Вперше одержано дані про вікові особливості цитоморфологічних і цитогенетичних показників клітинних елементів лімфатичних вузлів у нормі. Доведено, що кожному віковому періоду властива певна формула лімфограми (ФЛ) та конкретні характеристики рівня активності ядерцевого апарату лімфоїдних клітин. Встановлено залежні від віку цитоморфологічні та цитогенетичні параметри лімфоїдних клітин вузлів за хронічних гіперпластичних лімфаденітів (ХГЛ) та дрібноклітинних лімфосарком (ДЛ). Досліджено активність ядерцевого апарату лімфоїдних клітин лімфатичних вузлів (ЛВ) у нормі та за ЛПП шляхом кількісного аналізу вмісту визначених підтипів ядерець нуклеолонемного типу. З урахуванням основних принципів доказової медицини обгрунтовано цитоморфологічні та цитогенетичні параметри для використання під час цитологічної діагностики ЛПП різного генезу. Вперше на підставі комплексу цитоморфологічних і цитогенетичних критеріїв з урахуванням віку хворого розроблено алгоритм диференційної діагностики ХГЛ та ДЛ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.42-3 + Р411.301.1

Рубрики:

Рикетсіози

Лімфаденіти

Шифр НБУВ: Ж16691 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено морфофункціональний стан регіонарних і віддалених лімфатичних вузлів у разі вторинно хронічного запалення. Встановлено, що клітинність регіонарних лімфовузлів зменшується, а не збільшується, як за гострого запалення, а у віддалених лімфовузлах - навпаки. У регіонарних і віддалених лімфовузлах у разі вторинно хронічного запалення в порівнянні з гострим менше виражені гуморальні й імунні реакції і більше - клітинні. У клітинних імунних реакціях менш виражена хелперна та більше супресорна активність.

Збільшення частоти виявлення синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатіі (СВГЛ) спричинило необхідність пошуку інформативного, безпечного, малотравматичного методу його діагностики. Встановлено, що чутливість, специфічність точність відеоторакоскопічної(ВТС) біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ) становила відповідно 96,0, 98,1 і 97,1 %, відеоасистованої торакоскопії (ВАТС) - 93,8, 93,6 і 93,5 %. Низька частота інтраопераційних і післяопераційних ускладнень (відповідно 4,4 і 7,7 %), невелика інтраопераційна крововтрата (29 мл), тривалість оперативного втручання (45 хв), швидка реабілітація пацієнтів після операції (10,6 діб) свідчать про доцільність використання ВТС біопсії і ВАТС як безпечних і малотравматичних методів при СВГЛ.

Цель работы - определить эффективность препарата тирозур для местного лечения больных с гнойными лимфаденитами (ГЛ) челюстно-лицевой области и шеи. Было обследовано 44 больных с одонтогенными гнойными лимфаденитами челюстно-лицевой области и шеи в возрасте от 16-ти до 57-ми лет, которые находились на стационарном лечении в отделении челюстно-лицевой хирургии КГКБ № 12 и были разделены на 2 группы: I группа (основная) - 24 больных, которым для местного воздействия на гнойную рану применяли тирозур; II группа (контрольная) - 20 больных, которым для местного воздействия на гнойную рану применяли 0,1 % стерильный раствор хлоргексидина биглюконата, 10 % стрептоцидовую мазь и 5 % линимент стрептоцида. Результаты: на основании проведенных обследований больных с одонтогенными ГЛ доказано, что препарат тирозур, используемый для местного лечения гнойных ран имеет выраженное антисептическое действие, которое значительно превосходит таковое у традиционно используемых антисептических средств. Данный препарат не только обладает выраженным антибактериальным действием, но и ускоряет процесс заживления гнойных ран за счет стимулирования образования грануляционной ткани и эпителизации. Побочных действий препарата тирозур не обнаружено. Выводы: препарат тирозур может быть рекомендован для местного лечения гнойных ран у больных с одонтогенными ГЛ с целью сокращения сроков лечения и профилактики развития гнойно-воспалительных осложнений.

Мета роботи - визначити характер ураження лімфатичних вузлів (ЛВ) при проведенні диференціальної діагностики стадії гострого лімфаденіту (ЛА) щелепно-лицевої ділянки у дітей з використанням еластографії зсувної хвилі (ЕЗХ). Пацієнти і методи. Проведено дослідження 30 пацієнтів віком від 2 до 16 років. З реактивними змінами (гіперплазія лімфоїдної тканини) - 40 % (12 осіб), із серозним ЛА (інфільтративно-запальні прояви) - 33 % (10 осіб), з гнійним ЛА - 27 % (8 осіб). Ультразвукове дослідження проводилося на апараті Ultima PA ("Радмір", Україна) лінійним датчиком 3 - 12 МГц з функцією ЕЗХ. Оцінювалися розміри, структура, стан коркового і мозкового шарів, форма і кількість, стан кровотоку і щільність (еластичність) ЛВ з боку ураження та контрлатерально. При ЕЗХ проводили аналіз колірного картування і вимірювання жорсткості тканини ЛВ (кПа). У всіх дослідженнях використовувався стандартний діапазон колірної шкали жорсткості і від темно-синього (0 кПа) до яскраво-червоного (60 кПа). При реактивних процесах (гіперплазія лімфоїдної тканини) в ЛВ відзначалися такі зміни, як збільшення в розмірах, візуалізація гіперехогенного ядра з посиленням васкуляризації і збереженням форми та архітектоніки вузла. Також була відсутня болючість ЛВ при компресії датчиком під час проведення обстеження. Жорсткість вузла з використанням ЕЗХ склала 7,55 +- 0,58 кПа. При гострому серозному ЛА виявлено значне збільшення розмірів як зі збереженням, так і з порушенням диференціації його структури зі значним посиленням васкуляризації за змішаним типом із відсутністю змін перинодулярної тканини. Компресія вузла датчиком супроводжувалася помірною болючістю. Жоркосткість при ЕЗХ склала 17,98 +- 1,59 кПа. При гнійному ЛА при проведенні обстеження на початковій стадії деструктивних змін (5 пацієнтів) форма і розмір не відрізнялися від таких при гострому серозному. Порушення його структури обумовлювалося ускладненою диференціацією синуса і неоднорідності тканини у вигляді дрібних гіпоехогенних ділянок з наявністю зниженого кровотоку. При проведенні ЕЗХ жорсткість склала 19,35 +- 1,11 кПа. Диференціація даних гіпоехогенних зон при збереженні тканинної структури від деструктивних змін становить значну складність. При проведенні ЕЗХ цих зон модуль Юнга склав 4,8 +- 0,58 кПа, на тлі значного підвищення жорсткості тканини, що свідчить на користь гнійного компоненту як початкової стадії абсцедування. У 3-х випадках гнійного ЛА ЛВ був різко збільшеним, з порушенням структури у вигляді чергування гіпо- та анехогенних зон (ни), з відсутністю диференціації синуса і кровотоку, порушенням структури капсули і виразними явищами періаденіту. Висновки: використання ЕЗХ дозволяє розрізняти реактивні зміни лімфоїдної тканини вузла, гострий серозний і гнійний лімфаденіт, а також виявити на ранніх стадіях початкові прояви деструктивних змін, що значно впливає на тактику лікування і можливе планування оперативного втручання. Однак недостатність вивчення даного питання потребує проведення подальших досліджень.

Метою дисертації є покращення ефективності діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії шляхом вдосконалення інвазивних методів та створенням алгоритму їх оптимального застосування. Інформативність неінвазивних методів діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії склала 21,4%. Частота помилкових діагнозів при застосуванні лише неінвазивних методів діагностики, яка склала 64,3 %. Визначено інформативність (чутливість) інвазивних методів діагностики: лідеоасистованої біопсії без мініторакотомії — 90,2 %, відеоасистованої біопсії з мініторакотомією — 94,4 %, медіастіноскопії - 88,9 %, трансбронхіальної біопсії під ультразвуковим контролем — 72,9 %, відкритої біопсії - 100,0 %. Вивчені та проаналізовані інтраопераційні та післяопераційні ускладнення інвазивних методів діагностики. Розроблено новий спосіб профілактики післяопераційних ускладнень при відеоасистованій біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, який дозволив зменшити загальний рівень післяопераційних ускладнень з 13,1 % до 2,1 % випадків. Створено алгоритм застосування інвазивних методів діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії.