Розкрито суть понять центра та периферії систем звукових засобів мови, розглянуто теорію фонологічних систем, а також критерії визначення центра та периферії. Обгрунтовано існування опозиційних і позиційних центрів фонологічних систем польської та французької мов, проведено порівняльний аналіз їх моделей з моделями центрів даних систем української та російської мов. Викладено гіпотезу про немоноцентризм систем звукових засобів мови як універсальну закономірність, яку виявлено і в коренеізольованих мовах.

Раскрыто содержание понятий центра и периферии систем звуковых средств речи, рассмотрена теория фонологических систем, а также критерии определения центра и периферии. Обосновано существование опозиционных и позиционных центров фонологических систем польского и французского языков, проведен сравнительный анализ их моделей с моделями центров данных систем украинского и русского языков. Изложена гипотеза о немоноцентризме систем звуковых средств речи как универсальной закономерности, выявленной и в корнеизолированных языках.

Розкрито особливості дослідження теоретичних проблем дистрибуції фонем у працях американських лінгвістів: Л. Блумфілда, З. Харріса, Дж. Трейджера, Г. Глісона, М. Сводеша, Ч. Хоккета та ін.

Раскрыты особенности исследования теоретических проблем дистрибуции фонем в трудах американских лингвистов: Л. Блумфилда, З. Харриса, Дж. Трейджера, Г. Глисона, М. Сводеша, Ч. Хоккета и др.

The peculiarities of the research of theoretical problemes of phonemic distribution are revealed in works of American linguists: L. Bloomfield, Z. Harris, G. Trajer, G. Glison, M. Swadesh, Ch. Hokket and others.

Представлено деякі результати системного дослідження феномену рекурентності на різних мовних рівнях, у міжрівневій і міжтекстовій взаємодії. Результатом дослідження є визначення рекурентності як універсальної мовної категорії, що має ієрархічну рівневу структуру, елементи якої вербалізують результати когнітивного усвідомлення попереднього досвіду й організують процес комунікації. Рекурентність представлено на всіх мовних рівнях і вона реалізується експліцитно за допомогою різних повторів.

Здійснено системний аналіз розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми у світовій лінгвістиці та в її складовій частині - українському мовознавстві. Розглянуто теорію фонеми Яна Бодуена де Куртене, а також концепцію провідних лінгвістичних шкіл XX ст., які інтерпретували теорію фонеми у контексті досягнень лінгвістики, психології, психолінгвістики, фізики. З'ясовано внесок українських учених до розвитку загальнонаціональної теорії фонеми, виділено й охарактеризовано психологічний напрямок української фонології 1920 - 1940 рр. Установлено, що розвиток даної теорії в Україні відбувався у контексті актуальних пошуків та інтерпретацій провідних лінгвістичних шкіл. Визначено основні напрямки її розвитку та найпоширеніші підходи до визначення фонеми у світовій та українській лінгвістиці. Виділено два провідні підходи до інтерпретації теорії фонеми - психологічний і лінгвістичний. Запропоновано класифікацію концепцій, які інтерпретують цю теорію. На підставі цієї класифікації установлено, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає і на першому етапі становлення, і на сучасному - розвитку.

Розглянуто явище фонового змісту висловлювання. Цей феномен втілено у мові комплексом екстралінгвістичних компонентів.

Розглянуто концепції вчених Празької лінгвістичної школи, а також окремих дослідників (А. Мартіне, М. І. Стеблін-Каменського та ін.). Проаналізовано конвергентно-дивергентну теорію Є. Д. Поливанова. Визначено важливість вивчення фонетичних законів, що пов'язують синхронію із діахронією. Увагу приділено дослідженню фонетичних змін у діахронії. На думку сучасних фонологів, концепції вказаних учених покладені в основу визначення фонематичного закону. Простежено зв'язок конвергентно-дивергентної теорії зі студіями Санкт-Петербурзької фонологічної школи. Розглянуто специфіку фонологічних і нефонологічних мутацій (у визначенні Р. О. Якобсона - це різновиди фонетичних змін). Висвітлено погляди представників Празької лінгвістичної школи на процеси фонологізації та дефонологізації. Виділено ідеї А. Мартіне щодо гармонійного розвитку мовної системи. Відзначено внесок учених Празької школи в трактування всієї еволюції фонологічної системи за допомогою телеологічних пояснень.

Виділено три типи фонетичних оказіоналізмів, для яких основним фоностилістичним засобом є диференційні та інтегральні ознаки фонем: власне фонетичні оказіоналізми, фонетичні оказіоналізми на рівні звуконаслідування та звуковідтворення, комплексні оказіональні утворення. Виявлено, що для голосних у поетичному тексті активуються всі диференційні та інтегральні ознаки, для приголосних - переважно диференційні. Частотність фонем в українському поетичному дискурсі XX - XXI ст. залежить від комунікативної інтенції адресанта.