Індекс рубрикатора НБУВ: Р620.424-54

Рубрики:

Прогресуючі захворювання м'язового і нервово-м'язового апарату

Шифр НБУВ: Ж14976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що хвороба Шарко-Марі-Тус (ШМТ) є одним з найбільш розповсюджених спадкових захворювань, частота якого складає 1 : 2 500. ШМТ - це гетерогенна група захворювань, які характеризуються хронічною невропатією рухових і чутливих нервів. Представлено результати детекції дуплікації розміром 1,5 м.п.н. у хромосомній ділянці 17p11.2-12 у хворих із аутосомно-домінантною ШМТ1 (ШМТ1A) та членів їх родин з використанням аналізу двох поліморфних мікросателітних локусів - 17S921 та 17S1358, які містять (CA)n-повтори та локалізовані на ділянці дуплікації. ШМТ1A-дуплікація ідентифікована в трьох з п'яти сімей з аутосомно-домінантною ШМТ1. Одержані дані свідчать про те, що аналіз ШМТ1A-дуплікації можна використовувати для ранньої диференціальної діагностики ШМТ, включаючи пренатальну, та генетичного консультування в сім'ях високого ризику даного захворювання.

С 1995 по 2003 гг. оперированы 55 женщин по поводу различных форм миастении. У 20-ти из них миастения сочеталась с тимомой, у 35-ти - сопровождалась гиперплазией вилочковой железы (ВЖ). У всех больных выявлен гормональный дисбаланс, что зависело от изменений структуры ВЖ.

Впервые исследованы иммуногистохимические особенности тимуса женщин, больных генерализованной миастенией средней и тяжелой степени тяжести. Иммуногистохимически при генерализованной миастении тяжелой степени тяжести в тимусе отмечается гиперплазия, а при средней степени - атрофия паренхимы тимуса.

Впервые исследованы клинико-морфологические особенности тимуса у 27-ми женщин, больных генерализованной миастенией тяжелой степени. Микроскопически в тимусах женщин, больных генерализованной миастенией тяжелой степени, отмечена гиперплазия истинной паренхимы, появление большого количества лимфоидных фолликулов со светлыми герминативными центрами в пределах расширенных внутридольковых периваскулярных пространств, повышение белоксинтетической активности эпителиальных клеток и повышение уровня апоптоза лимфоцитов. В крови отмечено повышение количества В-лимфоцитов, умеренное снижение Т-хелперов, Т-супрессоров.

В лекции обобщены современные подходы к патогенезу наследственной нейромышечной патологии - миотонии и миотонических синдромов.

Дистрофическая миотония является мультисистемным заболеванием, при котором мутация затрагивает развитие и функционирование различных органов и тканей: гладкой и скелетной мышечной ткани, сердца, органа зрения (глаза), головного мозга. Для дистрофической миотонии характерна орофарингеальная дисфагия, являющаяся ведущим фактором риска аспирационных пневмоний и летальных исходов.

Отмечено, что дистрофическая миотония является мультисистемным заболеванием, при котором мутация затрагивает развитие и функционирование различных органов и тканей: гладкой и скелетной мышечной ткани, сердца, органа зрения (глаза), головного мозга. Приведен обзор российской и зарубежной медицинской литературы, посвященный вопросам поражения нервной системы у больных дистрофической миотонией.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р620.424.4-5

Рубрики:

Прогресуючий бульбарний параліч

Шифр НБУВ: Ж14976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено міастенію - прогресуюче захворювання м'язової системи, етіопатогенетичні механізми її розвитку, форми, клінічні прояви, у тому числі міастенічну кризу. Обгрунтовано автоімунний характер порушення нервово-м'язової передачі, методи лікування, невідкладну допомогу за даними досліджень.

Two intercomplementary methods of 17p11.2 duplication/deletion identification have been elaborated: STR allelic variants analysis and direct PMP22 gene dosage measuring by means of quantitative Real-Time PCR. It has been carried out detection and analysis of 17p11.2 chromosome region rearrangements in CMT1 patients from Ukraine. It has been registered the high level of de novo cases with 17p11.2-duplication. It has been shown the 17p11.2 chromosome region duplication/deletion association with CMT1A and HNPP clinical phenotypes which may be used in differential diagnosis of this type of CMT polyneuropathy.

З метою покращання результатів лікування хворих на прогресуючу м'язову дистрофію (ПМД) з ортопедичними проявами розроблено та впроваджено діагностичний алгоритм і спеціальну систему її лікування. Досліджено структурно-функціональний стан скелетних м'язів, особливості виникнення та перебігу ортопедичної патології, зроблено її систематизацію. Проаналізовано результати комплексного обстеження 91-го хворого на ПМД, проведеного з використанням клінічних, біохімічних, електроміографічних, статистичних методів дослідження. Встановлено, що деформація стоп діагностується за ПМД Дюшена, Ерба - Рота та Емері - Дрейфуса. За ПМД Дюшена діагностовано найбільше випадків еквінусної деформації стоп (37 %), еквіно-варусної (31 %), порожнистої падаючої стопи (6 %). У осіб, хворих на ПМД Ерба - Рота найбільш поширеними були такі деформації стопи: евінусна - у 36 % обстежених, еквіно-варусна - у 40 %. У пацієнтів з ПМД Емері - Дрейфуса встановлено найбільше випадків еквінусної деформації стоп (у 57 %). З'ясовано, що контрактури у хворих на ПМД є згинальні та симетричні, у більшості випадків формуються у великих суглобах, залежать від стадії захворювання та відзначаються схильністю до постійного прогресування; за ПМД Дюшена діагностуються переважно у плечових (9 %), тазостегнових (24 %) та колінних (37 %) суглобах; Ерба - Рота - у тазостегнових (27 %) та колінних (27 %); Емері - Дрейфуса - у ліктьових (100 %), тазостегнових (43 %) та колінних (57 %); Ланлузі - Дежеріна - у плечових (100 %).

Розроблено нові діагностичні критерії для хворих на рецидивуючу неврогенну аміотрофію. На підставі ретельного обстеження і лікування 60-ти хворих на рецидивуючу неврогенну аміотрофію різного віку й етіології уточнено клінічну картину, удосконалено діагностичні критерії за допомогою ЕМГ-дослідження неврогенної аміотрофії. Визначено характер неврогенних порушень у разі больових синдромів плечового сплетіння (мієлінопатія, аксонопатія, змішана форма) та імунологічних змін. Запропоновано диференційну терапію, яка містить в собі ацилізин, дексаметазон, метаболічні препарати (мілдронат, АТФ-лонг, L-карнітин) та імуномодулятори (спленін), статистично доведено її ефективність.

Дисертацію присвячено дослідженню та визначенню ролі імунних та ендокринних порушень у хворих на міастенію відповідно до клінічної форми захворювання, морфологічних змін тимуса. Розглянуто ефективність плазмаферезу у хворих після тимектомії у разі відновлення міастенічних розладів. Обгрунтовано доцільність вивчення імунних та ендокринних показників для удосконалення діагностики міастенії та оцінки стану хворих. На підставі проведених досліджень доведено, що імунні та ендокринні порушення у хворих на міастенію суттєво відрізняються відповідно до клінічної форми захворювання та пухлинної патології вилочкової залози. Ступінь даних порушень найбільш виражений у хворих на генералізовану міастенію з пухлинами тимуса, а найменш - у хворих з локальною формою міастенії без пухлинної патології залози. Виявлено, що рівень аутоантитіл до нативної ДНК відображає процес переходу локальних змін у генералізовані та підвищується відповідно до тяжкості перебігу міастенії. Науково обгрунтовано доцільність використання плазмаферезу у комплексному лікуванні хворих на міастенію після неефективної тимектомії.

Досліджено дрозофіли як модельний об'єкт для вивчення м'язових дистрофій. Показано, що взаємодія між дистрофіном і дистрогліканом є консервативною у людини, і у дрозофіли. Вивчено роль сайтів на С-термінальному домені дистроглікану дрозофіли у забезпеченні полярності клітин ооцита й епітелію. Показано, що обидва сайти зв'язування дистроглікану (WWbsI та WWbsII) є функціональними. Встановлено, що сайт SH3bsII на C-термінальному кінці дистроглікану є необхідним для правильної полярності ооцита.

Наведено результати комплексного клініко-неврологічного, інструментального дослідження характеру порушень свідомості у віддаленому періоді легкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), виділено основні неврологічні синдроми. Здійснено порівняльний аналіз клініко-параклінічних показників у хворих залежно від характеру порушення свідомості. За результатами дослідження виявлено, що у віддаленому періоді легкої (ЧМТ) частіше спостерігались епілептичні напади, ніж непритомності. Установлено взаємозв'язок структурних порушень у взаємозв'язку з характером порушення свідомості. З'ясовано, що у хворих з епілептичними нападами домінувала зовнішня гідроцефалія, а у разі непритомностей - внутрішня. Визначено, що кістозно-атрофічний процес мав місце тільки у пацієнтів з епілептичними паросизмами. Обгрунтовано доцільність використання недиференційованого та диференційованого способів лікування. Використано принципи лікування віддалених наслідків ЧМТ як базу недиференційованої терапії. У комплексі диференційованого лікування хворих з епілептичними нападами запропоновано використовувати антиконвульсанти. Лікування синкопальних пароксизмів було проведено залежно від їх характеру.

Вивчено морфо-функціональні особливості вилочкової залози жінок з генералізованою міастенією (ГМ), що відбувається на фоні атрофії та гіперплазії тімуса. Проаналізовано певні дані, одержані з історій хвороб таких жінок, а саме: вік, ступінь тяжкості ГМ, час появи перших симптомів, захворювання, що супроводжують основне захворювання та перенесені раніше, наявність інших аутоімунних захворювань у цей час в анамнезі, проведене лікування до тімектомії та стан здоров'я після неї. Розглянуто показники клітинної та гуморальної ланок імунітету до та після тімектомії цих жінок. Досліджено післяопераційний катамнез й ефективність тімектомії, через 1 рік після її проведення. Генералізована міастенія з гіперплазією тімуса відбувається з атрофією істинної паренхіми тімуса, появою у розширених внутрішньочасткових периваскулярних просторах (ВПП) лімфоїдних фолікулів з гермінативними центрами, зниженням морфофункціональної активності епітеліальних клітин, зниженням експресії ендотеліальними клітинами ендотеліну-1, дефіцитом всіх клонів Т-лімфоцитів у тімусі і абсолютним дефіцитом Т-супресорів у самому тимусі та сироватці крові, дефіциті IgG і IgA у сироватці крові. Генералізована міастенія з гіперплазією тімуса відбувається з гіперплазією істинної паренхіми тімуса, появою у розширених ВПП лімфоїдних фолікулів з гермінативними центрами, підвищенням морфофункціональної активності епітеліальних клітин тімуса, підвищенням експресії ендотеліальними клітинами ендотеліна-1, порушенням диференційовки тімічних тілець і підвищенням всіх клонів Т-лімфоцитів у тімусі.

За результатами комплексного дослідження перебігу міастенії виявлено нові патогенетичні закономірності. Запропоновано способи профілактики міастенічних кризів. Реалізовано комплексний підхід до вивчення тяжкості міастенії як передумови для ефективного застосування хірургічного методу з поглибленим дослідженням клініко-функціонального стану хворих до тимектомії, у віддалені терміни після тимектомії й виконання імплантації плодового тимуса. Здійснено систематизоване вивчення клінічної феноменології тяжкості міастенії та визначено абсолютні та відносні показання до виконання тимектомії на базі багатофакторної клініко-синдромологічної оцінки з урахуванням специфічних і загальнопатологічних критеріїв. За даними ретроспективно-проспективного аналізу досліджено фактори, які впливають на хірургічну активність серед даних хворих. На підставі системного аналізу виявлено кількісні взаємовідносини ультраструктурно-органометричних показників тимуса залежно від тяжкості міастенії. На підставі аналізу інтегральних показників рівня основного обміну досліджено клінічну феноменологію тяжкості міастенії, яка пояснюється компенсаторними енерготратами. Обгрунтовано систему оцінки клініко-функціональної компенсації міастенії під впливом хірургічного лікування та з використанням комплексного підходу.

Вивчено діагностику та лікування у 104-х хворих на міастенію на підставі результатів комплексного клініко-неврологічного обстеження, яке включає вивчення клінічних особливостей різних форм міастенії гравіс (МГ) і пов'язаних з нею нейросоматичних розладів, активності периферичного нейромоторного апарату, структурних змін вилочкової залози, оцінки імунологічних показників (клітинного та гуморального імунітету, антитіл до ДНК, нейроспецифічним білкам). Встановлено, що критерієм переходу локальних форм у генералізовану є підвищений рівень нейроспецифічних білків. Розроблено схему комплексного лікування хворих МГ з тимомою з призначенням плазмоферезу у поєднанні з ербісолом після тимектомії, для корекції імунних показників.

Надано обгрунтування алгоритму відновлення вертикальної пози та ходьби пацієнтів із наслідками неврологічних захворювань. Проаналізовано контингент пацієнтів зі стійкими руховими порушеннями. Наведено можливості ортезного забезпечення на кожному етапі відновлення рухомості відповідно до рухових можливостей хворого і завдань реабілітації.