Розглянуто нові тенденції у поглядах на війни (збройні конфлікти), зокрема, концепцію операцій невоєнного типу, нові можливі причини майбутніх воєн (збройних конфліктів). Сучасні конфлікти із сфери політико-ідеологічної трансформуються у сферу економічних змагань, посилюється боротьба за енергоносії, доступ до води, контроль над лісами та запасами мінералів. З огляду на тенденції, що спостерігаються останнім часом, саме доступ до природних ресурсів та збереження довкілля у ХХІ ст. можуть зайняти пріоритетне місце серед головних причин воєн (збройних конфліктів) та рушійних сил їх інтенсифікації.

На основі аналізу понять "бойовий простір" та "інформаційний простір" визначено поняття "інформаційно-бойовий простір" з позиції теорії бойових потенціалів, обгрунтовано розмірність його складових і наведено його характерні ознаки.

Обоснована эволюция военного менеджмента и его основных принципов на втором этапе (с первой четверти XVIII в. до конца XIX в.).

Проаналізовано світові тенденції розвитку воєнно-економічного співробітництва між державами у сферах розробок та виробництва озброєнь для вирішення завдань забезпечення національної безпеки в умовах обмежених ресурсів, політичних та економічних криз. Сформульовано рекомендації для українського ОПК щодо застосування конкретних форм воєнно-економічного співробітництва з іншими державами у сферах розробок тавиробництва озброєнь.

Представлен подход к комплексной автоматизированной поддержке процессов принятия решений организации, объединяющий результаты авторов по гармоничной интеграции новых элементов в поле решений. Он обеспечивает проактивную интеграцию нового решения в систему решений разнотипности, противоречивости системы целей и интересов, а также неоднородности знаний о предметной области. Предложена онтологическая модель сферы принятия решений организации с формализмом взаимодействия решений и метризованными характеристиками гармоничности. Рассмотрены принципы построения интеллектуальной информационной технологии и модели поддержки экспертно-аналитических процессов, реализующих в ее среде действия с проблемными ситуациями. Описано использование предложенного подхода в решении задач оборонного планирования в Вооруженных силах Украины.

Показано складність забезпечення умов, за яких вітчизняні оборонні підприємства зможуть проводити поглиблене військово-технічне співробітництво (ВТС) з провідними компаніями США та ЄС. Наголошено на низькій ефективності ВТС із країнами Заходу в попередні роки. Акцентовано увагу на поглибленні кризи в ОПК внаслідок припинення співробітництва з Росією та повільного розгортання ВТС із західними країнами. Показано, що європейську інтеграцію ОПК доцільно починати з колишніх країн соціалістичного табору - членів ЄС і НАТО. Першою країною - кандидатом на поглиблене ВТС з Україною запропоновано Польщу. Наголошено на певній спорідненості польської оборонної промисловості й вітчизняного ОПК. Сформульовано основні напрями співробітництва та пропозиції, реалізація яких пришвидшить поглиблення ВТС України з Польщею.

Розглянуто основні етапи воєнно-економічного аналізу при виборі шляхів постачання у війська озброєння та військової техніки з огляду на можливості їх розроблення та виробництва на підприємствах оборонно-промислового комплексу України. Визначено перелік і зміст вихідних даних для аналізу, розроблено алгоритм, обгрунтовано пріоритетні шляхи та висвітлено умови, позитивні й негативні аспекти їх обрання.

Розглянуто нові підходи до методики визначення інтегрального показника воєнно-економічної безпеки - рівня фінансування оборони з урахуванням строків погоджувальних процедур у системі експортного контролю при міжнародних передачах товарів військового призначення та подвійного використання.

Проаналізовано вплив "російського чинника" на рівень фінансування оборонної сфери окремих країн - членів ЄС, що мають спільні кордони з РФ, різний політичний статус, з огляду на наявну економічнуситуацію в країні (на прикладі Польщі та Фінляндії).

Проведено системний аналіз різних факторів впливу на ефективність воєнно-технічної політики, що виникли останніми роками за умов нових глобальних політичних, економічних, технологічних і ресурсних змін, та сформульовано методичний підхід до оцінки впливу таких факторів на ефективність воєнно-технічної політики.

Розкрито основні методологічні аспекти воєнно-економічного забезпечення обороноздатності держави, в рамках теоретичних основ її формування та практичних оцінок рівнів достатності її складових за показниками впливу факторів притаманних кожній складовій. Вивчення та аналіз стану питання щодо розуміння терміну обороноздатність держави показує наявність декілька різних поглядів щодо його тлумачення. З одного боку ці погляди пов'язані з напрацюваннями радянських науковців, з іншого є спроби деякими авторами трансформації його до сучасних реалій. За яких термін обороноздатність трактується як поєднання двох складових: оборонного потенціалу держави та зовнішньополітичного потенціалу держави. Сучасні умови розвитку України достатньо чітко дозволяють розставити акценти на більш важливих питаннях процесу забезпечення необхідного рівня обороноздатності країни. Ситуація, що склалася в країні показує, що воєнно-економічні складові обороноздатності є одними з ключових елементів її формування. Проведені дослідження дозволили визначити основні методологічні аспекти забезпечення обороноздатності для будь-якої країни, та показують, що обороноздатність держави грунтується на декілька складових, основними з яких є її воєнний та економічний потенціал, а, так званий, зовнішньополітичний потенціал є фактором, який тим чи іншим чином впливає на рівень обороноздатності. Найбільшої уваги надано воєнно-економічному напрямку досліджень як одному із основних. Проведено практичні розрахунки за допомогою методу кореляційно-регресійного аналізу та експертних методів показують важливості кожної складової в загальному рівні обороноздатності країни, а також ступені впливу тих чи інших факторів на них. Визначенно основні аспекти забезпечення обороноздатності держави повинні стати основою побудови методології формування обороноздатності країни, отримані результати можуть бути корисними для науковців та спеціалістів системи стратегічного планування розвитку складових сил оборони з метою вибору найбільш раціональних шляхів їх розвитку та формування пріоритетів забезпечення обороноздатності країни.

Обгрунтована актуальність дослідження особливостей надання Україні міжнародної матеріально-технічної допомоги (МТД) з боку країна-партнерів, обумовленої складними політичними, економічними та безпековими обставинами, які склалися внаслідок агресії Російської Федерації (РФ) і поставили нашу державу на шлях вимушеного її запозичення. Проведено аналіз існуючої міжнародної та вітчизняної нормативно-правової бази, яка регламентує підстави для надання МТД та механізм її реалізації для забезпечення потреб Збройних Сил (ЗС) України та військових формувань держави. Розглянуто: історичні витоки та підгрунтя міжнародного військового співробітництва; механізм імплементації та хронологію реалізації програм і проектів міжнародної допомоги Україні у військовій сфері; порядок координації заходів, пов'язаних із залученням, наданням та ефективним використанням міжнародної допомоги; розподіл функціональних повноважень між міністерствами та іншими органами державної влади при здійсненні реєстрації проектів та забезпеченні формування стратегічних і щорічних програм МТД відповідно до пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку держави. Відповідно до умов реалізації програм МТД США, наведені показники фінансування України за програмами FMF (Foreign Military Financing), ERI (European Reassurance Initiative) і USAI (Ukraine Security Assistance Initiative) за 2015 - 2017 роки, а також суми коштів та приблизний перелік військового майна і обладнання, наданих іншими країнами-партнерами за аналогічний період. Показано, що незважаючи на суттєвий розмір наданої допомоги, саме реформа оборонно-промислового комплексу (ОПК) України і нарощування воєнного потенціалу військових формувань держави розглядаються США як основа для успішної протидії російській агресії. Отримані результати доцільно використовувати для визначення доцільного варіанту забезпечення реального підвищення бойового потенціалу Українського війська.

Розкриті основні методологічні аспекти воєнно-економічного обгрунтування перспективних напрямів розвитку Збройних Сил України з позицій дослідження проблемних питань зміцнення обороноздатності держави. Вивчення досвіду попередників та аналіз ситуації, яка складається в Україні сьогодні, дозволили сформувати деякі погляди щодо актуальних напрямів проведення досліджень в галузі військового будівництва за воєнно-економічною тематикою. Сучасні умови розвитку України достатньо чітко вказують на те, що під час обгрунтування подальших напрямів розвитку Збройних Сил України доцільно враховувати необхідність комплексного, у тому числі і воєнно-економічного обгрунтування можливих стратегічних завдань для ЗС України, які будуть основою планування будівництва ЗС України з подальшим визначенням складу сил та засобів для їх виконання. Проведені авторами дослідження дозволили визначити основні методологічні аспекти воєнно-економічного обгрунтування перспективних напрямів розвитку Збройних Сил України, а також розкрити сутність проблем забезпечення адекватності розвитку економіки держави вимогам необхідного рівня її обороноздатності. Найбільшої уваги приділяється теоретичним питанням взаємозв'язку економіки держави з подальшими перспективами розвитку її Збройних Сил, а також визначені основні фактори, які визначальним чином впливають на процес будівництва Збройних Сил України, та розкриті особливості їх впливу. Визначенні основні методологічні аспекти воєнно-економічного обгрунтування перспективних напрямів розвитку Збройних Сил України можуть бути корисними для науковців та спеціалістів системи оборонного планування з метою формування поглядів щодо порядку та змісту процесу воєнно-економічного обгрунтування основних пріоритетних напрямів будівництва та розвитку ЗС України з урахуванням економічних можливостей держави.

Розглянуто основні положення методичного підходу оцінювання результатів планування та виконання програм і планів розвитку Збройних Сил України. Проаналізовано існуючий підхід до оцінювання результатів виконання програм і планів, який базується на показнику відносного виконання завдань та заходів. Запропоновано підхід, який базується на методі оцінювання експертно-значущих проміжних сценаріїв етапів планування розвитку Збройних Сил України. Сутність методу полягає в оцінюванні результативності кожного з вибраних етапів планування та виконання, шляхом порівняння зі встановленими межами відхилення отриманих результатів від визначених рівнів (встановлених завчасно). У якості критерію оцінювання пропонується ступінь наближення запланованого стану складу збройних сил до визначеного під час панування та ступінь наближення отриманого стану складу збройних сил до запланованого під час оцінювання результатів виконання програм і планів. Зроблено висновок про можливість використання цього критерію для вимірювання результатів панування та виконання заходів програм і планів в ході оборонного планування у Збройних Силах України.

Запропоновано метод прогнозування динаміки розвитку спроможностей Збройних Сил України, який дозволить більш коректно здійснювати оцінювання набутого рівня спроможностей Збройними Силами України відповідно визначених обсягів фінансування їх розвитку, а також розроблений метод дозволить прогнозувати динаміку рівня спроможностей Збройних Сил України протягом планового періоду. Коректність отриманих оцінок обумовлюється урахуванням в процесі оцінювання та прогнозування рівня спроможностей ЗС України впливів факторів достатності рівня їх фінансування за минулий період та ефективності освоєння державних коштів в програмах (планах) розвитку ЗС України. Вивчення та аналіз існуючого стану цього питання показує, що питання впровадження методу планування на основі спроможностей у систему оборонного планування достатньо швидко набуває своєї актуальності. Оборонне планування на основі спроможностей - нове питання для України, тому існуючі підходи до оцінювання спроможностей, а тим більш до прогнозування їх динаміки, не завжди відповідають вимогам ефективного використання методу планування на основі спроможностей. Запропонований авторами метод є складовою загальної методології воєнно-економічного обгрунтування програм (планів) розвитку ЗС України.

У реаліях сьогодення глобальна економічна система залишається конкурентним полем взаємодії національних господарських комплексів освоєних технологічних укладів. Впливовим геоекономічним актором є транснаціональні корпорації, які з другої половини ХХ ст. стають основним джерелом інновацій у забезпеченні трансформації державного оборонно-промислового комплексу. Оборонно-промислова політика, як складова політики забезпечення національної безпеки, залежить від науково-технологічних можливостей держави. Тоді як розвинені світові держави перебувають на етапі переходу від п'ятого до шостого технологічного укладу, економіка України, її ОПК та збройні сили, за незначними винятками, діють у межах четвертого укладу. Агресія РФ на Донбасі виявила реальний рівень оснащення збройних сил України у протистоянні з російськими сухопутними військами, які перебувають на етапі переоснащення озброєння та військової техніки до п'ятого технологічного укладу відповідно до положень чинної Державної програми озброєння Російської Федерації.

Розглянуто вплив проблеми матеріального забезпечення румунських військ і населення на поглиблення кризового стану російської державної системи взимку 1917 року. На основі джерел та літератури розглянуто фактичний стан ключових галузей військової економіки Царської Росії в період з серпня по грудень 1916 р. Досліджено позиції англо-французької та російсько-румунської сторін щодо вирішення проблеми кризи забезпечення і показана роль російської сторони для її фактичного подолання. Зроблено висновк про нездатність царизму одночасно задовольнити російські та румунські потреби в матеріальному забезпеченні без істотного обвалу російської військової економіки, що в, кінцевому рахунку, стало однією з головних причин Лютневої революції.

Проаналізовано існуючу систему оборонного планування та зміни, які проведено в новому циклі. Здійснено пошук зв'язків, що пов'язані з такими змінами та впливом на шляхи оснащення озброєнням військових формувань, добудовано матрицю, яка пов'язує суб'єкти та документи оборонного планування. Досліджено наявність наукового обгрунтування у схвалених нормативно-правових актах, які спрямовані на зміцнення національної безпеки. Виявлено неузгодження між документами оборонного планування та їх можливий негативний вплив на гармонізацію законодавства України до норм і правил ЄС, для проведення системних реформ, до рівня, принятного для членства в НАТО. У площині забезпечення національної безпеки вироблено відповідні пропозиції.

Наведено підхід щодо формування методики проведення оцінки стану реалізації оборонно-промислової складової воєнно-технічної політики. Матеріали роботи можуть бути корисними для фахівців оборонної галузі України на первинних етапах оцінювання рівню воєнної безпеки держави.

Визначено перспективи розвитку нормативного забезпечення формування страхового фонду документації на промислову продукцію оборонного, мобілізаційного і господарського призначення.