Наведено найбільше відомі патогенетичні механізми вітиліго, зокрема й імунологічні чинники. Наголошено на значенні аутоімунного процесу в розвитку депігментації шкіри. Розглянуто найпоширеніші методи лікування хворих на вітиліго, особливо зовнішніми засобами.

Зазначено, що вітиліго - набуте захворювання шкіри, яке характеризується хронічною прогресувальною втратою меланоцитів епідермісом та фолікулярним резервуаром. Етіологія вітиліго не вивчена повністю. Більшість теорій базуються на гіпотезах меланоцитарної деструкції (автоімунна, неврогенна та теорія порушення окиснювально-відновлювального статусу), меланоцитарної інгібіції чи порушення адгезії меланоцитів. Новітньою, нещодавно оприлюдненою теорією є меланоцитаргія, що поєднує в собі більшу частину даних про вітиліго, які накопичені до сьогодення. Проведено огляд нових можливостей терапії, які базуються на даних етіології, а саме: препаратів кальципотріолу, імуномодуляторів та каталази.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82-3

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж14976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описаны случаи сочетания витилиго и склеродермии. Авторы разделяют мнение о том, что в основе этих дерматозов лежат единые патогенетические механизмы развития.

Проведено клініко-морфологічні дослідження у хворих на вітиліго до та після місцевого лікування пімекролімусом. Результати досліджень вказують на патогенетичне спрямування такої супресивної терапії.

Вивчено деякі медико-соціальні аспекти у 142 хворих на вітиліго. В більшості хворих діагностовано генералізовану форму дерматозу. Слизову форму, феномен Кебнера, лейкотрихію виявлено у прогресивній стадії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучено распределение антигенов системы HLA у больных витилиго и разработаны методы системной и топической иммуномодулирующей терапии. Представлены результаты типирования антигенов системы HLA у больных с различными формами витилиго и эффективность комбинированной системной и топической иммуномодулирующей терапии при указанном дерматозе. Выявлена ассоциация витилиго и различных ее форм с определенными антигенами гистосовместимости, что может влиять на эффективность лечения. Использование системной и топической иммуномодулирующей терапии имеет патогенетическое обоснование, выражающееся положительной динамикой витилигинозного процесса. Выявлены определенные антигены системы HLA (локус A: HLA-A9; A19; локус B: HLA-B7; В18; В21; В40; локус С: HLA-Cwl; Cw4), ассоциированные с витилиго и его клиническими формами, позволяющие прогнозировать эффективность и дальнейшее течение дерматоза. У больных витилиго обосновано применение системной и топической иммуномодулирующей терапии.

Вітиліго - це хронічний дерматоз зі спадковою схильністю, який проявляється появою на шкірі плям з відсутністю пігментації та гістологічними ознаками прогресивного зниження кількості меланоцитів в цих ділянках. У загальній популяції розповсюдженість вітиліго складає близько 1 %. Під спостереженнями за умов медичного центру "Інститут псоріазу та хронічних дерматозів" знаходилось 89 хворих на вітиліго (39 чоловіків і 50 жінок віком 7 - 56 років). Дебют вітиліго відбувся у віці до 21 року і від 21 до 30 років, відповідно у 55-ти (61,8 %) і у 19-ти (21,4 %) осіб. Значно рідше дерматоз розвивався у віці від 31 до 40 і від 41 до 50 років, відповідно у 10-ти (11,2 %) і 5-ти (5,6 %) пацієнтів. Більшість пацієнтів, що знаходились під спостереженням, 58 ( 65,2 %) не змогли вказати ймовірну причину виникнення вітиліго. 16 (17,9 %) пацієнтів назвали нервово-психічні чинники (гостре або хронічне психоемоційне перевантаження), 7 (7,9 %) - гострі або хронічні інфекційні захворювання (грип, хронічний тонзиліт, пневмонія), 4 (4,5 %) - спадкову схильність, 3 (3,4 %) - фізичні чинники (переохолодження, перегрівання), 1 (1,1 %) - контакт з хімічними речовинами. Висновки: у пацієнтів, яких спостерігали, наявні різні клінічні форми вітиліго. Розподіл пацієнтів за статтю, віком, клінічним перебігом вітиліго відповідає популяційним особливостям дерматозу. Наведений аналіз коливань його проявів підкреслює нагальну необхідність пошуку обгрунтованих підходів до їх вивчення та розробки диференційованої лікувальної тактики.

Мета роботи - підвищення ефективності лікування хворих на вітиліго шляхом скорочення періоду лікування, забезпечення стабільності результатів і зменшення кількості випадків ускладнень у разі комбінованих методів лікування стабільної форми вітиліго з використанням клітинних технологій. Визначали ефективність комбінованого хірургічного методу лікування вітиліго із застосуванням культивованих меланоцитів і кератиноцитів у порівнянні з методами, схваленими європейськими стандартами та вітчизняними наказами (NB UVB, зовнішня протизапальна терапія). Обстежено та проліковано 65 пацієнтів із виявами вітиліго. Із них 27 пацієнтів віком від 9 до 63 років, які надали згоду на участь у дослідженні згаданого алгоритму, склали основну групу, а 38 хворих віком від 15 до 67 років - порівняльну. Основну та порівняльну групи своєю чергою було розподілено на дві групи залежно від фототипу шкіри. Таким чином, виділено 4 групи пацієнтів. У 15 (56 %) хворих двох основних груп, яких лікували відповідно до розроблених методів, досягли повної репігментації (75 - 100 %), у 10 (37 %) - часткової (50 - 75 %), і не зауважено репігментації у 2 (7 %) пацієнтів. Тривалість терапії становила 10 - 14 тиж. У 7 (41 %) пацієнтів 3-ї порівняльної групи - 9 (43 %) 4-ї досягай повної репігментації (75 - 100 %), у 8 (47 %) 3-ї - 9 (43 %) 4-ї груп - часткової (50 - 75 %). Не виявлено репігментації (менше 50 %) у 2 (12 %) пацієнтів 3-ї - 3 (14 %) хворих 4-ї групи. Тривалість терапії в групах порівняння становила 4 - 18 міс. У 1-й і 2-й основних групах значно скоротилася тривалість лікування у порівнянні з контролем, зросла кількість пацієнтів з повною репігментацією. Приблизно в 40 % випадків пацієнтам 2-ї групи (з III і IV фототипами шкіри, за Фітцпатриком) потрібно було повторно вводити клітини. Це слід брати до уваги під час складання програми лікування їх. Можливо, варто використовувати вищі дози клітин. Висновки: для досягнення оптимального результату в лікуванні стабільної форми вітиліго запропоновано комплексну методику, в основі якої лежить використання автологічних меланоцитів і кератиноцитів. Суть його полягає у підготовці донорської ділянки шкіри (індукція пігментації або використання природно гіперпігментованих зон) та реципієнтної ділянки вітиліго (інтрадермальні ін'єкції плазми, збагаченої тромбоцитами, для створення високої концентрації факторів росту) і власне внутрішньошкірному введенні меланоцитарно-кератиноцитарної суспензії, розведеної в розчині PRP, у депігментовані ділянки шкіри з подальшою локальною фототерапією NB UVB 311 нм.

Розглянуто дані літератури та клінічні спостереження автора за новонародженою дитиною з рідкісним генодерматозом - синдромом Блоха - Сульцберга (родинна форма нетримання пігменту). Особливістю спостереження є розвиток захворювання відразу після народження дитини, провідний шкірний синдром, відсутність супутньої патології з боку ЦНС, очей та інших органів, складна диференційна діагностика.

Рассмотрены данные литературы и клинические наблюдения автора за новорожденным ребенком с редким генодерматозом - синдромом Блоха - Сульцберга (семейная форма недержания пигмента). Особенностью наблюдения является развитие заболевания сразу после рождения ребенка, ведущий кожный синдром, отсутствие сопутствующей патологии со стороны ЦНС, глаз и других органов, сложная дифференциальная диагностика.