Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.61

Рубрики:

Динамічна непрохідність кишечнику у дітей

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.101.1-52 + Р733.457.465.305.61-52

Рубрики:

Перитоніти у дітей

Динамічна непрохідність кишечнику у дітей

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.67

Рубрики:

Інвагінація кишечнику у дітей

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.6-5 + Р733.457.465.101.1-5

Рубрики:

Ілеус (непрохідність) кишечнику у дітей

Перитоніти у дітей

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Отмечено, что утрата моторно-эвакуаторной функции толстой кишки обусловливает нарушение обменных процессов, боль, нередко инвалидизацию больных в связи с возникновением хронической каловой интоксикации. Поэтому целью хирургического лечения пациентов по поводу хронического колостаза является их полная социальная реабилитация. За период с 1999 по 2004 гг. прооперированы 107 пациентов, в том числе по поводу долихосигмы - 54, болезни Гиршспрунга - 15, мегаколон - 36, болезни Пайра - 2. Правильный выбор и рациональный подход к лечебной тактике при хроническом колостазе позволяет определить адекватный объем операции.

Розроблено методи комплексного лікування синдрому ентеральної недостатності у разі гострої кишкової непрохідності та розповсюдженого перитоніту у дітей, оцінено їх клінічну ефективність. Встановлено основні клініко-діагностичні критерії синдрому ентеральної недостатності. Визначено клінічну ефективність інтубації тонкої кишки у дітей з гострою кишковою непрохідністю та розповсюдженим перитонітом. Розроблено новий спосіб лікування ентеральної недостатності шляхом введення препаратів через інтубаційних зонд. Виконано порівняльне дослідження з оцінюванням клінічної ефективності різних способів інтубації тонкої кишки. Доведено, що впровадження запропонованих методів комплексного лікування синдрому ентеральної недостатності у разі гострої кишкової непрохідності та розповсюдженого перитоніту у дітей сприяє прискоренню відновлення перистальтики кишечнику, зниженню кількості післяопераційних ускладнень і скороченню тривалості лікування в стаціонарі.

Досліджено проблему покращання результатів лікування дітей з непрохідністю кишечнику (НК). Із 633-х хворих дітей у 227-ми (35,86 %) встановлено вроджену НК, а у 406-ти (64,14 %) - набуту, за віком від 2,5 міс до 14-ти років. Гостру НК встановлено у 404-х (63,82 %), хронічну НК - у 164-х (25,91 %), рецидивуючу - у 65-ти (10,27 %) пацієнтів. З метою об'єктивізації оцінювання методів лікування виділено дві групи хворих, а саме: I - головну - 273 (43,12 %), II - контрольну - 360 (56,88 %). Як причину НК природженого генезу визначено дивертикул Меккеля у 41-го (6,48 %), порушення фіксації кишечнику - у 30-ти (4,74 %),агангліоз чи гіпогангліоз кишечнику - 156-ти (24,64 %). За цього причиною набутого характеру визначено інвагінацію кишечнику у 221-х (34,91 %), наслідки лапаротомій - у 59-ти (9,32 %) та травматичного пошкодження черевної порожнини - у 14-ти (2,21 %). З метою вирішення діагностично-лікувальних завдань розроблено діагностичний алгоритм обстеження хворих, який передбачає три етапи послідовного діагностування та верифікації недуги. Відзначено, що обстеження хворих було етапним відповідно до розробленого алгоритму. Доведено стадійність і етапність клінічного перебігу та розвитку ускладнень. Наведено нове концептуальне обгрунтування патогенетичної класифікації НК у хворих на підставі комплексного оцінювання клініко-лабораторних, інструментальних і морфологічних даних з урахуванням етапності клінічного перебігу недуги. Визначено показання до проведення консервативного й оперативного лікування. Відзначено, що використання консервативних заходів мало позитивний результат у 173-х (27,33 %),

Проаналізовано та з'ясовано причини незадовільних результатів загальноприйнятих методів лікування інвагінації кишечнику в дітей, сформульовано критерії об'єктивної оцінки стадій цього захворювання. Установлено роль ультразвукового обстеження у його діагностиці. Впроваджено спосіб функціональної діагностики парезу кишечнику у разі інвагінації. Визначено обсяг лікувальних заходів залежно від стадії інвагінації кишечнику.

Вивчено особливості клінічного перебігу спайкової кишкової непрохідності у 90 дітей. На підставі аналізу 210 ознак відібрано 32 найбільш значимих для прогнозування результату захворювання. Провідними чинниками у оцінці ризику перебігу і результату спайкової кишкової непрохідності у дітей є симптоматичні характеристики "місця хвороби", тривалість клінічних проявів захворювання, загальний стан у разі госпіталізації у стаціонар, вираженість гемодинамічних порушень, життєздатність кишечника, а також характер перебігу раннього післяопераційного періоду. Встановлено, що між сумою балів та імовірністю несприятливого результату спайкової кишкової непрохідності існує чітка залежність, яка має експоненційний характер. За суми балів до 17 (I ступінь ризику) імовірність несприятливого результату захворювання складає 5,1 %, від 17,1 до 53,5 бала (II ступінь ризику) - 30,3 %. За III ступеня ризику (сума балів 53,6 - 122) імовірність несприятливого результату досягає 72,0 %, а за IV ступеня - 99,8 % (сума балів більше 122,0). Запропонована схема визначення ризику клінічного перебігу гострої форми спайкової хвороби у дітей дозволяє кількісно оцінити тяжкість вихідного стану хворих і в більшості випадків правильно передбачити результат захворювання.

Мета дослідження - вивчити методи діагностики та лікування інвагінації кишечнику в дітей за останні 10 років. В період з 1999 по 2009 рр. у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої лікарні перебувало на лікуванні 170 дітей з діагнозом "інвагінація кишечнику" віком від 3-х міс до 8 років. Основну групу складали діти віком до 12 міс - 121 (71,2 %), після року - 49 (28,8 %). Серед хворих було: хлопчиків - 101 (59,4 %), дівчаток - 69 (40,6 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2 год до 4 діб. До 12 год після початку захворювання госпіталізовано 49 (28,8 %) хворих, з 12 до 24 год - 68 (40,0 %). Разом - 117 (68,8 %) дітей госпіталізовані в хірургічний стаціонар до доби. 43 (25,3 %) хворих звернулись по медичну допомогу в період 24 - 48 год після появи перших симптомів. 10 (5,9 %) пацієнтів госпіталізовано з тривалістю захворювання більше 48 год. Ультразвукове дослідження застосовувалось у 170 (100 %) хворих, в комбінації з доплерографією - в 68 (40 %) пацієнтів. За неможливості верифікувати діагноз додатково застосовувались: рентгенографія - в 31 (18,2 %) випадку, лапароскопія - в 16 (9,4 %) випадках. Зі 170 хворих у 112 (65,9 %) проведено розправлення інвагінату за допомогою ретроградної пневмоколонопресії, в 58 (34,1 %) випадках проведено оперативні втручання. Висновки: застосування лапароскопії дозволило діагностувати та лікувати інвагінацію, виявляти можливу причину занурення в 20 (11,8 %) хворих, а у складних випадках в післяопераційному періоді надало можливість проводити візуальний контроль стану кишечнику (релапароскопія).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.6-3

Рубрики:

Ілеус (непрохідність) кишечнику у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідження типовості клініки інвагінації кишечнику (ІК) в дітей та ефективності її діагностики загальноприйнятими методиками за 10 років. Дослідження проводилось на основі ретроспективного аналізу лікування 170 пацієнтів із інвагінацією віком від 3 міс до 8 років у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої лікарні в період із 1999 до 2009 рр. Основну групу складали діти віком до 12 міс - 121 (71,18 %), після року - 49 (28,82 %). Серед хворих було: хлопчиків - 101 (59,41 %), дівчаток - 69 (40,59 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2 год до 4 діб. До 12 год після початку захворювання госпіталізовано 49 (28,82 %) хворих, із 12 до 24 год - 68 (40,0 %). Разом - 117 (68,82 %) дітей госпіталізовано в хірургічний стаціонар до доби. 43 (25,29 %) хворих звернулись по медичну допомогу в період 24 - 48 год після появи перших симптомів. 10 (5,89 %) пацієнтів госпіталізовано з тривалістю захворювання понад 48 год. У 100 % випадків пацієнтам із підозрою на ІК проводилось ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, однак відсутність чітких ехографічних симптомів помічено в 37 (21,76 %) випадках. Висновки: атиповість клініки ІК в 35 % випадків зумовлює необхідність розробки та впровадження в роботу нових досконаліших та достовірніших методів її діагностики. На сьогодні до них належать доплерографія та лапароскопія. Застосування ультразвукової доплерографії під час оцінки кровообігу в судинах петель кишок разом із ультразвуковим дослідженням дозволяє не лише диференціювати ІК від інших патологій, а й визначити ступінь гемодинамічних пор

ушень у стінках ураженої кишки. Застосування лапароскопії надає змогу діагностувати та лікувати інвагінацію, виявляти можливу причину вклинення, а у складних випадках у післяопераційному періоді проводити візуальний контроль стану кишечнику.

Цель работы - выработать на основании сравнительного анализа различных форм инвагинации кишечника (ИК) у детей показания к каждой из них для уменьшения количества осложнений и неблагоприятных исходов, а также применить рациональные принципы диагностики заболевания. Изучены истории заболевания 80 детей, находившихся на лечении в хирургическом отделении ДОКБ г. Херсон в 2000 - 2010 гг. с различными формами ИК. Дети до 1 года - 61 (75,4 %) пациент. Мальчиков - 54 (68 %), девочек - 26 (32 %). Всего прооперировано 25 (20 %) детей, среди них до 1 года - 18 (72 %). Этиопатогенетические факторы инвагинации функционального характера (дискинезии кишечника, пищевые погрешности) - 64 (80 %) случая, анатомического характера (дивертикул Меккеля, мезентериальный лимфаденит, аномалии развития кишечника - общая брыжейка, незавершенный поворот кишечника) - 16 (20 %) случаев. Выводы: сравнительный анализ различных клинических форм ИК у детей позволил разработать показания к консервативному и оперативному лечению в зависимости от сроков заболевания. Методы динамического ультразвукового контроля позволяют рассуждать об эффективности проводимого консервативного лечения. Увеличилось количество консервативно излеченных больных, сократились средние сроки пребывания больного в стационаре с 5,2 до 3,5 дня.

Вивчено ефективність застосування ліпосомальних препаратів в лікуванні складної абдомінальної патології - післяопераційного перитоніту у дітей. Проведено порівняння клініко-інструментальних критеріїв ефективності двох методів хірургічного лікування цього ускладнення - лапаротомії (відкритий метод) та лапароскопії з застосуванням ліпосомальних препаратів. Наведено переваги лапароскопічного методу у порівнянні з відкритим.

Описано випадок хірургічного лікування дитини із гострою странгуляційною кишковою непрохідністю, гангренозним дивертикулітом, флегмонозним апендицитом, оментитом. Проведено усунення непрохідності, резекцію дивертикулу Меккеля, апендектомію, резекцію пасма сальника. Післяопераційний період перебігав без ускладнень. Дитину виписано на 10 добу в задовільному стані.

З усіх видів кишкової непрохідності інвагінація досі складає 70 - 80 %, а по даним деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета дослідження - виробити оптимальну тактику в лікуванні інвагінації кишечнику у дітей із застосуванням малоінвазивної хірургії. Проаналізовано результати консервативного та хірургічного лікування 208 дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2012 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 173 дітей (83,2 %). У 35 (16,8 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 8 (22,9 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 5 (14,3 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13 випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 22 (57,1 %) випадках було проведене роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: застосування лапароскопічного контролю в поєднанні з накладанням пневмоколона за умов міорелаксації та ендотрахеального наркозу є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації і надає змогу зменшити не тільки травматичність оперативного лікування, а й кількість класичних лапаротомій.

Удосконалення методів хірургічного лікування захворювань органів черевної порожнини, нові ендохіругічні технології не зменшують частоту розвитку спайок, важливим аспектом розв'язання проблеми залишається розробка комплексу лікувально-діагностичних і профілактичних заходів. Наведено дані про випадок аутолізу та некрозу тонкої кишки на фоні спайкової кишкової непрохідності.

Діагностика та лікування інвагінації кишечнику у дітей, незважаючи на значний науково-технічний прогрес, є актуальною на сьогодні. Дослідження проведено у 170 пацієнтів з інвагінацією кишечника, що знаходились в хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні. Вік пацієнтів коливався від 3-х місяців до 8 років. Основну групу складали діти у віці до 12 місяців - 121 (71,18 %), діти після року - 49 (28,82 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2-х годин до 4-х діб. Із 170 хворих в 112 (65,9 %) проведено розправлення інвагіната за допомогою ретроградній пневмоколонопресії, в 58 (34,1 %) випадках проведено оперативні втручання: лапароскопічне втручання у 20 (11,8 %) пацієнтів, лапаротомне - у 38 (22,3 %) пацієнтів (4 (2,4 %) з них - конверсія після лапароскопії). За видом інвагінації прооперовані хворі розподілились наступним чином: тонко-тонкокишкова інвагінація - 12 (20,7 %), товсто-товстокишкова - 4 (6,9 %), клубово-ободова - 42 (72,4 %). Конверсію здійснено у 4-ох (2,4 %) дітей, що було зумовлено наявністю дивертикула Меккеля (1 випадок) та странгуляцією голівки інвагінату товстою кишкою (3 випадки), яка не давала можливості здійснити дезінвагінацію.

Проведений аналіз лікування 170 дітей з діагнозом "інвагінація кишечнику". В 112 (65,9 %) випадках виконано консервативне розправлення інвагінату, в 20 (11,8 %) випадках - за допомогою лапароскопії, а в 38 (22,3 %) - через лапаротомний доступ (із них 4 (2,4 %) конверсії після лапароскопії). Вивчено результати ведення хворих, обгрунтовано консервативну та оперативну тактики лікування.

Інвагінація - найчастіший вид придбаної кишкової непрохідності змішаного типу у дітей та становить 70 - 80 % з усіх видів кишкової непрохідності, а за даними деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета роботи - показати роль лапароскопії в лікуванні інвагінації кишечника, грунтуючись на власному клінічному досвіді. Проаналізовано лікування 236-ти дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2013 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 197-ми дітей (83,5 %). У 39-ти (16,5 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 10-ти (25,6 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 6-ти (15,4 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13-ти випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 23-х (59 %) випадках було проведено роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: консервативний метод лікування інвагінації кишечнику у дітей є методом вибору, а його ефективність становить до 85 %. Застосування методу розправлення інвагіната повітрям під лапароскопічним контролем є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації та надає змогу досягти хороших результатів, зменшуючи тяжкість операційної травми і є альтернативою загальноприйнятому хірургічному втручанні.