Мета роботи - визначення основних факторів імміграційної привабливості Канади. Наведено динаміку кількості іммігрантів, що проживали в Канаді протягом 1990 - 2020 рр., динаміку імміграції до Канади, основні країни походження іммігрантів, а також досліджено зміну відсоткової частки осіб, що народилися за кордоном, у загальному населенні Канади. Встановлено, що в основі канадської міграційної системи лежить пріоритет залучення людського капіталу в країну, а більшість канадських іммігрантів відбирається за системою балів, яка приймає людей з навичками, що сприятимуть розвитку економіки. Розглянуто основні програми, за якими Канада приймає мігрантів на постійне проживання: експрес-віїзд, провінційна програма, програма сімейної міграції, візова програма для стартапів, програма доглядачів. Наведено динаміку середньої погодинної оплати праці в Канаді, динаміку індексу споживчих цін. За період 2010 - 2020 рр. індекс споживчих цін у Канаді зростав помірно, що комфортно як для споживачів, так і для підприємців. Досліджено позиції Канади в міжнародних рейтингах, що впливають на вибір країни проживання мігрантами. Так, у 2021 р. Канада посіла двадцяте місце в рейтингу згідно з індексом якості життя; шосте місце - згідно з індексом соціального прогресу та індексу процвітання, десяте місце - згідно з Глобальним індексом миру. В останньому рейтингу індексу людського розвитку Канада посіла 16 місце. За індексом політики інтеграції мігрантів у 2020 р. Канада стала четвертою країною у світі з найкращою імміграційною політикою. Визначено основні фактори імміграційної привабливості Канади, серед яких можна виділити: ліберальну міграційну політику; високий ВВП на душу населення; зростаючу середню ставку заробітної плати та низьку інфляцію; стабільно високі позиції у світових рейтингах, що виступають важливими індикаторами рівня розвитку країни та комфортного життя.

Розглянуто питання волонтерського руху, його соціальної сутності та значення у сучасному світі. Проаналізовано трансформацію цього поняття, що відбувається як відповідь на глобальні соціально-культурні зміни XX ст. Дослідження проведено на матеріалах історичного та сучасного досвіду волонтерського руху у Німеччині. Мета статті - визначення організаційної специфіки та природи сучасного волонтерського руху, що відповідає нинішнім реаліям та найсуттєвішим викликам глобального характеру. А також - узагальнення найновітнішого досвіду волонтерської роботи у Німеччині, пов'язаного із масовою вимушеною міграцією українських біженців. Результати дослідження дали можливість сформувати деякі рекомендації для їх можливого використання у практиці роботи громадських організацій, що надають соціальну підтримку вразливим групам населення, особливо тим, хто піддається шоковому впливу, пов'язаному з небезпекою для життя та здоров'я. Для досягнення мети використані такі методи дослідження: аналіз та синтез, узагальнення, порівняння, метод логічного аналізу, швидке онлайн опитування групи українських жінок - вимушених переселенок, що отримали підтримку з боку готельного бізнесу у м. Мюнхені. Джерелом даних про кількість та склад волонтерів у Німеччині є велике репрезентативне обстеження, що проводиться один раз на 5 років, починаючи з 1999 р. Дослідження 2019 р. охопило 27,7 тис. осіб віком від 14 років і старше. На основі доступних публікацій здійснено короткий огляд історії виникнення та розвитку волонтерського руху у Німеччині, виявлені основні риси трансформації його природи, що відбулись під впливом глобальних соціокультурних змін ХХ ст. Виявлено також зміни мотиваційних характеристик волонтерів - від суто альтруїстичних до доволі прагматичних, як-от прагнення набути певного досвіду або покращити свій імідж у суспільстві. Одним із висновків цього дослідження є виявлення певних протиріч в оцінці таких змін: поряд із підвищенням ефективності волонтерської роботи, спостерігається її ускладнення та надлишкова забюрократизованість, що негативно впливає на ставлення до такої діяльності. Крім того, наявні ознаки зловживання роботою волонтерів, особливо щодо довготермінового волонтерства, яку експерти оцінюють як певну форму експлуатації, що використовується благодійними організаціями для уникнення виконання деяких законів, наприклад, закону про мінімальну заробітну плату. Особливу увагу приділено дослідженню досвіду підтримки біженців з країн, де відбуваються воєнні дії (на прикладі біженців з України). Використано дані спеціальних моніторингових досліджень українських біженців, що проводяться Інститутом економічних досліджень (Німеччина), а також власний досвід автора щодо здійснення волонтерської роботи у Мюнхені. Крім того, в якості ілюстрації подані результати короткого онлайн-опитування групи жінок (30 осіб), які були вимушені поїхати з України до Німеччини внаслідок воєнних дій і зараз отримують допомогу від місцевих спільнот, зокрема завдяки приватним ініціативам готельного бізнесу. Опитування було проведено у період з 25 квітня по 1 травня 2022 р. На основі викладеного сформульовані деякі висновки щодо використання кращого досвіду волонтерської роботи, що можуть підвищити ефективність роботи організацій, а також запропоновані нові можливості його масштабування.

Розглянуто питання подальшої соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) на основі інституційного забезпечення зменшення рівня соціального відторгнення зазначеної категорії населення, що потребує удосконалення нормативно-правового регулювання їх соціального захисту шляхом посилення співпраці між такими інститутами, як Державна служба зайнятості України, Управління праці та соціального захисту населення. Подолання екстрактивного характеру національного ринку праці потребує активізації соціально-трудової інклюзії, яка відображає процес збільшення участі працездатних громадян, у т.ч. серед ВПО, в суспільно-корисній діяльності шляхом формування системи стимулювання реінтеграції на ринок праці та створення умов реалізації трудового потенціалу. Мета статті - дослідження нормативно-правового забезпечення соціального захисту ВПО в Україні та запропоновано модель розрахунку соціальної допомоги працездатним ВПО за принципом соціально-трудової інклюзії. Для досягнення поставленої мети використано такі загальнонаукові та специфічні методи: теоретичного узагальнення, системний, діалектичний методи наукового пізнання у процесі визначення підходу до надання соціальної допомоги ВПО; історичного та логічного аналізу - при дослідженні систем соціального захисту; порівняльного аналізу, синтезу та узагальнення - в частині дослідження практик соціальної підтримки населення щодо виходу на ринок праці; метод структурно-функціонального аналізу - для визначення напрямів інституціалізації соціального захисту ВПО. Визначено слабкі моменти порядку надання грошової допомоги працездатним ВПО, як-от: штучне визначення розміру грошової допомоги; відсутність прив'язки розміру грошової допомоги до соціальних стандартів; відсутність залежності між розмірами ЄСВ, сплаченого працездатними ВПО, заробітної плати та розміром грошової допомоги. Удосконалення надання соціальної допомоги працездатним ВПО можливе за рахунок визначення двох складових: некомпенсаційної, яка прив'язана до прожиткового мінімуму, та компенсаційної, що прив'язана до розміру заробітної плати. Такий підхід стимулює до офіційної зайнятості та формує передумови розвитку соціального страхування в Україні.

З початку війни в Україні Німеччина входить до числа країн, які прийняли найбільшу кількість біженців з України. Незважаючи на фінансову підтримку українським громадянам, що надаються Німеччиною, платоспроможність українців, достатність їх заощаджень, накопичених в Україні, для проживання в Німеччині, актуальними. Розглянуто основні показники розвитку Німеччини та України, здійснено порівняння рівня життя населення та рівня соціального забезпечення цих країн. Результати дослідження показали, що українська система надання соціальної допомоги є недосконалою, оскільки відсутній єдиний Соціальний кодекс, нерозвинено інститут соціального інспектування, низький рівень соціальних виплат. При цьому рівень захисту громадян в Україні значно нижчий, ніж у Німеччині. В Україні рівень оплати праці не є конкурентоспроможним. Майже половину своїх доходів українці витрачають на базові продукти харчування. Тому немає сумніву, що післявоєнна відбудова України повинна включати як необхідне фінансування, так і необхідні реформи. Проаналізовано характерні риси німецької системи соціальної допомоги, серед яких: фінансування переважної більшості соціальних виплат за рахунок страхових внесків; єдність і впорядкованість соціального законодавства; високий рівень розвитку інституту соціального інспектування, що є гарантією об'єктивного призначення соціальної допомоги; високий рівень соціального захисту біженців, що є передумовою громадського спокою та стабільності; індивідуальний підхід до призначення соціальної допомоги по безробіттю, що сприяє нижчому рівню безробіття порівняно із іншими європейськими країнами. Проведене дослідження дає змогу обгрунтувати напрямки впровадження німецького досвіду в українську систему надання соціальних послуг.

На основі комплексного дослідження представлені результати аналізу політик на загальноукраїнському та місцевому рівнях щодо внутрішньо переміщених осіб після повномасштабного вторгнення росії і другої хвилі вимушеного переміщен¬ня. Описані масштаби викликів на державному і обласному рівнях. Обласний рівень представлений кейсом Вінницької територіальної громади. Визначені проблеми та потреби ВПО, напрями діяльності місцевої влади та організацій громадянського суспільства по їх підтримці. Напрацьовані рекомендації. Дослі¬дження здійснювалось на основі аналізу документів, соціологічного опитування, експертних індивідуальних інтерв’ю та фокус-групових обговорень.