Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.67

Рубрики:

Інвагінація кишечнику у дітей

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано та з'ясовано причини незадовільних результатів загальноприйнятих методів лікування інвагінації кишечнику в дітей, сформульовано критерії об'єктивної оцінки стадій цього захворювання. Установлено роль ультразвукового обстеження у його діагностиці. Впроваджено спосіб функціональної діагностики парезу кишечнику у разі інвагінації. Визначено обсяг лікувальних заходів залежно від стадії інвагінації кишечнику.

Мета дослідження - вивчити методи діагностики та лікування інвагінації кишечнику в дітей за останні 10 років. В період з 1999 по 2009 рр. у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої лікарні перебувало на лікуванні 170 дітей з діагнозом "інвагінація кишечнику" віком від 3-х міс до 8 років. Основну групу складали діти віком до 12 міс - 121 (71,2 %), після року - 49 (28,8 %). Серед хворих було: хлопчиків - 101 (59,4 %), дівчаток - 69 (40,6 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2 год до 4 діб. До 12 год після початку захворювання госпіталізовано 49 (28,8 %) хворих, з 12 до 24 год - 68 (40,0 %). Разом - 117 (68,8 %) дітей госпіталізовані в хірургічний стаціонар до доби. 43 (25,3 %) хворих звернулись по медичну допомогу в період 24 - 48 год після появи перших симптомів. 10 (5,9 %) пацієнтів госпіталізовано з тривалістю захворювання більше 48 год. Ультразвукове дослідження застосовувалось у 170 (100 %) хворих, в комбінації з доплерографією - в 68 (40 %) пацієнтів. За неможливості верифікувати діагноз додатково застосовувались: рентгенографія - в 31 (18,2 %) випадку, лапароскопія - в 16 (9,4 %) випадках. Зі 170 хворих у 112 (65,9 %) проведено розправлення інвагінату за допомогою ретроградної пневмоколонопресії, в 58 (34,1 %) випадках проведено оперативні втручання. Висновки: застосування лапароскопії дозволило діагностувати та лікувати інвагінацію, виявляти можливу причину занурення в 20 (11,8 %) хворих, а у складних випадках в післяопераційному періоді надало можливість проводити візуальний контроль стану кишечнику (релапароскопія).

Мета роботи - дослідження типовості клініки інвагінації кишечнику (ІК) в дітей та ефективності її діагностики загальноприйнятими методиками за 10 років. Дослідження проводилось на основі ретроспективного аналізу лікування 170 пацієнтів із інвагінацією віком від 3 міс до 8 років у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої лікарні в період із 1999 до 2009 рр. Основну групу складали діти віком до 12 міс - 121 (71,18 %), після року - 49 (28,82 %). Серед хворих було: хлопчиків - 101 (59,41 %), дівчаток - 69 (40,59 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2 год до 4 діб. До 12 год після початку захворювання госпіталізовано 49 (28,82 %) хворих, із 12 до 24 год - 68 (40,0 %). Разом - 117 (68,82 %) дітей госпіталізовано в хірургічний стаціонар до доби. 43 (25,29 %) хворих звернулись по медичну допомогу в період 24 - 48 год після появи перших симптомів. 10 (5,89 %) пацієнтів госпіталізовано з тривалістю захворювання понад 48 год. У 100 % випадків пацієнтам із підозрою на ІК проводилось ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, однак відсутність чітких ехографічних симптомів помічено в 37 (21,76 %) випадках. Висновки: атиповість клініки ІК в 35 % випадків зумовлює необхідність розробки та впровадження в роботу нових досконаліших та достовірніших методів її діагностики. На сьогодні до них належать доплерографія та лапароскопія. Застосування ультразвукової доплерографії під час оцінки кровообігу в судинах петель кишок разом із ультразвуковим дослідженням дозволяє не лише диференціювати ІК від інших патологій, а й визначити ступінь гемодинамічних пор

ушень у стінках ураженої кишки. Застосування лапароскопії надає змогу діагностувати та лікувати інвагінацію, виявляти можливу причину вклинення, а у складних випадках у післяопераційному періоді проводити візуальний контроль стану кишечнику.

Цель работы - выработать на основании сравнительного анализа различных форм инвагинации кишечника (ИК) у детей показания к каждой из них для уменьшения количества осложнений и неблагоприятных исходов, а также применить рациональные принципы диагностики заболевания. Изучены истории заболевания 80 детей, находившихся на лечении в хирургическом отделении ДОКБ г. Херсон в 2000 - 2010 гг. с различными формами ИК. Дети до 1 года - 61 (75,4 %) пациент. Мальчиков - 54 (68 %), девочек - 26 (32 %). Всего прооперировано 25 (20 %) детей, среди них до 1 года - 18 (72 %). Этиопатогенетические факторы инвагинации функционального характера (дискинезии кишечника, пищевые погрешности) - 64 (80 %) случая, анатомического характера (дивертикул Меккеля, мезентериальный лимфаденит, аномалии развития кишечника - общая брыжейка, незавершенный поворот кишечника) - 16 (20 %) случаев. Выводы: сравнительный анализ различных клинических форм ИК у детей позволил разработать показания к консервативному и оперативному лечению в зависимости от сроков заболевания. Методы динамического ультразвукового контроля позволяют рассуждать об эффективности проводимого консервативного лечения. Увеличилось количество консервативно излеченных больных, сократились средние сроки пребывания больного в стационаре с 5,2 до 3,5 дня.

З усіх видів кишкової непрохідності інвагінація досі складає 70 - 80 %, а по даним деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета дослідження - виробити оптимальну тактику в лікуванні інвагінації кишечнику у дітей із застосуванням малоінвазивної хірургії. Проаналізовано результати консервативного та хірургічного лікування 208 дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2012 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 173 дітей (83,2 %). У 35 (16,8 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 8 (22,9 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 5 (14,3 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13 випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 22 (57,1 %) випадках було проведене роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: застосування лапароскопічного контролю в поєднанні з накладанням пневмоколона за умов міорелаксації та ендотрахеального наркозу є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації і надає змогу зменшити не тільки травматичність оперативного лікування, а й кількість класичних лапаротомій.

Діагностика та лікування інвагінації кишечнику у дітей, незважаючи на значний науково-технічний прогрес, є актуальною на сьогодні. Дослідження проведено у 170 пацієнтів з інвагінацією кишечника, що знаходились в хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні. Вік пацієнтів коливався від 3-х місяців до 8 років. Основну групу складали діти у віці до 12 місяців - 121 (71,18 %), діти після року - 49 (28,82 %). Час від появи перших симптомів захворювання до госпіталізації у відділення коливався від 2-х годин до 4-х діб. Із 170 хворих в 112 (65,9 %) проведено розправлення інвагіната за допомогою ретроградній пневмоколонопресії, в 58 (34,1 %) випадках проведено оперативні втручання: лапароскопічне втручання у 20 (11,8 %) пацієнтів, лапаротомне - у 38 (22,3 %) пацієнтів (4 (2,4 %) з них - конверсія після лапароскопії). За видом інвагінації прооперовані хворі розподілились наступним чином: тонко-тонкокишкова інвагінація - 12 (20,7 %), товсто-товстокишкова - 4 (6,9 %), клубово-ободова - 42 (72,4 %). Конверсію здійснено у 4-ох (2,4 %) дітей, що було зумовлено наявністю дивертикула Меккеля (1 випадок) та странгуляцією голівки інвагінату товстою кишкою (3 випадки), яка не давала можливості здійснити дезінвагінацію.

Проведений аналіз лікування 170 дітей з діагнозом "інвагінація кишечнику". В 112 (65,9 %) випадках виконано консервативне розправлення інвагінату, в 20 (11,8 %) випадках - за допомогою лапароскопії, а в 38 (22,3 %) - через лапаротомний доступ (із них 4 (2,4 %) конверсії після лапароскопії). Вивчено результати ведення хворих, обгрунтовано консервативну та оперативну тактики лікування.

Інвагінація - найчастіший вид придбаної кишкової непрохідності змішаного типу у дітей та становить 70 - 80 % з усіх видів кишкової непрохідності, а за даними деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета роботи - показати роль лапароскопії в лікуванні інвагінації кишечника, грунтуючись на власному клінічному досвіді. Проаналізовано лікування 236-ти дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2013 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 197-ми дітей (83,5 %). У 39-ти (16,5 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 10-ти (25,6 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 6-ти (15,4 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13-ти випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 23-х (59 %) випадках було проведено роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: консервативний метод лікування інвагінації кишечнику у дітей є методом вибору, а його ефективність становить до 85 %. Застосування методу розправлення інвагіната повітрям під лапароскопічним контролем є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації та надає змогу досягти хороших результатів, зменшуючи тяжкість операційної травми і є альтернативою загальноприйнятому хірургічному втручанні.

От умения врача педиатра-инфекциониста правильно интерпретировать абдоминальную боль нередко зависит судьба пациента. Проанализирована частота развития инвагинации у детей, возникшей на фоне диспептических проявлений, отображены клинические особенности данной хирургической патологии.

Обстежено 112 хворих, інвагінація кишечнику (ІК) виявлена у 79 (70,5 %) хлопчиків та 33 (29,5 %) дівчаток. Розроблено алгоритм комплексного патогенетично-обгрунтованого обстеження, індивідуального підходу на етапах обстеження й лікування для покращання діагностики та лікування дітей з приводу ІК. Визначення патогенетичних особливостей клініки ІК у дітей, клініко-ехографічних ознак, що дало можливість диференціювання стану кровообігу стінки кишки, значно розширило можливості консервативної лікувальної тактики навіть за наявності клінічних проявів ІК у строки понад 18 - 24 год. Доцільне поглиблене вивчення проблем діагностики набутої ІК педіатрами, сімейними лікарями.

Питання об'єктивізації та вибору показань до консервативного лікування інвагінації кишечника у дітей залишаються предметом дискусії. Проаналізовано досвід лікування 249-ти (172 хлопчики та 77 дівчаток) дітей з інвагінацією кишечника віком від 2-х місяців до 13 років. Всього спостерігалося 265 випадків інвагінації кишечника, включаючи 16 випадків рецидиву у 11-ти дітей. Консервативне лікування виконано 178-ми дітям (71,5 %), оперовано 71-у дитину (28,5 %). Для проведення аналізу дітей було розподілено на 3 груп відповідно до 3-х десятирічних періодів. За результатами статистичного аналізу відзначено зменшення кількості хворих за останнє десятиліття зі збільшенням кількості дітей віком від 1-го року. У перший період відбулося впровадження наскрізної аероінсуффляції, розробленої автором з відмовою від рентгенологічного контролю. В експерименті було розроблено способи об'єктивізації критеріїв консервативної дезінвагінації шляхом наскрізної аероінсуффляції. У другий період розроблено алгоритм лікування інвагінації кишечника, розширено показання до консервативної дезінвагінації. У 5-ти (22,7 %) з 22-х дітей з давністю захворювання понад 24 год та у 6-ти (46,2 %) з 13-ти дітей віком від 1-го року дезінвагінацію виконано консервативно. У третій період розширено показання до консервативної дезінвагінації. У 11-ти (57,9 %) з 19-ти дітей з давністю захворювання понад 24 год та у 20-ти (74,1 %) з 27-ми дітей віком від 1-го року дезінвагінацію виконано консервативно. З 14-ти дітей віком від 1-го року, що були оперовані, анатомічну причину виявлено у 4-х (28,5 %). Проаналізовано досвід лікування 11-ти дітей з 16-ма рецидивами кишкової інвагінації. В 7-ми випадках виконано консервативну дезінвагінацію, 4-х дітей оперовано. В жодному випадку у разі оперативних втручань анатомічних причин, що могли викликати інвагінацію, не виявлено. Летальних випадків за період, що аналізувався, не було. Висновки: наскрізна аероінсуффляція є ефективним та об'єктивним методом консервативної дезінвагінації у дітей. Спроба консервативної дезінвагінації можлива у переважно у більшості хворих за відсутності ознак перитоніту. Давність захворювання, вік хворого та наявність рецидиву не є абсолютними критеріями у виборі лікувальної тактики у разі інвагінації кишечника.

Мета роботи - покращання діагностики та результатів лікування дітей з гострою інвагінацією кишечника (ГІК). За останні 20 років під спостереженням знаходилось 857 дітей з ГІК. У період з 1995 по 2007 рр. було 576 дітей. У 506-ти дітей успішно проведена класична дезінвагінація повітрям, 70 дітей було оперовано шляхом лапаротомії, що складає 12,2 %. З 2008 р. в клініці використовується метод лалароскопії в лікуванні дітей з ГІК. Проведено аналіз результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів за останні 5 років у віці від 4-х міс до 17-ти років. З 2008 р. на лікуванні знаходилось 281 дітей з ГІК. У 226-ти пацієнтів ефективно використано консервативну дезінвагінацію. У 55-ти дітей консервативне лікування було неефективне, що потребувало проведення ще однієї спроби консервативного розправлення інвагіната в операційній під контролем лапароскопа. Для діагностики переважно використовували метод діагностичної пневмоколонографії. Сонографічна діагностика була ефективна у 82 % випадків. Висновки: абдомінальне ехографічне дослідження має стати одним із основних методів скринінг-діагностики у дітей з підозрою на інвагінацію кишечника. Використання лапароскопії надає змогу більш ніж на 50 % знизити кількість класичних лапаротомій.

Інвагінація кишок є найбільш частою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту в дітей. Мета роботи - вивчення особливостей клінічного перебігу та тактики лікування інвагінації кишечника в дітей і проведення аналізу можливостей діагностичних, клінічних та спеціальних методів обстеження. Проведено аналіз результатів лікування 272 дітей у клініці дитячої хірургії з 2004 по 2015 рік. Розроблені об'єктивні критерії оцінки стадій інвагінації, що корелюють зі ступенем ендотоксикозу, змінами функції дихання та кровообігу, порушеннями перистальтики кишечника, а також даними ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. У хворих з I стадією інвагінації (233 дитини) ознаки ендотоксикозу не виявлені або вони були невиражені. У 10 дітей здійснене оперативне лікування, у 4 випадках - лапароскопічно. 32 пацієнти мали II стадію інвагінації, у 8 випадках інвагінація розпрямлена консервативно з першої спроби. Другої спроби в дітей з II стадією інвагінації не робимо. Оперативне розпрямлення здійснене 24 хворим. III стадія інвагінації кишечника в дітей (7 хворих) мала прояви ендотоксикозу 3-го ступеня. Усім хворим з III стадією інвагінації виконана серединна лапаротомія. У 5 випадках виявлено некроз інвагінату, цим дітям виконана резекція кишки з подальшим накладанням кінцевої ілеостоми та інтубацією тонкої кишки. У решти (2) хворих інвагінат вдалося розпрямити, і кишка була визнана життєздатною. Накладання первинного анастомозу після резекції кишки в умовах перитоніту вважаємо недопустимим. Висновки: комплексне обстеження дітей з використанням лабораторних і інструментальних методів стало підставою для виділення 3 стадій інвагінації кишечника, що корелювали зі ступенем ендотоксикозу та порушеннями функції кишечника: I стадія - компенсована; II стадія - субкомпенсована; III стадія - декомпенсована. Об'єктивна оцінка стадій інвагінації дозволяє диференціювати обсяг заходів на етапах лікування залежно від стадії захворювання, що значно спрощує вирішення тактичних завдань, які стоять перед хірургом та анестезіологом, до, під час і після дезінвагінації.

Інвагінація - одна з основних причин непрохідності кишок у дітей, яка потребує невідкладного лікування. Незважаючи на високу ефективність консервативних методів дезінвагінації, частина пацієнтів потребує хірургічного втручання. Питання вибору методу хірургічного втручання - відкрита лапаротомія чи лапароскопія - залишається дискусійним. Мета роботи - узагальнення власного досвіду лапароскопічних втручань у дітей з інвагінацією. Робота грунтується на результатах лікування 28-ми дітей, яких оперували в I хірургічному відділенні Львівської обласної дитячої клінічної лікарні "ОХМАТДИТ" за період з 2008 по 2015 р. Для операції використовували оптичну систему Strayker 1088 HD (Німеччина) і набір 3-мм або 5-мм лапароскопічних інструментів. Дезінвагінацію проводили з застоуванням м'яких затискачів, шляхом ретроградної тракції тонкої кишики. Лапароскопічна дезінвагінація була ефективною у 67,9 % дітей, а у 32,1 % пацієнтів було проведено конверсію. Показаннями до конверсії були некроз петлі тонкої кишки, що потребувало проведення її резекції, наявність складної інвагінації і наявність поліпа в ділянці ілеоцекального кута. У 10,7 % дітей лапароскопічна дезінвагінація була доповнена пневмодилятацією per rectum за допомогою системи Річардсона. Протягом останнього року за необхідності резекції кишки виконували відео-асистовані втручання, у разі яких мобілізацію петлі кишки проводили лапароскопічно, а анастомоз накладали екстраперитонеально. Ускладнень за лапароскопічної дезінвагінації та у післяопераційному періоді не спостерігали. Лапароскопія є безпечним та ефективним методом лікування дітей з інвагінацією. Ретельний відбір пацієнтів до лапароскопічної дезінвагінації надає змогу зменшити кількість конверсій.

Результат лікування пацієнтів з інвагінацією кишечника (ІК) багато в чому залежать від своєчасної її діагностики. В той же час частота діагностичних помилок, навіть за умов спеціалізованого дитячого хірургічного стаціонару, сягає 2 - 12,8 % випадків. Мета дослідження - покращання результатів лікування дітей з ІК шляхом застосування бальної системи оцінки її стадії. В основу роботи покладено результати лікування 64-х дітей з ІК в хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні у період з 2013 по 2015 рр. Вік пацієнтів коливався від 2-х міс до 17 років. З метою верифікації стадії ІК розроблено систему бальної оцінки основних досліджуваних показників. У результаті розподілу пацієнтів за бальною системою встановлено стадію початкових ознак в 32 % випадків, стадію виражених клінічних проявів - в 43 %, стадію початкових ускладнень - в 19 %; стадію виражених тяжких ускладнень в 6 %.

Мета роботи - дослідження залежності між віком пацієнтів та наявністю анатомічних причин виникнення інвагінації кишечника. В основу роботи покладені результати лікування 196 дітей з інвагінацією кишечника в хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні в період з 2006 по 2015 рік. Вік пацієнтів коливався від 2 місяців до 17 років. Більшу частину пацієнтів становили діти віком до 12 місяців - 144 (73,5 %), діти після року - 52 (26,5 %). Серед хворих було: хлопчиків - 135 (68,9 %), дівчаток - 61 (31,1 %). При обстеженні та лікуванні пацієнтів з інвагінацією кишечника застосовувались такі інструментальні методи: рентгенологічне дослідження органів черевної порожнини, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та інвагінату, допплерографічне дослідження кровотоку в стінках кишок, лапароскопія. Визначено частоту інтраопераційного виявлення анатомічних включень в інвагінаті в дітей віком до року та після року. На основі отриманих даних статистично вірогідної різниці між кількістю інтраопераційно знайдених анатомічних включень у інвагінаті в дітей до чи після однорічного віку не виявлено. Найчастіше в складі інвагінату виявляли збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли (60 (49,59 %) випадків) та апендикс з ознаками запалення (37 (30,58 %) випадків). У групі пацієнтів віком до 12 місяців анатомічні включення виявлені в 58 випадках із 75 проведених оперативних втручань, що становило 77,33 %. У 46 прооперованих хворих, старших за 1 рік, виявлено 41 анатомічне включення, що становило 89,13 %. Висновок: додаткові анатомічні включення в складі інвагінату зустрічаються в переважній більшості випадків, але далеко не завжди вони є причиною самого процесу занурення. Частота виявлення їх у пацієнтів віком до 12 місяців та понад рік є однаково високою, що є підставою не розглядати віковий фактор (після одного року) як показання до проведення оперативного лікування шляхом лапаротомії.

Інвагінація кишок є найчастішою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту в дітей. Мета роботи - вивчення особливостей клінічного перебігу та тактики лікування інвагінації кишечника в дітей та проведення аналізу можливості діагностичних, клінічних та спеціальних методів обстеження. Проведено аналіз результатів лікування 272 дітей у клініці дитячої хірургії з 2004 по 2015 рік. Розроблено об'єктивні критерії оцінки стадій інвагінації, що корелюють зі ступенем ендотоксикозу, змінами функції дихання та кровообігу, порушеннями перистальтики кишечника, а також даними ультразвукової діагностики органів черевної порожнини. Результати та обговорення. У хворих з 1-ю стадією інвагінації (233 дитини) ознаки ендотоксикозу не виявлені або слабо виражені. У 10 дітей здійснене оперативне лікування, з яких у 4 випадках лапароскопічно. З 32 пацієнтів з 2-ю стадією в 8 випадках інвагінація розпрямлена консервативно з першої спроби. Другої спроби в дітей із 2-ю стадією не робимо. Оперативне розпрямлення здійснене 24 хворим. 3-тя стадія інвагінації кишечника в дітей (7 хворих) має прояви ендотоксикозу 3-го ступеня. Усім хворим із 3-ю стадією інвагінації виконана серединна лапаротомія. У 5 випадках - некроз інвагінату, і цим дітям виконана резекція кишки з подальшим накладенням кінцевої ілеостоми та інтубацією тонкої кишки. У решти (2) хворих інвагінат вдалося розпрямити і кишка визнана життєздатною. Накладення первинного анастомозу після резекції кишки в умовах перитоніту вважаємо недопустимим. Висновки: комплексне обстеження дітей із використанням лабораторних і інструментальних методів стало підставою для виділення 3 стадій інвагінації кишечника, що корелювали зі ступенем ендотоксикозу та порушеннями функції кишечника: I стадія - компенсована; II стадія - субкомпенсована; III стадія - декомпенсована. Об'єктивна оцінка стадій інвагінації дозволяє диференціювати обсяг заходів на етапах лікування залежно від стадії захворювання, що значно спрощує рішення тактичних завдань, що стоять перед хірургом та анестезіологом до, під час і після дезінвагінації.

У дітей старше року інвагінація здебільшого пов'язана з органічною причиною (гіперплазія лімфоїдної тканини, поліп, злоякісне новоутворення та ін.). Синдром Пейтца - Єгерса - це аутосомно-домінантне захворювання, що характеризується множинними гамартомними поліпами в шлунку, тонкій і товстій кишці, меланіновими пігментними плямами на шкірі та слизових оболонках, а також високим ризиком розвитку злоякісних пухлин органів травлення та реуктивної системи. Досить часто множинний поліпоз шлунково-кишкового тракту довгий час нічим себе не проявляє. Проте частіше він ускладнюється тяжкими шлунково-кишковими кровотечами, інвагінацією кишечника, обтураційною непрохідністю.

Мета роботи - покращити результати лікування дітей з інвагінацією кишечника (ІК) шляхом розробки диференційно-діагностичних критеріїв оцінки ступеня ішемії кишки, обірунтування раціональної тактики лікування та удосконалення хірургічних технологій. В основу роботи покладені результати лікування 196 дітей з ІК у хірургічному відділенні Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні в період з 2006 по 2015 роки. Пацієнтів розподілили на дві групи: група дослідження (89 пацієнтів) та група порівняння (107 пацієнтів). Атиповість клінічної картини у вигляді відсутності двох і більше симптомів інвагінації зустрічається у 27,27 % випадків при I стадії, у 14,81 % при II стадії, у 9,52 % при III стадії та у 8,33 % при IV стадії. Найбільшу діагностичну чутливість та прогностичну цінність серед консервативних методів дослідження при ІК має УЗД ОЧП та ДС з КДК (92,31 %). З метою верифікації стадії ІК розроблено систему бальної оцінки її ступеня, за допомогою якої систематизовано основні прогностичні показники УЗД ОЧП та ДС з КДК. Розроблений та впроваджений спосіб лікування ІК у дітей із застосуванням лапароскопії у комплексі з допплерографічним контролем. На основі проведеного дослідження встановлено показання до застосування консервативних та оперативних методів лікування ІК у дітей. З усіх хворих консервативну дезінвагінацію проведено у 115 (58,67 %), у 21 (10,71 %) пацієнта проведено лапароскопічну дезінвагінацію, у 60 (30,61 %) пацієнтів - лапаротомічну. Висновки: визначення стадії ІК за допомогою бальної системи оцінки дозволило зменшити кількість лапаротомічних оперативних втручань з 48,60 % у групі порівняння до 11,59 % у групі дослідження кількість післяопераційних ускладнень - з 13,08 % до 4,49 %, знизити рівень післяопераційної летальності з 4,67 % (5 хворих) у групі порівняння до 1,12 % (1 хворий) у групі дослідження.