Розглянуто проблему взаємозв'язку соціальних послуг і образу їх отримувачів. Серед останніх в умовах старіння населення особлива увага науковцями та практиками приділяється особам похилого віку. Поширюється усвідомлення важливості відповідності принципів соціальної роботи з людьми похилого віку спектру, рівню, ієрархії їхніх соціальних потреб. Спектр потреб осіб похилого віку, які задовольняються через систему соціальних послуг, постійно розширюється; змінюються умови та підходи до їх задоволення. Запропоновано розглядати образ осіб похилого віку у більш глибокому соціологічному вимірі: через уяву фахівців у сфері соціальної роботи про цю групу утримувачів соціальних послуг. Під час проведеного експертного опитування фахівців територіальних центрів соціального обслуговування населення Харкова та Харківської області України уява про осіб похилого віку фіксувалася через емоційне сприйняття ними людей похилого віку; уяву про те, чого бракує особам похилого віку (їх потреби, які недостатньо задовольняються); асоціації, які викликають у них літні люди як проблемна група. Особи похилого віку на емоційному рівні у фахівців у сфері соціальної роботи (незалежно від їх гендерних, вікових ознак, освітнього потенціалу, місця проживання) викликають переважно позитивні емоції, що налаштовує їх на виконання своїх професійних обов'язків. Відмінності в уяві експертів про потреби осіб похилого віку зумовлені переважно просторовим чинником - місцем проживання. Показано, що уява фахівців у сфері соціальної роботи про образ їхніх клієнтів формується на підставі набутих у процесі професійної діяльності конкретно-чуттєвих вражень про осіб похилого віку. Визначено вимоги до уяви фахівців із соціальної роботи про осіб похилого віку. Остання має відповідати тріаді: бути творчою, критичною та продуктивною. Затребуваною стає творча уява фахівців у сфері соціальної роботи, що передбачає самостійне творення ними нових образів осіб похилого віку як отримувачів соціальної допомоги відповідно до конкретного часопростору та життєвої ситуації.

За даними теоретичного аналізу проблем старшого покоління та лонгітюдного соціологічного дослідження запропоновано дієві механізми соціальної практики, що дозволяють подолати соціальну ексклюзію жителів міста похилого віку. Наукові дослідження соціальних проблем людей старшого віку в Україні спричинені стрімким зростанням протягом останніх п'ятдесяти років цієї частки населення, необхідністю подолання їх соціальної ексклюзії в сучасних історичних умовах і формування погляду на літніх людей як самостійних суб'єктів соціальної та історичної дії. З огляду на сучасні напрями наукової рефлексії зміни соціальних ролей літніх людей (теорію активного старіння, теорію роз'єднання та теорію успішного старіння), здійснено спробу побудови моделі подолання соціальної ексклюзії людей похилого віку на позиціях теорії успішного старіння. Констатується суперечлива ситуація, що склалася в українському суспільстві під впливом громадської думки, засобів масової інформації: з одного боку, - невизначеність суспільної та власної ідентифікації літніх людей, в результаті чого значна частка цієї соціальної групи вважає себе досить активною для виконання різних економічних і соціальних функцій; з іншого, представники покоління віком 60 років і старше дедалі частіше відчувають себе обмеженими в правах, незатребуваними та знеціненими, констатують наявність заниженої самооцінки внаслідок латентного або явного ейджизму з боку суспільства. Проведене соціологічне дослідження дозволило виявити вектори ефективної інклюзивної соціальної практики для літніх людей у ГО "Клуб садівників" (м. Харків), яка об'єднує людей відповідно до значущих для них інтересів, цінностей і моделей поведінки. Результати дослідження підтвердили гіпотезу про можливість побудови моделі подолання соціальної ексклюзії людей похилого віку на позиціях теорії успішного, включеного в соціум старіння.

Наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання проблеми системної соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку. Задіяно поліпарадигмальний ракурс до вивчення проблеми соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку. Визначено концептуальні основи соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку на засадах системно-інтегративної методології. Розкрито когнітивні дисфункції та соціально-психологічні характеристики інфікованих осіб зрілого віку. Запропоновано структурно-функціональну модель системи соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку, що містила цільовий, концептуальний, змістовно-технологічний, результативний блоки, та проведено її операціоналізацію. Розроблено та впроваджено інтегровану систему соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку на базовому, відновлювальному та аналітичному рівнях, з визначенням методологічних і змістово-процесуальних засад та організаційних умов її ефективної реалізації, зокрема у реабілітаційний та постреабілітаційний періоди. Розглянуто застосування сучасних засобів психотерапії в системі соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку.

Надано визначення геронтології як науки та розкрито історію її розвитку, визначено основні поняття дисципліни, загальні закономірності й існуючі теорії старіння, обґрунтовано роль і місце старості в онтогенезі людини. Розглянуто історію розвитку соціальної геронтології, визначено об'єкт і предмет соціальної геронтології, розкрито старіння населення планети як соціально-демографічний процес. Висвітлено Конституцію, Закони України та підзаконні акти стосовно літніх та старих людей, історію розвитку пенсійного забезпечення у різних країнах світу, нову реформу сучасної України. Досліджено медичні проблеми людей похилого й старечого віку, підкреслено необхідність дотримання правильного способу життя для продовження життя людини. Розкрито феномен самотності, показано різницю між самотністю й самотою, необхідність забезпечення окремої кімнати у квартирі для старої людини. Охарактеризовано сімейні відносини й взаємодопомогу поколінь, роль домашнього догляду за старими людьми й відносини "батьків і дітей". Описано ставлення до смерті й евтаназії, показано вищі психічні функції людини і їх розлад у старості. Представлено рекомендації родичам та співробітникам соціальних служб щодо догляду за старими немічними людьми, які приковані до ліжка. Викладено питання адаптації до старості, шляхи психічної підготовки до переходу людини на пенсію, описано професійне, передчасне старіння, принципи реабілітації у передпенсійному віці й адаптацію до пенсійного періоду життя. Висвітлено особливості профілактики старіння: відмова від шкідливих звичок, раціональний спосіб життя, перевага у культурі харчування, культурі дихання, культурі рухів й емоцій літньої людини, проблеми довголіття. Описано принципи й механізми соціального захисту населення літнього й старечого віку, вимоги до соціального робітника, що працює з людьми похилого й старечого віку.

Відображено сучасні підходи до соціальної роботи з людьми похилого віку. Висвітлено особливості вікової періодизації старості і процесів старіння. Досліджено правові аспекти соціальної роботи з літніми людьми. Розглянуто концепції соціальної роботи з людьми похилого віку. Проаналізовано діяльність організацій соціальної сфери щодо соціального обслуговування, допомоги, підтримки, захисту людей похилого віку. Висвітлено особливості системи соціальних послуг для людей похилого віку. Охарактеризовано міжнародні підходи до соціального захисту і соціальної роботи людей похилого віку.

З’ясовано, що глобальна тенденція до зміни вікової структури населення, насамперед торкається найбільш розвинених суспільств сучасності та зумовлює необхідність пристосування суспільних відносин та інститутів до старіння населення. З’ясовано, що завдяки соціологічному підходу до вивчення потреб можна виявити, у чому люди похилого віку відчувають нестачу. Удосконалено теоретико-практичні аспекти визначення терміну «деприваційна бідність», виділено її ознаки. Зокрема обгрунтовано обмеженість монетарного розуміння бідності та необхідність врахування соціальних аспектів цього явища. Виокремлено шляхи реалізації потреб людей похилого віку. З’ясовано, що якісному обслуговуванню людей похилого віку сприятиме розпочата робота з унормування універсальних (державних) стандартів, які визначають рівність вимог до всіх суб’єктів надання соціальних послуг (незалежно від форми власності); порядок фінансування забезпечення індивідуальних потреб отримувачів соціальної послуги; правила складання індивідуального плану й укладання договору про надання соціальної послуги; принципи та зміст соціальної послуги, місце й терміни її надання; принципи інформаційно-методичного забезпечення соціальної послуги, критерії оцінки ефективності її надання тощо.