Виявлено залежність ступеня ураження сегмента нирки від ступеня порушень уродинаміки та ектопії вічка рефлюксуючого сечоводу за умов повного подвоєння верхніх сечових шляхів. Опрацьовано метод оперативного лікування міхурово-сечовивідного рефлюксу в один з сегментів нирок - накладення пієло-уретеро- або уретеро-пієлоанастомозу з залишенням "вимкнутого" рефлюксуючого сечоводу. Розроблено показання до різних видів операцій залежно від рівня ектопії сечоводу, а також характеру ураження верхніх сечових шляхів. Запропоновано алгоритм вибору методу хірургічного лікування, який дає змогу оптимізувати лікувальну тактику та у 91,9 % одержати гарні та задовільні результати.

Изложены основные положения современных представлений об использовании методов ранней диагностики пороков развития почек и мочевых путей у детей. Цель исследования - оценка эффективности применения современных методов в диагностике врождённых пороков мочевой системы у детей. Обобщены данные обследования 160 детей с пороками развития почек и верхних мочевых путей различной степени тяжести. Группу исследования составили 70 детей с диагнозом, установленным пренатально с помощью УЗИ. Вторая группа включала 70 детей, ВПР которым был диагностирован после рождения. Отдельную группу составили 20 плодов, матери которых прошли МРТ после получения неоднозначных результатов УЗИ. Сопоставление результатов УЗИ и МРТ у одних и тех же больных показало, что большинство пороков развития мочевых путей диагностируется при проведении пренатального УЗИ. Спектр аномалий может варьировать от незначительных до фатальных. Однако наличие маловодия или ожирения матери может снизить диагностическую точность УЗИ, что требует привлечения дополнительных, более информативных и безвредных методов для визуализации патологии плода. Большинство пороков развития мочевых путей может быть диагностировано пренатально на УЗИ, однако МРТ позволяет установить более точный диагноз и решить вопрос о пролонгации беременности и разработке тактики постнатального ведения таких детей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.550.50

Рубрики:

Вади розвитку сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24369 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення та лікування хворих із мегауретер. Вивчено результати лікування дітей за останні 10 років. На лікуванні перебувало - 214 хворих, із них віком до 1 року - 73 дитини, переважали хлопчики (71,6 %). За класифікацією обструктивний мегауретер діагностовано у 73-х хворих (34 %), функціонально-обструктивний - у 53-х дітей (25,2 %) і рефлюксуючий - у 88-ми дітей (40,8 %). Серед обструктивних мегауретерів причиною порушення уродинаміки у 29-ти дітей було виявлено уретерсцеле та у 44-х - стеноз, стріктура інтрамурального відділу сечоводу. Проведено тривале багатоетапне лікування обструктивного мегаурегеру у 92,6 % надало позитивний результат. У разі фунедіонально-обструктивного мегауретеру застосовувались консервативні методи лікування, в 22 % випадків у старшому віці визріла необхідність у проведенні неоцистуретеронеостомії за Коеном. Лікування рефлюксуючого мегауретера включало використання консервативних, ендоскопічних та реконструктивних оперативних втручань. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 67,7 %, а решті дітей проведено реконструктивні оперативні втручання. Висновки: під час лікування дітей перших місяців і років життя із мегауретер перевагу віддавали консервативним і напівконсерзативним методам лікування. Важливим у визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання є вік дитини. Оперативні втручання у дітей із мегауретер є лише одним з етапів у комплексному лікуванні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.550.50

Рубрики:

Вади розвитку сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Викладено клініко-статистичний аналіз результатів комплексної діагностики та лікування 270-ти хворих на одно- та двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс (МСР) II - IV ст. у віці від 9 міс. до 14 років. Визначено високоінформативні неінвазивні предиктори МСР та ефективності ендовезикальної корекції вади гідрофільним акрилвмісним кополімером за показниками сечовідно-міхурових викидів, біохімічних маркерів функції гломерул і склерозування паренхіми нирок у сечі, а також за цистоскопічними параметрами вічок сечоводів, за наявністю та положенням імплантату при повторному мініінвазивному втручанні. Зазначено, що результативність двократного мініінвазивного лікування МСР досягла 90 %. Запропоновано діагностично-лікувальний алгоритм ведення дітей із МСР і показів до мініінвазивної корекції вади. Обгрунтовано доцільність повторної мініінвазивної корекції МСР. Наголошено на тому, що у хворих, у яких після першого ендовезикального втручання незмінним залишився МСР IV ст., а також у яких після повторного неефективного введення імплантату утримується МСР III ст., при відсутності переконливих ознак екструзії імплантату в анамнезі та відсутності "вулканоподібного" випинання, персоніфіковано слід рекомендувати уретероцистонеостомію.