Приведена общая характеристика фагоцитоза, охарактеризованы его виды и стадии, приведены сведения об эндо- и пинтоцитозе. Изложены материалы об иммунном фагоцитозе, описана комплексная опсонин-зависимая система активации фагоцита (фагоцитарный синапс), рассмотрены опсонины, иммуноглобулины, сесильные антитела, комплемент, коллектины, пентраксины, С-реактивный белок, рецепторы фагоцита, а также процесс опсонизации. Описан механизм распознавания антигенной структуры патогена и сигнала опасности. Охарактеризованы различные типы аутофагии, проанализировано влияние апоптоза и некроза на фагоцитоз. Рассмотрены способы регуляции фагоцитоза, описаны стимуляторы, модулятори и ингибиторы, а также факторы резистентности. Проанализированы особенности реализации литического потенциала фагоцита.

В опытах на 3,5 - 4- и 23 - 24-месячных крысах определено накопление в гепатоцитах недорасщепленного аутофагоцитированного материала в виде липофусцина, а также аутофагоцитоз при действии ацетата свинца (в/бр., 5 мг/кг, 5 раз в неделю в течение 1 мес.). Показано, что воздействие свинца приводит к более выраженной активации процессов аутофагоцитоза, биодеградации и элиминации аутофагоцитированного материала в гепатоцитах молодых крыс по сравнению со старыми. Поскольку увеличение содержания липофусцина в клетке является одним из наиболее характерных и постоянных признаков старения, это может свидетельствовать о кумуляции, способствующей ускорению процессов старения.

Наведено дані про морфологічні особливості ендотеліоцитів, описано їх метаболічні, синтетичні й інші функції. Взаємодія клітин крові й ендотеліоцитів є початковим і важливим чинником різноманітних фізіологічних і патофізіологічних реакцій, що лежать в основі імунного захисту організму. Описано важливу роль ендотелію в процесах запалення та ремоделювання судинної стінки. Великого значення надано вивченню процесів утворення азоту оксиду ендотеліальними клітинами та його ролі у функціонуванні ендотелію. Викладено особливості синтезу азоту оксиду за умов хронічної гіперімунокомплексемії в експерименті.

Рассмотрен морфогенез селективной гибели специализированных клеток путем некроза, патогенно индуцированного апоптоза, а также уничтожение специализированных клеток, вызванное иммунной системой, которые играют важную роль в развитии недостаточности функций органов.

Вивчено механізми дії пептидогліканів стафілококів на секректорну та фагоцитарну активність у експерименті за умов імуносупресії та імуностимуляції. Доведено різноспрямований та дозозалежний вплив пептидогліканів на вміст циклічних нуклеотидів у моноцитах. Встановлено дозозалежну прооксидатну дію моноцитів. Аргументовано застосування патогенетичних підходів до лікування гнійно-запальних захворювань, викликаних стафілококами, на підставі вивчення імунозапального потенціалу стафілококових пептидогліканів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е70*743 + Р252.53

Рубрики:

Біологія людини

Клітинні захисні механізми. Ретикуло-ендотеліальна система. Пропердинова система. Фагоцитоз

Шифр НБУВ: РА351858 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е70*743 + Р252.53

Рубрики:

Біологія людини

Клітинні захисні механізми. Ретикуло-ендотеліальна система. Пропердинова система. Фагоцитоз

Шифр НБУВ: РА314907 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З'ясовано роль генетичного поліморфізму лейкоцитарних антигенів, мутабельності геному, вірусної персистенції та змін неспецифічної резистентності, гуморального та клітинного імунітету, деяких ендокринних і біохімічних показників у порушенні компенсаторно-адаптивних процесів та виявлено певну популяційну частоту зустрічальності різних імунофізіологічних варіантів за пригнічення нейротрансмітерних реакцій. Установлено, що міастенія може бути наслідком вірусної персистенції, що викликає істотні зміни неспецифічних факторів резистентності, формування імунодефіцитних станів у Т-клітинній ланці імунітету, негативну активацію синтезу прозапальних і протизапальних цитокінів, молекул адгезії ІСАМ-1, ІСАМ-3, підвищений вміст циркулюючих імунних комплексів, імуноглобуліну Е, пептидів середньої молекулярної маси, органоспецифічних антитіл до ДНК. Розроблено концепцію формування різних варіантів імунореактивності за пригнічення нервово-м'язової передачі.

Встановлено, що зі збільшенням концентрації та часу взаємодії тейхоєвих кислот, пептидогліканів і ліпополісахаридів з нейтрофілами та субпопуляціями Т-лімфоцитів відбувається збільшення кількості апоптуючих клітин, зміна внутрішньоклітинного вмісту циклічних та аденілових нуклеотидів, посилюється перекисне окиснення ліпідів і знижується активність ферментативної системи антиокиснювального захисту. Вперше проведено порівняльний аналіз чутливості нейтрофілів і субпопуляцій Т-лімфоцитів щодо дії тейхоєвих кислот, пептидогліканів і ліпополісахаридів. Встановлено, що найменш чутливими до негативного впливу структурних компонентів бактерій є цитотоксичні Т-супресори та нейтрофіли, найбільш чутливими - Т-хелпери/індуктори.

Узагальнено дані вивчення механізмів захисту клітини від дії ліків. Дані механізми використовують як окремі молекули, так і внутрішньоклітинні системи молекул, забезпечують зміну, руйнацію структури ліків, їх виокремлення всередині клітини, виведення з клітини тощо. Для бактерій описано спеціальні захисні регулони. Показано роль у фармакотерапії мобільних генетичних елементів, анеуплодії, регуляторних сигналів, регуляторів клітинного циклу, програми смерті клітини. З'ясовано захисну роль малих PHK - miR та епігенетичного стану генів. Розглянуто перспективи у фармакотерапії нанотехнологій та системної біології. Досліджено роль щільності пакування структур клітини у виникненні її хемостійкості.

В огляді літератури висвітлено результати сучасних досліджень процесу автофагії та її участі в розвитку, перебігу та застосуванні теоретичних засад цих знань для подальшої розробки шляхів попередження старіння, пошуків нових впливів на злоякісні пухлини та терапевтичної стратегії лікування хворих на хвороби різних систем і органів, зокрема нейродегенеративні та серцево-судинні. Наведено дані про зв'язок тривалості життя з можливостями регуляції автофагії, а також про інтеграцію системи автофагосома - лізосома, яка є критичною в прогресуванні старіння. Висловлено думку про те, що саме стрес ендоплазматичної сітки клітини запускає адаптивний механізм, який підтримує виживання та хіміорезистентність ракових клітин. Розглянуто потенціальні головні про- й антиавтофагічні шляхи в контексті можливого майбутнього використання автофагії в протипухлинній терапії. Повідомлено про значення фактора виживання в нейронах, який пов'язаний із шаперон-асоційованою автофагією, дизрегуляція цих зв'язків призводить до хвороби Паркінсона. Зазначено щодо значення автофагії у виникненні та перебігу хвороб шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, у клітинній стратегії імунної системи в боротьбі з мікроорганізмами.

Викладено основні уявлення про фагоцитоз. Обговорено етапи фагоцитозу: розпізнавання, опсонізація, поглинання і елімінація. Наведено відомості про молекулярні механізми регуляції фагоцитозу.

Изложены основные представления о фагоцитозе. Обсуждены этапы фагоцитоза: распознавание, опсонизация, поглощение и элиминация. Представлены сведения о молекулярных механизмах регуляции фагоцитоза.

Розглянуто історичні аспекти вивчення фагоцитуючих клітин і становлення теорії фагоцитозу. Висвітлено внесок І. І. Мечнікова у створення та розвиток клітинної теорії імунітету.

Обговорено проблеми, пов'язані з великою групою відходів життєдіяльності організму, які виникають та перетворюються в тканинах. Наведено формулювання відходів, позначене терміном "сміття", як комплементарне терміну "рецептори-сміттєзбирачі" (Scavenger receptor), функція яких полягає в поглинанні даної групи відходів життєдіяльності ("сміття"). На підставі аналізу процесів утворення та утилізації "сміття" розглянуто можливі патологічні події в організмі та постулюється існування особливої форми патології - "скавенджер-синдрому".

На експериментальному матеріалі проаналізовано зміни кисневозалежних і кисневонезалежних ферментативних процесів у нейтрофільних гранулоцитах (НГ) щурів, яким змодельовано хронічний імунокомплексний процес (ХІКП) з корекцією плацентарним полібіоліном. Встановлено, що за умов ХІКП активуються ферментативні процеси в НГ. У разі застосування плацентарного полібіоліну відновлюється захоплювальна здатність і знижується активність кисневозалежних та кисневонезалежних ферментативних процесів НГ, що, у свою чергу, призводить до нормалізації інтеграційних процесів.

Наведено опис історії хвороби пацієнтки з дефіцитом мієлопероксидази фагоцитів. Основою клінічної картини хвороби став рецидивний синусит, викликаний умовно-патогенними мікроорганізмами, в тому числі піогенними бактеріями, грибами роду Сandida і пліснявими грибами, з приводу якого вона одержала численні курси антимікробної терапії, понад 100 діагностичних і лікувальних інвазивних маніпуляцій і 10 складних хірургічних втручань. Крім того, мала місце рецидивна HHV7-інфекція, алергічні прояви, автоімунний тиреоїдит, псоріаз, гемостатичні порушення та незадовільний профіль переносимості лікарських засобів - що можна оцінювати як додаткові симптоми хвороби. Виявлено користь від застосування рекомбінантного інтерферону гамма як базисної імунотерапії для профілактики інфекційних епізодів.

Дисертація присвячена вивченню впливу ліпополісахаридів бактерій роду Shigella (S. flexneri 1a, 1b, 2a, 2b; S. sonnei) на апоптоз, функціональну активність та метаболічний статус нейтрофілів і моноцитів крові людини in vitro. Рівень впливу ліпополісахаридів залежить від їх концентрації, і не залежить від видовой антигенної належності. Низькі концентрації ліпополісахаридів (1 мкг / мл) пригнічують апоптоз нейтрофілів і моноцитів, стимулюють їх фагоцитарну та секреторну активність, не порушують активність перекисного окиснення ліпідів, ферментативної системи антиоксидантного захисту, системи циклічних та аденілових нуклеотидів. Високі концентрації ліпополісахаридів (10 - 100 мкг / мл) прогресивно стимулюють апоптоз нейтрофілів і моноцитів, пригнічують їх фагоцитарну та секреторну активність, посилюють перекисне окиснення ліпідів і недостатність ферментативної системи антиоксидантного захисту, викликають порушення в системах циклічних та аденілових нуклеотидів.

Наведено результати дослідження вікових особливостей фенотипово-функціонального профілю макрофагів різної локалізації та онтогенезу, а також нейтрофілів у мишей, та впливу мезенхімних стромальних клітин на метаболізм фагоцитів. Вперше виявлено й охарактеризовано особливості змін метаболічного профілю фагоцитів різної локалізації та походження з віком у мишей. Встановлено, що макрофагам моноцитарного походження старих тварин властивий прозапальний зсув метаболізму, у той час як макрофагам ембріонального походження притаманна протизапальна метаболічна спрямованість з посиленням аргіназної активності та зниженням оксидативного метаболізму. Розширено існуючі уявлення стосовно впливу макрофагів лімфоїдних органів на вікові зміни T-лімфоцитів. На моделі гетерохронного парабіозу показано, що макрофаги старих тварин характеризуються посиленою міграцією у вторинні лімфоїдні органи молодих тварин, що супроводжується збільшенням частки Т-лімфоцитів з фенотипом регуляторних клітин у лімфовузлах і зменшенням відсотку цих клітин у селезінці. В умовах in vitro продемонстровано можливість протизапальної активації метаболізму макрофагів різної локалізації та онтогенетичного походження, отриманих від старих мишей, при співкультивуванні з мезенхімними стромальними клітинами тимусу (тММСК) молодих тварин. Виявлено достовірно більш виразний модуляторний ефект тММСК на макрофаги моноцитарного походження, отримані від старих мишей, і не виявлено вікові відмінності модуляторного впливу тММСК на макрофаги ембріонального походження.