Цель: изучить частоту и особенности травматических повреждений локтевого нерва (ТПЛН) на различных уровнях и характер соответствующих хирургических вмешательств. Материалы и методы. Обследовано 398 больных с ТПЛН на разных уровнях: в области плеча и подмышечной впадины - 62, локтевого сустава - 65, предплечья и кисти - 257, одновременно на нескольких уровнях - 14. Показания к хирургическому лечению и выбор хирургической тактики определялись видом повреждения, сроком с момента травмы, данными клинико-неврологического и электрофизиологического обследований. Выводы. Хирургическое вмешательство при открытых ТПЛН на разных уровнях оптимально проводить в течение месяца после травмы при условии отсутствия положительной невролого-электрофизиологической динамики со стороны пораженного нервно-мышечного аппарата. При закрытых повреждениях период консервативного лечения может быть увеличен до 2 - 3 месяцев после травмы.

Представлено результати комплексного обстеження 404 випадків із травматичним ушкодженням ліктьового нерва на різних рівнях верхньої кінцівки: у 87,1 % (324) хворих ушкодження ліктьового нерва було зумовлено побутовою травмою, у 4,3 % (16) - в результаті автоаварії. У 80 % випадків із травматичним ушкодженням ліктьового нерва була відкрита травма.

Травматичні ушкодження периферичних нервів (ТУПН) є найбільш частішими та функціонально тяжкими формами рухових і чуттєвих розладів верхніх і нижніх кінцівок. Цей вид травматизму супроводжується тривалими порушеннями працездатності та високим рівнем інвалідизації. Ушкодження серединного нерва (СН) складає до 30 % ушкоджень нервових стовбурів верхніх кінцівок. Проведені дослідження показують, що діагностична та лікувальна допомога має низький рівень за цього виду ушкодження. Тактико-діагностичні помилки при ушкодженні СН є наслідком недостатньої підготовки лікарів хірургічних спеціальностей під час проведення медичної допомоги цієї категорії хворих, особливо на ранніх етапах лікування. Ця робота дозволяє поліпшити знання у разі ТУПН, зокрема порушенні цілісності СН.

Проведено вивчення клінічної картини та результатів хірургічного лікування 217-ти хворих з травматичними ушкодженнями серединного нерва на різних рівнях залежно від характеру і термінів травми. Удосконалено методи діагностики та лікування за травматичного ушкодження серединного нерва на різних рівнях. Розроблено та впроваджено у практику лікувально-діагностичні алгоритми надання спеціалізованої допомоги хворим з травматичними ушкодженнями серединного нерву, які визначають чітку послідовність клінічної оцінки та інструментальних методів обстеження хворих з даною патологією. Визначено показання та протипоказання, а також терміни хірургічного лікування. Проаналізовано результати оперативного лікування. Встановлено, що за травматичного ушкодження серединного нерва на рівні верхньої третини передпліччя, які супроводжуються ушкодженням його коротких м'язових гілок, доцільним є проведення реконструктивних операцій на нервовому стовбурі у поєднанні з коригувальними ортопедичними операціями. З'ясовано, що за травматичних ушкоджень серединного нерва больовий синдром зустрічається у 53 %, комплексний регіонарний больовий синдром - у 7,4 %. Встановлено вплив рівня ушкодження на частоту розвитку больового синдрому. Виявлено статично достовірний зв'язок залежності позитивних результатів хірургічного лікування та терміну з моменту травми. Показано, що довготривала післяопераційна електростимуляція забезпечує зниження інтенсивності больового синдрому на довгий час. З'ясовано, що використання розроблених алгоритмів дозволяє встановити позитивний стан верхньої кінцівки у 91 %.

Дані щодо структурних та функціональних змін у моторних кінцевих пластинках та м'язових волокнах м'яза-цілі після ампутації сьомого шийного нервового корінця (процедури в межах трансплантаційного хірургічного лікування наслідків відриву корінців брахіального сплетіння) поки що обмежені. Досліджено функціональні зміни в згаданих структурах, використовуючи методику стимуляційної "одноволоконної" електроміографії за умов експериментальної моделі на тваринах. Унілатеральну ампутацію сьомого цервікального нервового корінця виконано на 36 щурах-самцях, і триголові м'язи плеча тестовано за допомогою згаданої ЕМГ-методики в різні часові інтервали. Виявлено суттєві відмінності середніх варіацій ("дрижання", jitter, різниць між послідовними величинами) латентних періодів, характерних для прилеглих одне до одного м'язових волокон, у перший, другий, четвертий та шостий тижні після операційного періоду. В цей час щільність волокон у зоні ефективної стимуляції також поступово зростала. На 8 - 12-й тижні післяопераційного періоду значення варіацій ("дрижання") поверталися до нормальних, тоді як значення щільності активованих волокон продовжували зростати. Одержані результати свідчать про те, що післяампутаційні компенсаторні процеси в м'язах-цілях волокон нервового корінця С7 завершуються через 9 - 12 тижнів після ампутації останнього.

В ході експериментальної частини роботи на 76-ти трупах людей встановлені морфометричні показники топографії променевого нерва в ділянці плеча, зокрема, точка виходу променевого нерва з однойменного каналу у дорослих чоловіків мезо- та брахіморфної статури й у всіх жінок є сталим топографоанатомічним орієнтиром, який знаходиться на відстані D-E та визначається коефіцієнтом 1,3 Е-F, де D - точка виходу променевого нерва з борозни Е та F - верхівки латерального та медіального надвиростків плечової кістки відповідно. На підставі аналізу оперативного лікування 197-ми хворих з переломами плечової кістки шляхом оцінки віддалених результатів створений алгоритм диференційованого підходу до вибору оптимальної технології остеосинтезу з врахуванням конституційних особливостей пацієнта, виду та типу перелому, результатів клінічно-інструментального неврологічного обстеження. Під час оцінювання віддалених результатів хірургічного лікування переломів плечової кістки з урахуванням топографічно-конституційних особливостей променевого нерва в ділянці плеча показана ефективність використання інтрамедулярного блокованого остеосинтезу та пластин з кутовою стабільністю. Водночас, проведення оперативного лікування переломів плечової кістки без урахування топографічно-конституційних особливостей променевого нерва в ділянці плеча вказує на відносний ризик розвитку невропатії зазначеного нерва 7,2 (95 % ДІ 4,2 - 12,5) із співвідношенням шансів 13,5 та абсолютним ризиком 43 %.

Мета роботи - поліпшення результатів відновного лікування хворих з ушкодженням ліктьового нерва з застосуванням тривалої електростимуляції. У клініці відновлювальної нейрохірургії у період з 2008 до 2012 р. прооперовано 15 хворих з ушкодженням ліктьового нерва з використанням методики прямої тривалої електростимуляції. Всім хворим виконано невроліз та декомпресію ліктьового нерва (у 2-х хворих електростимуляційну систему встановлювали після нейрорафії). Після звільнення ліктьового нерва від щільних рубцево-змінених тканин, що його оточують, було проведено імплантацію електростимуляційної системи "НейСі-3М" (Україна). Ця система має переваги над короткотривалою електростимуляцією, оскільки не потребує відвідування хворим фізіотерапевтичного відділення. Система є індивідуальною та надає змогу здійснювати стимуляцію хворим за домашніх умов декілька разів на добу протягом тривалого часу, що суттєво підвищує ефективність лікування. Завдяки проведеному лікуванню у 12-ти (80 %) хворих одержано позитивні результати відновлення функції ліктьового нерва (покращання рухів кисті, чутливості, зникнення або зменшення больового синдрому, регрес вегетативно-трофічних змін). Зроблено висновок, що використання тривалої електростимуляції - ефективний і безпечний метод впливу на функціональний стан нервово-м'язового апарату кінцівки у випадку ушкоджень ліктьового нерва. Електростимуляція ефективна також у хворих з давністю захворювання понад два роки. Її використання надає змогу досягнути більш повноцінного та швидкого відновлення втраченої функції у порівнянні з хворими, яким проведено невроліз та декомпресію без електростимуляції.

Під час вивчення результатів хірургічного лікування необхідно враховувати вид травми, рівень і ступінь ушкодження, час, що минув між ушкодженням і проведенням операцій, вік хворого, наявність хронічних системних захворювань та інші фактори, які визначають кінцевий результат лікування. До сьогодні в літературі немає загального критерію в оцінюванні ступеня відновлення нервових стовбурів після хірургічного лікування. Робота грунтується на підставі аналізу результатів дослідженням променевого нерва на різних рівнях.

Для запобігання вивиху ліктьового нерва (ЛН) після його підшкірної транспозиції застосовують різні способи: фіксують нерв викроєними певним чином фасціальними або адипозними клаптями-блоками. У роботі наведено ще 1 спосіб розв'язання цієї проблеми. Мета дослідження - описати спосіб фіксації ЛН після його підшкірної транспозиції. Спосіб простіший і менш травматичніший у порівнянні з іншими. Підшкірну транспозицію ЛН виконали у 8-ми хворих з ідіопатичним синдромом кубітального каналу та у 3-х із застарілим ушкодженням ЛН. Для доступу до ЛН в ділянці ліктьового суглоба виконують поздовжній хвилеподібний розріз довжиною 12 - 14 см. Вершина однієї з "хвиль" розрізу має бути зверненою латерально і розташовуватися на 1,5 - 2 см латеральніше верхівки внутрішнього надвиростка плечової кістки. Після переміщення нерва в фасції передпліччя в поздовжньому напрямку виконують C-подібний розріз, який за формою та розташуванням повністю співпадає з вершиною "хвилі" шкірного розрізу. У зоні вершини "хвилі" накладають 3 - 4 вертикальних матрацних шкірно-підшкірно-фасціальних шви. Післяопераційну іммобілізацію не використовують, за винятком випадків зшивання ушкодженого нерва, коли накладають шину в положенні згинання передпліччя. Переміщений нерв утримується на своєму місці створеним шкірно-підшкірно-фасціальним рубцем. Результати лікування оцінені у 10-ти хворих в середньому через 13 міс. (від 3-х до 24-х) після операції. У жодного хворого під час активно-пасивного згинання-розгинання в ліктьовому суглобі не зафіксовано вивиху ліктьового нерва в ділянку ліктьової борозни. Повна функція в ліктьовому суглобі збереглася у всіх 10-ти пацієнтів. Не було відзначено явищ іритації переміщеного ЛН післяопераційним рубцем. Позитивний результат лікування одержано в усіх випадках. Висновки: описаний простий і малотравматичний спосіб є ефективним і може з успіхом використовуватися для фіксації ЛН після його підшкірної транспозиції.

Представлены результаты хирургического лечения 26-ти больных с последствиями родовых повреждений периферических нервов, из которых 6 больных - с последствиями родового повреждения лицевого нерва и 20 больных - с последствиями повреждения плечевого сплетения. Все больные были прооперированы с использованием методики прямой длительной электростимуляции в отдаленном периоде - более трех лет после травмы. После 6 - 12 месяцев хронической стимуляции у 24-х (92,3 %) больных были достигнуты позитивные результаты в виде улучшения двигательной, чувствительной функций, регресса вегетативно-трофических нарушений, в итоге - существенное улучшение функции поврежденной конечности.

Подано результати хірургічного лікування 26-ти хворих з наслідками пологових ушкоджень периферичних нервів, з яких 6 хворих - з наслідками пологового ушкодження лицьового нерва і 20 хворих - з наслідками ушкодження плечового сплетення. Всі хворі були прооперовані з використанням методики прямої тривалої електростимуляції у віддаленому періоді - понад три роки після травми. Після 6 - 12 місяців хронічної стимуляції у 24-х (92,3 %) хворих були досягнуті позитивні результати у вигляді покращення рухової, чутливої функцій, регресу вегетативно-трофічних порушень, в підсумку - істотне покращення функції ушкодженої кінцівки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.261.2 + Р638.595

Рубрики:

Хірургічна патологія щитовидної залози

Пошкодження шийних і грудних нервів

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обстежено та прооперовано 61 хворого з ушкодженнями променевого нерва, що поєднувалися з переломом плечової кістки, серед них у 13 пацієнтів мала місце відкрита травма. Хворим проведено клінічні, електрофізіологічні (електронейроміографія та голкова електроміографія), ультразвукові обстеження. Результати лікування хворих з ушкодженнями променевого нерва оцінювали з урахуванням відновлення функціонального стану розгиначів пальців та кисті.

Мета роботи - оцінити результати ендоскопічного хірургічного лікування пацієнтів із синдромом зап'ясткового каналу порівняно з відкритою декомпресією серединного нерва. Для декомпресії серединного нерва в ділянці карпального каналу обрано ендоскопічну методику та інструментарій K. G. Krishnan. Наведено техніку виконання ендоскопічного втручання крізь зап'ястковий доступ. Проаналізовано результати лікування 104 пацієнтів методом ендоскопічної та прямої декомпресії серединного нерва. Стан пацієнтів оцінювали до хірургічного втручання, на 7-му та 30-ту добу після операції. Регрес невропатичного больового синдрому за даними опитувальника BCTQ мав місце в усіх прооперованих пацієнтів. Функціональні результати в післяопераційний період погіршувалися на 7-му добу, але з 30-ї доби хворі відзначали значне поліпшення функції кисті, що відповідало змінам на контрольній електоронейроміограмі та результатам ультразвукового сканування серединного нерва. В одному випадку після хірургічного втручання не спостерігали регресу гіпестезії. Висновки: ендоскопічні технології є методом вибору при лікуванні пацієнтів із синдромом зап'ясткового каналу. Завдяки малоінвазивності та достатній візуалізації структур карпального каналу їх з успіхом можна використовувати в нейрохірургічній практиці. Результати лікування свідчать про ефективність ендоскопічної методики та швидке відновлення працездатності у прооперованих хворих.

В эксперименте исследовали возможность обеспечения эффективной регенерации травмированного срединного нерва в условиях создания "защищенного" шва с неповрежденным локтевым нервом. Животные были разделены на 4 группы: полная невротомия срединного нерва; полная невротомия срединного нерва с нейрорафией; полная невротомия срединного нерва и создание анастомоза между срединным и локтевым нервами дистальнее невротомии срединного нерва; полная невротомия срединного нерва и его нейрорафия с анастомозом между срединным и локтевым нервами дистальнее места нейрорафии срединного нерва. Через 30 суток было проведено гистологическое исследование уровня регенерации нерва, состояние дистального сегмента нерва и электрической проводимости хирургически восстановленного нерва. Морфометрические и электрофизиологические исследования показали, что создание анастомоза позволяет предотвратить атрофию и элиминацию дистального сегмента срединного нерва, активировать регенеративные процессы в травмированном нерве. Это улучшило показатели электрической проводимости нерва. Установлено увеличение М-ответа мышц предплечья при создании анастомоза между срединным и локтевым нервами (уровень восстановления М-ответа в группе 2 - 27,1 %, группе 3 - 18,9 %, группе 4 - 84,6 %). Сделан вывод, что реиннервация мышц на раннем этапе регенерации срединного и локтевого нерва реализуется с участием высокопороговых миелиновых нервных волокон.

Відкриті проксимальні ушкодження променевого нерва найчастіше також виникають внаслідок ортопедичної травми. Повторний остеосинтез плечової кістки, поєднаний із ушкодженням променевого нерва, призводить до відстрочення реконструкції нерва, супроводжується значними технічними труднощами і, відповідно, призводить до погіршення результатів відновлення. Мета дослідження - оцінити ефективність реконструкції променевого нерва методом автонейропластики, визначити вплив переміщення кукс на розміри дефекту за умов одночасного повторного синтезу плечової кістки. Проведено ретроспективне дослідження результатів поєднаного нейрохірургічного та ортопедичного лікування 16 пацієнтів віком в середньому 34,5 року. Середній термін від моменту одержання поєднаної нервово-кісткової травми становив 4,8 місяця. 16 пацієнтам був проведений повторний синтез неконсолідованого перелому плечової кістки із використанням авторської техніки малоконтактного багатоплощинного остесинтезу за П. І. Білінським у середній термін від первинного остеосинтезу 3,9 місяця. У 16 пацієнтів ушкодження променевого нерва супроводжувалось наявністю критичного дефекту між куксами (більше 10 см), а його реконструкція полягала в виконанні пластики автологічними трансплантатами на медіальній поверхні плеча із використанням мікрохірургічної техніки. Клініко-неврологічне, електрофізіологічне та рентгенологічне обстеження проводилось на 3, 9, 12 та 15-му місяці. Середній follow-up період становив 1 рік 8 місяців. Середні терміни відновлення функції дорівнювали 13 - 15 місяцям. Відновлення усього комплексу розгиначів кисті, пальців, розгинання та відведення 1-го пальця досягнуто у 8 з 16 пацієнтів (50 %). У жодного пацієнта після повторного синтезу плечової кістки не спостерігали відсутності консолідації перелому. В 11 пацієнтів у середньому терміні 11,4 місяця після повторного синтезу плечової кістки проведено видалення системи для МОС. Висновки: переміщення кукс променевого нерва на внутрішню поверхню плеча дозволило зменшити розміри дефекту променевого нерва в середньому на 2,75 см, у 4 випадках - зменшити розміри дефекту до субкритичних (менше 7 см); відновлення функції усього комплексу м'язів задньої поверхні передпліччя досягнуто лише у близько 50 % хворих. Враховуючи відсутність чіткого прогнозу та мозаїчність відновлення м'язів задньої поверхні передпліччя, вважаємо перспективним впровадження в клінічну практику методики дистальної реіннервації променевого нерва.