Рассмотрены сущностные характеристики современного мегаполиса в контексте культуры и цивилизации. Определен психоментальный аспект города. Отражено пространство города в социально-философской перспективе. Город представлен как экзистенциальный феномен и социокультурный организм цивилизации. Исследована реклама как инструмент манипулирования обществом. Проанализированы экологические проблемы в контексте развития энергосберегающих технологий. Описаны негативные и позитивные аспекты городской жизни. Акцентировано внимание на особенностях пространственных границ в архитектуре. Охарактеризованы финансово-экономические проблемы развития городов. Дано описание осуществления управления современным городом, отражена роль местного самоуправления. Освещены проблемы подготовки специалистов для городского хозяйства и муниципального управления.

Проаналізовано різні аспекти впливу соціально-культурної реальності міста на формування мистецьких та культурних тенденцій Нового часу. Обгрунтовано думку, що саме урбанізм як спосіб життя став одним з провідних факторів у становленні романтизму як естетичної течії.

Проанализированы различные аспекты влияния социально-культурной реальности города на формирование художественных и культурных тенденций Нового времени. Обоснована мысль о том, что именно урбанизм как способ жизни стал одним из ведущих факторов в становлении романтизма как эстетического течения.

Different aspects of social and cultural city reality influence on artistic and cultural tendencies of New time are analyzed in the article. Thought that urbanism as a way of life became one of the leading factors of romanticism formation as an aesthetic trend is substantiated.

Розглянуто інтеграційні тенденції у духовній сфері за умов сучасного урбанізованого середовища, показано їх потенціал та можливі шляхи включення до сучасного національно-культурного контексту. Суперечність між характером і глибиною змін у соціально-економічній і політичній сферах українського суспільства та процесами у духовній сфері досягли значних контрастів, дисбалансу, не сприяючи гармонізації загальносуспільних та індивідуальних інтересів, фіксуючи потенційну конфліктність нинішньої моделі розвитку. Суспільна система, долаючи нерівноважний стан багато в чому шляхом самоорганізації, виробляє низку відповідних адаптаційних інструментів і механізмів, які відіграють інтегруючу роль і протидіють протилежним тенденціям. Однією з таких інтегруючих тенденцій є релігійний чинник загалом, і зокрема, феномен неорелігій, а також низка складових суспільної та побутової культури, зокрема, святкової. Майбутнє традиційних культурних інститутів за цих умов значною мірою буде залежати від їх адаптаційних можливостей і, зокрема, здатності реінтерпретації традиційних цінностей та конструктивного і органічного включення їх у сучасний національно-культурний контекст з урахуванням загальносвітових тенденцій.

Модернізаційні процеси на європейських теренах супроводжувалися індустріалізацією, урбанізацією, демократизацією, переформатуванням приватного і публічного просторів. З'ясовується роль гостинного простору (кафе, бістро, пабів, остерій, брассарі) як структурного елементу публічного простору індустріальних міст у формуванні комунікативного дискурсу, виявляється зв'язок із "першою медіатичною революцією". Аналізуються причини появи "публічних інтелектуалів" у закладах гостинності, розглядається значення останніх у руйнації принципу гендерної бінарності, формуванні європейськості "як колективної свідомості європейських спільнот", в основі якої свобода і відповідальність, відкритість іншому.

Обгрунтовано основні положення, що визначають необхідність розширення культурологічних досліджень міста з урахуванням його розуміння як культурно-комунікативного простору, а також наукової концептуалізації в українській культурології низки понять: міська культура, міський спосіб життя, міська мода, міське середовище, міські традиції тощо. Акцентовано, що сучасне місто - складна культурно-комунікативна система, що являє собою конгломерат різних за внутрішнім смисловим наповненням та зовнішнім матеріальним проявом соціокультурних феноменів. Культурно-комунікативні простори різних міст, як і інших поселень, формують загальну архітектоніку культурного простору країни.

Сучасне місто розглянуто як екзистенціальний феномен і соціокультурний організм цивілізації, як точка соціально-економічного та гуманітарного розвитку суспільства. Висвітлено проблеми управління сучасним містом, питання місця людини в культурному ландшафті міста. Увагу приділено інформаційній безпеці держави в контексті сучасних цивілізаційних зрушень. Подано інформацію щодо використання методів еволюційного моделювання для вирішення завдань підвищення надійності антропогенних систем. Висвітлено діяльність Української бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі. Здійснено огляд кінного туризму у світовому аспекті. Досліджено роль кімнатних рослин у збереженні екології повітря. Розглянуто проблеми фотобіологічного впливу штучного освітлення в сучасному місті. Висвітлено питання захисту психології та матеріального стану людини від впливу сектантства. Описано засоби забезпечення захисту людини від впливу електромагнітних полів. Проаналізовано заходи забезпечення потреб маломобільних груп населення в міських підземних пішохідних переходах.

Обгрунтовано основні положення, що визначають необхідність розширення культурологічних досліджень міста з урахуванням його розуміння як культурно-комунікативного простору, а також наукової концептуалізації в українській культурології низки понять: міська культура, міський спосіб життя, міська мода, міське середовище, міські традиції тощо. Акцентовано, що сучасне місто - складна культурно-комунікативна система, що являє собою конгломерат різних за внутрішнім смисловим наповненням та зовнішнім матеріальним проявом соціокультурних феноменів. Культурно-комунікативні простори різних міст, як і інших поселень, формують загальну архітектоніку культурного простору країни.

Уперше комплексно досліджено візуальні комунікації Івано-Франківщини в контексті комерційної, соціальної та навігаційної знакових систем. Простежено процес становлення і трансформації інформаційного поля міст Івано-Франківської області із середини ХХ ст. і до нині. Проаналізовано стильові, сюжетно-образні, технічно-конструктивні особливості засобів візуальної інформації, виявлено характерні ознаки та закономірності їх організації. Розглянуто специфіку і принципи функціонування систем візуальних комунікацій у містах Сюйчжоу (Китай) та Ополє (Польща). Визначено ключові проблемні аспекти інформаційного поля Івано-Франківщини та, на основі досвіду міст Китаю і Польщі, сформульовано ефективні механізми їх вирішення. Укладено словник термінів. Уведено до наукового обігу новий фактологічний матеріал, одержаний у результаті експедиційно-польових розвідок, проведених у містах Івано-Франківськ, Сюйчжоу, Ополє.

Проаналізовано культурний текст міста. Розкрито поняття "міський текст"; досліджено складові "міського тексту", його проблеми функціонування; обгрунтовано перспективи розвитку соціокультурного проектування міських просторів. Відзначено, що поняття "культурний текст" є значно грунтовнішим, ніж загальноприйняте поняття "міський текст". Ефективне управління у сфері культурної політики залежить від "культурного тексту міста" і його сприйняття громадськістю. Запровадження соціокультурного проектування з урахуванням особливостей міста і думки його жителів є дієвим кроком на шляху до ревіталізації і брендування публічних просторів міста.

Обгрунтовано сутність еволюційних трансформацій художності і соціокультурного значення свята в просторі міської культури, що може вважатися укоріненням новітніх тенденцій його "переформатування" з позиції особливостей сучасної культурної ситуації, принципово відчутного зміщення граней між буденною і святкової сферами, практичного розмивання різниці між ними, що призводить до втрати відчуття виняткового і сакрального сенсу святкової події, обертається безглуздістю на ціннісно-змістовному рівні. Аналізуються принципи організації художнього контенту святкового проекту як цілісної форми з точки розу класичного розуміння комедії та трагедії, що зводиться до особливого театралізованого дійства, до історичних першоджерел театральності як такої, крім того, трактує потенціал культурного ресурсу свята і обгрунтовує як дієвий соціокультурний механізм.

Розглянуто питання занепаду традиційних промислових територій та актуалізація змін підходів до збереження різних категорій спадщини, серед яких індустріальні пам'ятки, що стали уособленням культурної ідентичності старо-промислових регіонів. Матеріальна культура індустріальної епохи в умовах бурхливого розвитку інформаційного суспільства розглядається як історичний ресурс, що потребував збереження та повторного використання, та як новий напрямок розвитку туристичної індустрії.

Досліджено зміст поняття "міська ідентичність" та показано, що його доцільно використовувати для позначення сукупності культурних смислів та поведінкових норм, які городяни визнають своїми, ототожнюючи себе з певним конкретним містом чи міським способом буття як таким. Підкреслено необхідність чіткого розмежування понять "міська ідентичність" та "ідентичність міста" і вказано, що останнє доцільно використовувати для позначення сукупності символічних та культурних ресурсів, які формують його уявний образ, роблячи місто пізнаваним. Встановлено, що ідентичність міста - це культурно-смислове ядро, виражене у конкретно-історичному вимірі у культурному коді міста.

Досліджено особливості, взаємозв'язок і динаміку феноменів, які концептуалізують уявлення про місто як культурно-комунікаційний простір. Удосконалено розуміння ідентичності міста й ідентичності містянина як взаємозалежних феноменів. Запропоновано визначення комунікації в місті крізь призму поняття "інтеракція". Сформульовано розуміння міста як культурно-комунікаційного простору. Досліджено низку міських феноменів: міська культура, міська гостинність, міська мода тощо. З'ясовано особливості динаміки культурно-комунікаційних феноменів міського простору, а також роль брендингу та бренду у формуванні його культурно-комунікаційної привабливості. Зазначено, що концептуалізація уявлення про місто як соціокультурний, комунікаційний та ідентифікаційний феномен уможливлює вироблення рекомендацій для формування культурної політики, планування соціально-економічного та культурного розвитку простору міста у контексті визначення стратегічних орієнтирів соціокультурного розвитку територій на загальнодержавному рівні насамперед в інтегруючому значенні. Акцентовано на формуванні нової ціннісної основи загальнодержавної ідентичності, що відображала би повноту культурно-комунікаційних взаємодій на всіх рівнях і враховувала необхідність раціонально-прагматичного наповнення міської ідентичності соціальним і практично-орієнтованим політичним сенсом.

Досліджено зміни в культурі міста, його інфраструктурі та способі життя міських жителів. Показано, як віртуальний світ змінює традиційний устрій життя та побут людства і все більше й більше його захоплює. Підкреслено, що завдяки епідеміям, які періодично відбувалися у світі, міста почали змінювати свою архітектуру для того, щоб зменшити поширення вірусів. Це, в свою чергу, призводить до покращення життя міських жителів. Встановлено, що пандемія - це не останній глобальний шок для всього світу і світ уже не буде таким, як раніше.

Мета роботи - дослідити урбаноніми міста Дніпро як факт історичної комунікації, у якій повернуті та сформовані сучасним суспільством цінності передаються наступним поколінням через номінацію просторових одиниць культури (час через простір); простежити процес декомунізації в м. Дніпро як факт соціальної комунікації, який надає змогу визначити її сучасну якість і ступінь прозорості. Теоретичним підгрунтям стала добре розроблена сучасним гуманітарним знанням теорія хронотопу (М. М. Бахтін, 1975) у його соціальному вимірі, коли "соціальний простір породжує соціальний час, який виявляє себе через соціальний простір"; ціннісний аспект сучасних урбанонімів визначено за методом порівняння з історичними назвами міського простору. Результати дослідження надають змогу визнати, що процес декомунізації міського простору в постмайданний час був дещо хаотичним і спонтанним. Наукова база процесу перейменувань площ і вулиць м. Дніпро була добре розроблена істориками, але не завжди ефективно використовувалася міської владою. Процес комунікації між трьома групами: влада, історики, містяни і не був оптимально організований, що призводило якщо не до відторгнення нових назв площ і вулиць мешканцями міста, то до відсутності зацікавленості у процесі декомунізації і, як наслідок, до небажання змінювати свої мовні звички. Наукова новизна полягає в розгляді урбанонімів як, з одного боку, дискусійного сюжету для сучасного комунікативного простору України, з іншого - як послання наступним поколінням про українські цінності, сформовані першими тридцятьма роками української незалежності. Практичне значення дослідження полягає у виявленні складності й суперечностей багаторівневого процесу декомунізації, який проходить країна на сучасному етапі розвитку. Висновки та результати дослідження можуть бути корисними при викладанні профільних дисциплін із журналістики.