Впервые предложен способ хирургического лечения периферических невралгий третьей ветви тройничного нерва с сохранением его целостности с последующим курсом реабилитационной терапии.

Досліджено проблему ремієлінізації корінця трійчастого нерва у разі невралгії цього нерва. Вивчено можливість аплікації розчину прогестерону на його корінець у лабораторних тварин під час мікрохірургічного втручання. Проаналізовано морфологічні зміни мієлонової оболонки за місцевого використання цього гормону. Для проведення дослідження вдосконалено мікрохірургічний доступ до корінця трійчастого нерва морської свинки, на основі якого розроблено експериментальну модель сегментарної токсичної демієлінізації зони входу цього нерва. З використанням морфологічних і гістохімічних методів установлено, що аплікація 2,5 %-го розчину прогестерону на демієлінізовану частину корінця трійчастого нерва під час мікрохірургічного втручання покращує відновлення мієлонової оболонки.

На підставі ретроспективного вивчення клінічних спостережень 160-ти хворих на невралгію трійчастого нерву (НТН), які перенесли повторні хірургічні втручання з приводу рецидиву даного захворювання після хірургічного лікування, з'ясовано фактори, що сприяють рецидивам. Розроблено тактику повторного обстеження хворих з рецидивами тяжких форм НТН і показання та протипоказання щодо повторного хірургічного втручання. Визначено вагомість малих хірургічних і нейрохірургічних методів у повторному хірургічному лікуванні тяжких форм НТН. Доведено, що ефективність повторних нейрохірургічних операцій не залежить від характеру методів первинного хірургічного втручання, а залежить від кількості їх попереднього застосування, що слід враховувати під час вибору методу повторного хірургічного лікування рецидивів даної патології.

Висвітлено питання діагностики та хірургічного лікування нейроваскулярно-компресійних синдромів черепних нервів (НКС ЧН), таких як невралгія трійчастого й язикоглоткового нервів, гемілицевий спазм, синдром Меньєра, пароксизмальна артеріальна гіпертензія, які характеризуються вираженим больовим синдромом або порушенням функції відповідних ЧН за гіперактивним типом, призводять до страждання хворих, професійної та функціональної дезадаптації, з тривалою персистенцією та рецидивуванням, і не мають загально визнаного підходу в лікуванні. На підставі обстеження та лікування 430-ти пацієнтів встановлено необхідність одночасної наявності як мінімум двох факторів для розвитку НКС ЧН. Такими є: судинна компресія корінця ЧН, яка спричиняє локальну ішемію та каскад післяішемічних перетворень, зміни в імунній системі організму депресивного характеру й аутонейросенсибілізацію. Обгрунтовано, розроблено та впроваджено в практику методи лікування НСК ЧН, які базуються на медикаментозній етіотропній терапії та, за її неефективності, хірургічному лікуванні - операції мікросудинної декомпресії відповідного ЧН з застосуванням нових методів і способів, з урахуванням як виявлених особливостей анатомії задньої черепної ямки, так і мікроанатомії взаєморозташування структур мосто-мозочкового кута. Зазначено, що використання сучасних методів діагностики, в тому числі інтраопераційного електронейромоніторингу, встановлення патогенетичних механізмів розвитку НКС, застосування розробленої тактики та методів лікування дозволили підвищити його ефективність до 96,9 % в ранньому післяопераційному періоді і до 89,2 % - у віддаленому.

Подано результати застосування методу трансплантації ембріофетоплацентарного комплексу людини в лікуванні деяких нейростоматологічних захворювань, таких як невропатія лицьового нерва периферійного генезу та крилопіднебінний гангліоніт. Всі пацієнти раніше проходили лікування, котре не дало бажаного результату. На основі проведення трансплантації і тривалого спостереження за хворими (протягом 3-х років) зроблено висновок, що трансплантація ембріофетоплацентарного комплексу людини за розробленою технологією має виражений терапевтичний ефект під час лікування нейростоматологічних захворювань.