Висвітлено проблему ролі особистості в історії та історії літератури зокрема. Акцентовано увагу на проблемі коректності переосмислення біографії людини - її об'єктивних вчинків, суб'єктивних відчуттів і мотивації. Запропоновано типологічну таблицю різних видів біографій.

Освещена проблема роли личности в истории, а также в истории литературы. Акцентировано внимание на проблеме корректности переосмысления биографии человека - его объективных поступках, субъективных восприятии и мотивации. Предложена типологическая таблица разных видов биографий.

Проаналізовано процес виникнення суспільства як закономірний результат розвитку Всесвіту від неживого до живого та людини. Висвітлено проблему антропосоціогенези, причиною якої є виникнення в межах органічного світу нового способу організації життєдіяльності - комунікації. Визначено причини існуючих розбіжностей між східним і західним способами функціонування суспільства, виявлено кореляцію різних логік суспільного розвитку зі світоглядними та культурними особливостями їх представників.

Проанализирован процесс возникновения общества как закономерный результат развития Вселенной от неживого к живому и человеку. Освещена проблема антропосоциогенезы, причина которой коренится в возникновении в границах органического мира нового способа организации жизнедеятельности - коммуникации. Определены причины существующих расхождений между западным и восточным способами функционирования общества, выявлена корреляция различных логик общественного развития с мировоззренческими и культурными особенностями их представителей.

Проаналізовано роль сюжету в монографії М. Костомарова "Богдан Хмельницкий". Розглянуто авторську стратегію пояснення української минувшини, зокрема її ідеалістичні та ірраціональні мотиви. Висвітлено причини феноменального успіху монографічних студій Костомарова серед широкої читацької аудиторії.

На основі звернення до індивіда як частинки-подоби цілого в системі соціум - індивід наведено механізм самоорганізації соціальної системи як взаємодію цілого з його елементами, коли ціле здатне передавати активно-діяльні властивості, застосовувані його елементами (індивідами) у миследіяльній активності. Доведено, що результати цієї життєдіяльної активності викликають, у свою чергу, зміни в організації цілого, і така взаємодія триває циклічно як нове перетворення елементів, здатних до подальшої динамічної активності. Висвітлено розуміння соціальної реальності, яке у контексті системно-синергетичної моделі постає як таке, що встановлюється, і виявляє свою здатність до самопородження й самоподоби. Уточнено уявлення про комплексне функціонування складних систем, найважливішою характеристикою яких виступає їх цілісність. Обгрунтовано можливість експоляції знання з природничих наук на гуманітарні.

Вперше здійснено джерелознавчий аналіз листування В. Винниченка і виявлено його інформаційний потенціал для просопографічних досліджень. Епістолярну спадщину систематизовано за такими характеристиками: місце збереження, адресат, кількість листів, тривалість листування, зовнішні ознаки. Усього опрацьовано понад 4 400 листів В. Винниченка і до нього, більшість яких ще не опублікована. Просопографічну інформацію, що міститься у листуванні, проаналізовано і поділено на тематичні блоки, які є складовими просопографічного портрета В. Винниченка. У дослідженні використано методи психоісторії.

Викладено міркування з приводу необхідності написання нового академічного синтезу історії України в контексті специфіки дослідження таких феноменів, як державна й династична історії, а також кроків, що їх, на думку автора, слід зробити на шляху інтеграції української історії у світову. Надано аналіз династичних планів засновників українських спадкоємних гетьманатів - Б. Хмельницького (1649 р.) та П. Скоропадського (1918 p.).

В історико-філософському есе В. Петрова запропоновано культурницьке осягнення повоєнного часу у світлі теорії "історичних епох". Запропоновано думку про дисконтинуїтет і поліваріантність буття з соціальної, культурної та антропологічної перспектив, зокрема, акцентовано увагу на кардинальних розривах між цивілізаційними/технологічними досягненнями та світоглядними засадами, морально-етичними настановами історичної людини в різні епохи минувшини та проектованого майбуття.

Розглянуто минулий досвід складної, багатогранної, але все ще фрагментарно дослідженої залежності професійного історика від політичного режиму. У добу більшовизму ситуація в Білорусі у цій царині мало чим відрізнялася від тогочасного стану справ у решті союзних республік. Відстежено відносини історик-влада у спектрі,найхарактернішому для тоталітарного режиму - від "домовленості у співпраці" до репресій і супровідного їх процесу деградації гуманітарних наук.