Уперше визначено роль глікозаміногліканів (ГАГ) у патогенезі сечокам'яної хвороби домашніх кішок, а також інформативність їх визначення у комплексній діагностиці урогенітіазу та взаємозв'язок з клінічними, ультрасонографічними та біохімічними показниками. Установлено ліміти вмісту ГАГ у сечі здорових і хворих на уролітіаз домашніх кішок, що дозволило удосконалити діагностику захворювання та контролювати ефективність лікувально-профілактичних заходів. Виявлено позитивний ефект застосування сулодексиду у комплексному лікуванні хворих тварин.

Даними дослідженнями встановлено, що застосування перфузії сечового міхура під час ультразвукового дослідження дозволяє підвищити інформативність діагностики сечокам'яної хвороби у свійських котів. Уведення у порожнину сечового міхура ізотонічного розчину натрію хлориду забезпечує його наповнення та покращує візуалізацію уролітів і сечового осаду. У складних випадках (адгезія каменів до слизової оболонки, порожній сечовий міхур) даний метод сприяє підвищенню ефективності діагностики захворювання.

Представлена оглядова стаття надає проаналізовану та узагальнену інформацію стосовно лікування хворих на уролітіаз свійських котів. Наведено роз'яснення, щодо видів сечових конкрементів, доцільності застосування консервативного чи хірургічного лікування. Сечокам'яну хворобу (СКХ) в котів можна вважати однією з найбільш поширених патологій серед домашніх улюбленців. Указане захворювання рівномірно реєструється серед самців і самок. Клінічна картина хворих на уролітіаз тварин має характерні ознаки. Однак у деяких випадках відповідна симптоматика може бути згладжена, або взагалі відсутня. Отже, лікування СКХ в котів повинно бути комплексним та обгрунтованим у кожному окремому випадку, оскільки без визначення походження та знання мінерального складу каменів лікування може не лише не допомогти, а й суттєво погіршити стан хворої тварини. Окрім того, встановлення правильного діагнозу надає можливість застосувати терапевтичні методики, що є найменш травматичними для пацієнта. Зважаючи на ці дані, правильна діагностика є основою відповідного лікування уролітіазу. Значний вплив на літогенез має pH сечі, зокрема: струвіти, карбонат кальцію, урати гірше розчиняються в лужній сечі, цистин - у кислій. Для силікатних каменів pH сечі впливу не має. Наприклад, для струвітних та цистинових каменів доречне медикаментозне лікування (застосування аллопуринолу, тіолу, тіопроніну тощо), для уролітів оксалату кальцію, та більшої частини уратів - мінімально-інвазивне видалення (внутрішньокорпоральна лазерна літотріпсія, урогідропропульсія, цистолітотомія та ін.). Уретротомію та уретростомію необхідно проводити у крайніх випадках, оскільки хірургічні втручання не тільки збільшують ризик рецидивів, а й можуть призвести до постійних змін в анатомії та функції сечовидільної системи. Тому в умовах цієї патології сечової системи необхідна постійна дієтотерапія з відповідною корекцією і регулярний нагляд у лікаря ветеринарної медицини. Водночас узагальнені у статті дані допоможуть фахівцям зорієнтуватись при виборі лікування хворих на уролітіаз котів та надати нові відомості, що можна використати у профілактиці цього захворювання.