщо ретельно розглядати поділ кардіоміопатій за етіологічним чинником, то їх розподіляють на первинні (ідіопатичні) та вторинні (етіологічний чинник встановлений). До первинних кардіоміопатій належать: гіпертрофічна (асиметрична і симетрична, обструктивна і необструктивна), дилятаційна (або застійна), рестриктивна (облітеруюча і дифузна) та проміжна. До вторинних кардіоміопатій належать: метаболічні (ендокринного, аліментарного походження); інфільтративні (неопластичні процеси); запальні (іммуноопосередковані, коронавірусна інфекція, вірусний імунодефіцит); фіброзні (постінфекційні); токсичні (застосування доксирубіцину, циклофосфану); інші (хронічна ниркова недостатність, травма, інфаркт). Кардіоміопатії у котів можуть виявлятися однією або кількома ознаками, за якими їх можна віднести до різних форм. У таких випадках можна спостерігати проміжну фазу розвитку захворювання, в міру розвитку якого до кінцевої фази формується пошкодження міокарда, яке легше класифікувати. У багатьох випадках за першого обстеження котів з підозрою на кардіоміопатію за допомогою методу ехокардіографії не вдається одразу класифікувати проміжну чи іншу форми кардіоміопатії. Для цього необхідно проводити 2 - 3, а інколи й більше ультразвукових обстежень серця з інтервалом 4 - 6 міс, а також застосовувати клінічні та лабораторні методи діагностики котів з підозрою на кардіоміопатію для виключення наявності вторинних форм кардіоміопатій. Кожна зі схем класифікації є неповною і деякі випадки кардіоміопатій можуть бути невиявленими, а інші складно віднести до певної форми. Хоча у таких форм кардіоміопатій не існує чітко встановлених меж, поділ їх на гіпертрофічну, рестриктивну та дилятаційну залишається клінічно значущим.

Встановлено, що за різних варіантів нефропатії та за розвитку печінково-ниркового і нирково-печінкового синдромів у свійських котів у печінці й нирках відбуваються значні структурні зміни, яким відповідають порушення метаболічних процесів, визначених за результатами клініко-мікроскопічних та біохімічних досліджень крові, а також у змінах площі волосяної кутикули (ПВК) шерстного покрову свійських котів. Методику визначення ПВК можна використовувати в диференційній діагностиці різних варіантів патології нирок і печінки в комплексі з клінічними, інструментальними та лабораторними дослідженнями, а також за диспансерного обстеження тварин даного виду. Наведено приклади різних варіантів патології із визначенням ПВК.

Наведено результати клінічних випробувань переносимості препарату, що містить флавоноїд кверцетин, на клінічно здорових котах. Результати чисельних досліджень показують, що кверцетин може проявляти антиоксидантну, мембранопротекторну, гастро-, нефро-, гепато-, кардіозахисну, антитромбоцитарну, протизапальну дію. Біодоступність кверцетину найвища у поєднанні з пектином і нерозчинними олігосахаридами, що пов'язано зі змінами кількісного і якісного складу кишкової мікрофлори. Однією з обов'язкових передумов створення й апробації нових ветеринарних лікарських засобів, як у контексті виконання національного законодавства, так і вимог міжнародного співтовариства щодо реєстрації лікарських засобів, є проведення клінічних досліджень із дотриманням вимог Належної клінічної практики (GCP). Особливо це стосується ліків з новою речовиною, фармакологічні властивості та ефективність яких ще недостатньо вивчені. Тому для оцінки переносимості, безпечності та ефективності препарату, що містить кверцетин, проведено комплексне клінічне випробування на дрібних домашніх тваринах (котах). Дослідження проводили в умовах ветеринарних клінік на здорових котах, різного віку, статі й породи. Препарат застосовували перорально у дозі 4 мг/кг маси тіла тварини з кормом впродовж 30 діб. Відбір крові у досліджуваних тварин проводили до застосування препарату та на 30 і 60 добу досліду. Ефект дії препарату оцінювався за показниками клінічного стану, а також за гематологічними та біохімічними показниками крові котів. Для морфологічних досліджень використовували стабілізовану ЕДТА кров, а для біохімічних досліджень - сироватку крові. За оцінкою клінічного стану тварин і даними лабораторних досліджень, переносимість досліджуваного препарату при пероральному застосуванні клінічно здоровим котам була доброю. За результатами порівняння клінічних, гематологічних та біохімічних показників, одержаних на 30 та 60 добу експерименту, і перед застосуванням препарату, негативних змін не виявлено. Результати біохімічних досліджень крові котів на 30 добу вказували про достовірне підвищення, в межах норми, вмісту глюкози, сечовини, креатиніну, каталази, зростання активності аланінамінотрансферази та зменшення активності гамма-глутамілтрансферази і вмісту дієнових коніюгатів та малонового діальдегіду. Показники білкового спектра сироватки крові відзначалися стабільністю протягом всього періоду досліду. На 60-й день застосування препарату було виявлено відновлення до початкових значень більшості параметрів сироватки крові котів у порівнянні з показниками, одержаними на 30-й день досліду. За показниками антиоксидантної системи організму котів відзначено, що активність супероксиддисмутази і вміст дієнових кон'югатів у сироватці крові у цей період досліду залишалася на рівні значень 30-ої доби. Активність каталази знизилася у порівнянні зі значеннями на 30-ту добу, але не відрізнялася вірогідно від початкових показників, а вміст малонового діальдегіду у сироватці крові тварин достовірно зменшувався. Це вказувало на зниження інтенсивності утворення токсичних сполук в організмі котів і виражені антиоксидантні властивості препарату гепанефран.