Розглядається актуальна проблема неврології та нейрохірургії - артеріальні аневризми головного мозку. Повідомляється, що розриви аневризм є однією з головних причин нетравматичних внутрішньочерепних крововиливів, які часто закінчуються летально. Висвітлюється методика діагностування та особливості лікування аневризматичних крововиливів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.6-43

Рубрики:

Аневризми

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены сведения о патогенезе, патоморфологии, диагностике и лечении сложнейшей нейрохирургической патологии - артериальных аневризм и артериовенозных мальформаций головного мозга. Описаны современные методики хирургического лечения заболеваний. Представлена дифференциально-диагностическая таблица показаний к проведению церебральной ангиографии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.6

Рубрики:

Аневризми

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.6-59

Рубрики:

Аневризми

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Отмечено, что в настоящее время для диагностики гигантских артериальных аневризм головного мозга применяют исследование коллатерального кровотока методом церебральной ангиографии, который могут дополнять методы объективного контроля - электроэнцефалография, транскраниальная ультразвуковая доплерография головы с применением компрессионного теста. Это имеет решающее значение при выборе наиболее адекватного метода хирургического лечения.

Отмечено, что лечение ангиоспазма (АС) как одного из наиболее опасных осложнений субарахноидального кровоизлияния при разрыве артериальной аневризмы (АА) головного мозга (ГМ) является актуальной проблемой. Возможность визуализации сосудов ГМ позволила применять внутриартериальную инфузию вазоактивных препаратов (ВИВП) для лечения АС. Эффективность терапии АС, ишемии и отека ГМ зависит от многих факторов и даже при применении ВИВП не всегда обеспечивает желаемый результат. Изучение предикторов заболевания дает возможность правильно планировать тактику интенсивной терапии (ИТ), прогнозировать течение заболевания и результат лечения. При анализе материала применены статистические методы обработки данных, что дало возможность выявить прогностически значимые критерии, влияющие на эффективность лечения АС и его последствий. Доказано влияние некоторых предикторов на показатели выживаемости и летальность, инвалидизацию и сохранение трудоспособности больных после применения ВИВП. Установлено, что проведение ВИВП способствовало достоверному увеличению показателей выживаемости, снижению летальности и частоты инвалидизации больных с АС, ишемией и отеком ГМ.

Исследованы фенотипические и биохимические маркеры у 50-ти больных в возрасте от 18-ти до 48-ми лет с артериальными аневризмами головного мозга (АГМ). Установлено, что фенотипические проявления у пациентов с АГМ отличны от фенотипа, характерного для врожденной генетически детерминированной патологии соединительной ткани (СТ). Наблюдаются множественные малые аномалии развития (АР), которые имеют различную регионарную представленность (преобладание гиперстенического и нормостенического типов телосложения, округлой формы лица, низкого лба, гипер- или гипотелоризма, АР ушных раковин, укорочения шеи, брахидактилии, признаков асимметрии в строении лицевого скелета и грудной клетки). Также наблюдается избыточная деградация коллагена и повышенный катаболизм протеогликановых комплексов межклеточного вещества СТ. Скрининговую диагностику врожденных АГМ можно использовать для поиска этой патологии на доклинической стадии ее развития с целью профилактики аневризматических кровоизлияний.

Рассмотрен опыт лечения множественных аневризм у 291 пациента. Частота субарахноидального кровоизлияния вследствие разрыва множественных аневризм сосудов головного мозга составляет от 3 до 34 % всех случаев острого нарушения мозгового кровообращения. Проблема хирургического лечения заболевания сохраняет свою актуальность в связи с трудностями диагностики, раннего выявления источника геморрагии, выбора метода и тактики оперативного вмешательства, а также в связи с худшими результатами по сравнению с операциями при одиночных аневризмах, растущей частотой выявления множественных аневризм.

Отмечено, что субарахноидальное кровоизлияние вследствие разрыва множественных аневризм сосудов головного мозга составляет от 3 до 34 % всех случаев острого нарушения мозгового кровообращения. Хирургическое лечение данного заболевания является актуальной проблемой в связи с трудностями диагностики, выбора метода и тактики оперативного вмешательства, худшими его результатами в сравнении с операциями по поводу одиночных аневризм, возрастанием числа больных. Методика эндоваскулярной эмболизации аневризмы спиралями играет важную роль в комбинированном лечении множественных аневризм в случае их неблагоприятной для микрохирургического лечения локализации. Освещен опыт комбинированного лечения множественных аневризм у 89-ти пациентов.

Досліджено проблему діагностування та хронічного лікування гігантських аневризм артерій головного мозку на підставі результатів обстежень хворих, які перебували на лікуванні у клініці Інституту з 1998 до 2006 рр. Формулювання розгорненого нейрохірургічного діагнозу містить дві компоненти, а саме: топографо-анатомічну та гемодинамічну. Виключення гігантської аневризми з кровообігу можливе за допомогою прямих, внутрішньосудинних і комбінованих хірургічних втручань. Добрі та задовільні результати лікування одержано у 71 % хворих, післяопераційна летальність становила 4,5 %. Основні результати дослідження впроваджено до нейрохірургічної практики.

У роботі проаналізовано результати ендоваскулярного хірургічного лікування та спостереження за клінічним перебігом захворювання 90 пацієнтів із 92 мішковидними аневризмами вертебро-базилярного басейну. Визначена тактика лікування артеріальних аневризм у залежності від їх розмірів, форми, локалізації, супутньої судинної патології та зв'язку з оточуючими анатомічними структурами. Після проведених 78 ендоваскулярних операцій у 65 хворих повного виключення аневризм з кровообігу вдалося досягти в 48 випадках. Стійкі неврологічні порушення в післяопераційному періоді виникли у двох (3%) хворих. Смертність внаслідок операцій склала 15%. У віддаленому післяопераційному періоді померли 2 пацієнти (3%). У 3 хворих (5%) ендоваскулярні втручання були безрезультатними. Хороші та відмінні результати були досягнуті в 47 випадках (72%), де аневризми були вимкнуті з кровообігу тотально. Ендоваскулярний метод в нейрохірургії став альтернативою прямому хірургічному втручанню і до теперішнього часу є єдиним в Україні, з застосуванням якого можливе ефективне лікування хворих з мішковидними аневризмами вертебро-базилярного басейну.

Наведено результати хірургічного лікування артеріовенозних мальформацій півкуль великого головного мозку у різні терміни їх розривів у 145-ти хворих. Наслідком таких розривів різної локалізації виявились внутрішньомозкові крововиливи (46,2 %), а у меншій кількості - вентрикулярні та поєднані геморагії. Показання до хірургічного лікування встановлено у 132-х хворих, а саме: 60 хворих прооперовано транскраніально, 49 - ендоваскулярно з різним ступенем виключення мальформації кровоплину, у 18-ти випадках використано послідовне комбіноване лікування. Одержані результати проаналізовано залежно від локалізації та гемодинамічних особливостей артеріовенозних мальформацій; від діагностованих термінів розривів та їх неврологічних проявів і технологій використаних оперативних втручань. Добрі результати хірургічного лікування - у 53,8 % випадків, задовільні - у 9,6 %, незадовільні та невизначені результати, які не супроводжувались суттєвим покращанням якості життя - у 36,6 % хворих.

Визначено фактори ризику судинного спазму (СС), якими є терміни госпіталізації, важкість стану за Хант-Хессом та WFNS, супутня патологія, гіпертензія та гіпертермія, формування вторинної ішемії. Розроблено тактику внутрішньоартеріальної пролонгованої фармакоінфузії (ВПФІ) у загальній схемі інтенсивної терапії (ІТ) у хворих з досліджуваною патологією. Вивчено позитивний вплив ВПФІ на вазоспазм за даними клінічних та інструментальних досліджень та ефективність окремих вазоактивних препаратів ("Папаверин", "Лідокаїн", "Німотоп"). Доведено, що папаверин і лідокаїн у хворих у важкому стані та стані середньої важкості краще усувають ангіоспазм, ніж німотоп, за помірних ішемічних порушень достовірної різниці немає, а у вкрай важкому стані ВПФІ не ефективна. Доведено, що папаверин сприяє зменшенню летальності й інвалідизації та збільшенню позитивних результатів лікування. Виявлено, що частота виживаності/поліпшення у разі використання папаверину - 65 %, лідокаїну - 55 %, нікотопу - 42,5 %, у контрольній групі - 32,5 %.

Розглянуто особливості неврологічних проявів гострого порушення мозкового кровообігу за типом геморагії після розриву артеріовенозних мальформацій (АВМ) півкуль великого мозку. Визначено клінічні та локалізаційні особливості крововиливів після розривів АВМ. Наведено морфофункціональні та гемодинамічні характеристики судинних мальформацій після їх розривів. Розроблено систему показників до комплексного диференційованого хірургічного лікування АВМ, ускладнених внутрішньочерепними геморагіями. Обгрунтовано оптимальний, найменш травматичний обсяг і послідовність оперативних втручань у разі АВМ у різні терміни після розриву.

Рассмотрены особенности неврологических проявлений острого нарушения кровообращения по типу геморрагии после разрыва артериовенозных мальформаций (АВМ) полушарий большого мозга. Определены клинические и локализационные особенности кровоизлияний после разрывов АВМ. Даны морфофункциональные и гемодинамические характеристики сосудистых мальформаций после их разрывов. Разработана система показателей к комплексному дифференцированному хирургическому лечению АВМ, усложненных внутричерепными геморрагиями. Обоснованы оптимальный, наименее травматичный объем и последовательность оперативных вмешательств в случае АВМ в разные сроки после разрыва.

В клінічній картині САК внаслідок розриву аневризми виділяють 2 періоди. Гострим періодом крововиливу слід вважати 21 добу після крововиливу, холодний період - після 21 доби від початку захворювання. За даними різних авторів частота аневризм перикальозної артерії серед всіх інтракраніальних аневризм складає від 2 до 7 %, або 69 - 82 % від числа всіх дистальних аневризм судин головного мозку. Мета дослідження - визначити особливості хірургічного лікування хворих з аневризмами перикальозної артерії та проаналізувати фактори, які впливають на результати хірургічного лікування. Роботу виконано на основі аналізу результатів обстеження та лікування 48 хворих з аневризмами дистальних сегментів передньої мозкової артерії, які знаходились на лікуванні в Інституті нейрохірургії за період з 1998 по 2011 рр. Жінок було 29, чоловіків 19, віковий діапазон коливався від 24 до 75 років. Майже в 100 % випадків дебют захворювання проявлявся типовою картиною САК із загальномозковою та менінгіальною симптоматикою. Аналіз результатів лікування хворих показав, що основним методом лікування хворих з аневризмами перикальозної артерії є хірургічний метод, спрямований на виключення аневризми з кровоплину. Серед 48 прооперованих померло 6 хворих. Результати лікування хворих, оперованих з приводу аневризм перикальозної артерії, залежать перш за все від передопераційного стану хворого, особливостей операції та розвитку післяопераційних ускладнень (церебральних і соматичних). Висновки: вдале проведення оперативного втручання нівелює ризик повторного крововиливу, який найбільш часто спостерігається у перші 2 тижні після розриву (15 - 20 %), та супроводжується високою летальністю (40 - 50 %). Після кліпування аневризми полегшується лікування судинного спазму, оскільки виникає можливість проведення гіпердинамічної терапії, без ризику повторного розриву.

Мета дослідження - виявлення нейроофтальмологічної симптоматики у пацієнтів з мішкоподібними аневризмами (МА) головного мозку для ефективної діагностики церебральних аневризм. На базі ДУ "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України" за період з 2002 по 2012 рр. госпіталізовано 1507 пацієнтів з церебральними МА. Серед них 87 хворих, які мали скарги зі сторони органа зору: біль в очах, дискомфорт, двоїння, опущення верхньої повіки, поступове, рідше раптове зниження гостроти зору або порушення поля зору. Вони пройшли більш повне офтальмологічне обстеження, метою якого було виявлення нейроофтальмологічної симптоматики МА та включало візометрію, периметрію, біомікроскопію, офтальмоскопію з наступним аналізом одержаних даних. Встановлено, що серед цих 87 хворих у 34 % першим проявом захворювання були окорухові та зорові порушення, у 38,3 % - окорухові розлади виникли внаслідок розриву МА. Зафіксовано порушення гостроти та поля зору, зміни очного дна, які визначалися локалізацією МА, її формою та перебігом захворювання. Висновки: виявлені офтальмологічні зміни є допоміжним критерієм для діагностики МА, а отже надають змогу своєчасно запідозрити судинну патологію головного мозку та направити хворого для спеціалізованого лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.2 + Р627.703.6

Рубрики:

Крововиливи (апоплексія, геморагії)

Аневризми

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Заначено, що ендоваскулярне лікування застосовується як альтернатива хірургічному за інтракраніальних аневризмах. Мета дослідження - порівняння ендоваскулярного та хірургічного лікування з використанням аналізів "витрати-ефективність" та "витрати-корисність" із застосуванням аналітичної моделі "дерево рішень". Дослідження, проведене в період листопад 2010 року - листопад 2011 року проводилося за участю 124 пацієнтів з інтракраніальними аневризмами (90 прооперованих та 34 емболізованих). Клінічний результат (GOS) у шостому місяці, витрати на лікування, а також обумовлена здоров'ям якість життя (QALY) розподілені на дві групи. В GOS 4 та 5 увійшли 91,2 % емболізованих пацієнтів та 81,1 % пацієнтів, лікування яких проводилося хірургічним методом. Обумовлена здоров'ям якість життя на першому році у 106 пацієнтів складала 0,844 QALY за ендоваскулярного лікування (27 пацієнтів) та 0,737 QALY (79 пацієнтів) за хірургічного лікування. Обчислена середня ціна ендоваскулярного лікування аневризми пацієнтів - 19 856 левів, а ціна хірургічного лікування - 11 480 левів. Не спостерігається статистично значимої різниці в клінічному результаті у шостому місяці та в обумовленій здоров'ям якості життя впродовж першого року після лікування в обох групах. У ході лікування пацієнтів ендоваскулярної групи ціна інтервенції була більш високою у порівнянні з пацієнтами хірургічної групи, що пояснюється витратами на витратні матеріали.

Мета роботи - встановити ранні діагностичні критерії гідроцефалії у разі аневризматичного субарахноїдального крововиливу (САК) і субарахноїдально-вентрикулярному крововиливі на підставі аналізу вентрикулометричних параметрів. Обстежено 77 хворих з геморагічним інсультом, спричиненим розривами внутрішньочерепних артеріальних аневризм. Вияви САК мали 49 хворих, субарахноїдально-вентрикулярного крововиливу - 28. У 23 хворих, котрим за даними комп'ютерної томографії встановлено діагноз "вентрикулодилатація", визначено значення індексів Еванса та Шлатенбрандта-Нюренбергера. За відсутності вентрикулодилатації в обох групах (54 хворих) ішемічні ускладнення виявлено у 7 (13,0 %) випадках, серед 23 хворих із вентрикулодилятацією - також у 7 (30,4 %). При САК відзначено переважно помірне розширення бічних шлуночків та суттєве розширення III шлуночка, вентрикулометричні показники майже досягали значень для встановлення діагнозу "гідроцефалія" (індекс Еванса - 26,4 %, Шлатенбрандта-Нюренбергера - 17,8). При субарахноїдально-вентрикулярних крововиливах вентрикулодилятація має рівномірний характер, що виявляється змінами обох індексів в одному напрямі з появою ознак гідроцефалії на комп'ютерних томограмах (індекс Еванса - 29,1 %, Шлатенбрандта-Нюренбергера - 22,7). Висновки: для визначення показань до використання ліквородренувальних методик важливе значення має чітка верифікація морфологічних параметрів шлуночкової системи. За наявності вентрикулодилатації ішемічні ускладнення спостерігаються у 30,4 % випадків, у хворих із нормальним розміром шлуночків - у 13,0 %. Використання індексів Еванса і Шлатенбрандта-Нюренбергера надає змогу чітко виділити групу хворих з ранніми ознаками гідроцефалії та своєчасно розпочати дренування ліквору (люмбальні пункції, люмбальний дренаж), спрямоване на санацію ліквору, контроль внутрішньочерепного тиску та профілактику ішемічних ускладнень.