Развитие исторического романа невозможно без использования источников информации об исторических событиях, эпохе. Как правило, эту функцию исполняют исторические памятки: летописи, дневники, мемуары, дипломатические и государственные договора, универсалы, судебные иски, письма. Использование этих источников для написания сочинения даёт возможность автору исторически достоверно отобразить эпоху, личности политических деятелей, создать впечатление "прикосновения к истории".

Охарактеризовано новаторські тенденції розвитку сучасної української історичної прози, визначено основні риси національного характеру, сконцентровані в образах-типах. Висвітлено принципи та засоби конструювання художніх образів, а також особливості трансформації правди історичної у правду художню. Розглянуто проблему жанрово-стильового синкретизму історичного роману.

Охарактеризованы новаторские тенденции развития современной украинской исторической прозы, определены основные черты национального характера, сконцентрированные в образах-типах. Освещены принципы и способы конструирования художественных образов, а также особенности трансформации правды исторической в правду художественную. Рассмотрена проблема жанрово-стилевого синкретизма исторического романа.

Проаналізовано історичний роман С. Божка "В степах" в контексті загальних теоретичних проблем історичної прози. Зроблено спробу простежити особливості формування авторської історичної концепції; вивести критерії, якими керувалися письменники у 1920 - 1930-х рр., працюючи над історичними творами; розглянути на конкретному прикладі дискусію навколо історичного роману.

Проанализирован исторический роман С. Божка "В степях" в контексте общих теоретических проблем исторической прозы. Предпринята попытка проследить особенности формирования авторской исторической концепции, вывести критерии, которыми руководствовались писатели при создании исторических произведений в 1920 - 1930-х гг., рассмотреть на конкретном примере дискуссию вокруг исторического романа.

In the article the analysis of historical novel of Sava Bozhko "In the steppes" in the context of general theoretical problems of historical prose is being made. The author makes an attempt to retrace the particularities of writer's historical conception forming; to work out the criteria, which were the main for the writers who worked on historical prose in 20-30s years of XX century; to study on the concrete examlpe the discussion about historical novel.

Уперше в українському літературознавстві досліджено історичну повість ХІХ - початку ХХ ст., систематизовано ідейний зміст повчальності її художніх текстів як втілення морально-етичного досвіду історії вітчизняного державотворення. Встановлено єдність комплексу творів історичного повістярства в його еволюції від класицистичної та преромантичної прози проміжної жанрово-стильової приналежності до якісних, довершених зразків історичної повісті, її різновидів і модифікацій, головними критеріями класифікації яких виступили достовірність зображення історичної реальності, розвиток майстерності для моделювання образів історичних та вигаданих персонажів, збагачення зображально-виражальних засобів, а також протиріччя між різноспрямованими тенденціями у творчості одного автора та способи їх вирішення. Розглянуто проблеми дослідження історичної повісті як способу функціонування художнього мислення та відображення провідних соціоментальних комплексів певної історичної епохи, ідей, продуктивних для сучасного історичного процесу України.

Вивчено жанрові модифікації сучасного історичного роману в світлі історико-літературних змін у поетиці жанру. На матеріалі сучасного хорватського та українського літературного романів (із використанням парадигматичних творів з інших європейських літератур) досліджено різні типи романів цього жанру. На підставі виділених у результаті дослідження базових критеріїв класифікації розроблено типологію сучасного історичного роману. У науковий обіг уведено новий типологічний поділ історичного роману на чотири основні типи: класичний або справжній, романтичний, модерний та постмодерний.

Досліджено романтичний історичний роман як естетичну цілісність і особливий етап у розвитку романного мислення. Вивчено проблеми художнього освоєння історії, усвідомлені як філософське та творче завдання в естетиці раннього романтизму Франції. Висвітлено полеміку французьких романістів доби Реставрації з вальтерскоттівською моделлю жанру. Зазначено, що національний рух до жанру та своєрідність його поетики обумовлені діалектичним тяжінням - відштовхуванням від традиції класицизму. Визначено специфіку французького романтичного варіанта жанру драматизмом безпосереднього соціального досвіду. Зазначено, що роман В.Гюго "Собор Паризької Богоматері" втілює трагедійний та особистісний пафос суб'єктивного переживання історії, властивого для романтичного типу історичного роману. Поетику роману розглянуто в єдності загальноромантичного, національно-характерного та індивідуально-творчого начал. Однією з принципових художніх домінант твору постає образ автора (авторський герой), визначальний для універсалізуючої концепції жанру. Ця концепція передбачає діалогізм культурних начал та жанрових мов різних епох: античність, міська та клерикальна культура середньовіччя, що утворюють нову цілісність у художньому світі романтичного роману В.Гюго. Новий характер історизму в романі Гюго полягає в "кодуванні" художніх мов у культурному просторі та своєрідності сприйняття його як цілісності.

Проаналізовано генезу й естетичну природу художньої белетристики М. Старицького, влив на неї світової романістики та класичної української літератури. З'ясовано образну систему твору на рівні її ідейно-тематичного навантаження, архітектоніки, внутрішньої композиції, мовно-стильових особливостей. Конкретизовано фольклорні, історіографічні джерела образу Івана Кармелюка. Визначено реалістичні та новоромантичні способи моделювання дійсності, характер історичного конфлікту роману, його художню реалізацію крізь виміри жанру твору.

Досліджено історико-біографічні романи Ю. Хорунжого "Борвій", "Злет і заземлення Григорія Полетики", "Любов маєш - маєш згоду", "Вірую" в контексті української історико-біографічної прози 1960 - 1990 рр. Простежено мистецьку еволюцію письменника в жанрі художньої біографії. Установлено типологічні ознаки романів, визначено засоби використання асоціативно-психологічної організації біографічного матеріалу, ідейно-естетичну роль історичних документів у художньому відтворенні подій та характерів. Розкрито специфіку творення образу головного героя в художніх життєписах. З'ясовано місце романів серед творів цього жанру й логіку ідейного, художнього, проблемно-тематичного зв'язку творчості письменника з попередниками й сучасниками, показано його новаторство в жанрі історико-біографічного роману.

На підставі дослідження публіцистичної, художньої та епістолярної спадщини проланалізовано історіософські погляди історичних романістів другої половини XIX ст., їх самобутність і новаторство в ідейно-естетичній реалізації концепції історичного твору. Розглянуто складові поетики історичної прози зазначеної доби, які ще не були об'єктом дослідження: точку зору автора та "літописця" та художні форми її вираження, інтерпретацію, засоби та прийоми трансформації джерела, "чужу мову" оповідача. Найпоширенішим історичним джерелом у другій половині XIX ст., поряд з козацькими літописами, були науково-публіцистичні історичні монографії М.Костомарова та інших істориків. Досліджено проблему художніх особливостей історичної прози. Зроблено висновок, що в історичній романістиці другої половини XIX ст. утвердився документалізм, про що свідчить ідентичність фабул творів різних авторів і спроби імітації джерела. Відзначено, що насиченість документальної бази та її трансформація може бути різною та тісно пов'язаною зі стильовою манерою автора. Показано, що в аналізованих творах у різних співвідношеннях синтезується документальна основа та художній вимисел. Зазначено, що історична проза даного періоду значною мірою художньо популяризує історичні науки, приводить читача до сміливіших і радикальніших узагальнень, сприяє формуванню національної ментальності.

Досліджено у порівняльному аспекті проблему національного характеру в українському та російському історичному романі кінця ХХ ст. Розглянуто генезу проблеми національного характеру в літературному процесі України та Росії; жанрові особливості сучасного українського та російського історичного роману. Проаналізовано у компаративістському аспекті романи В.Шукшина "Я пришел дать вам волю" та М.Вінграновського "Северин Наливайко", висвітлено особливості зображення національного характеру та менталітету через систему образів, жанрові особливості та структуру творів, вивчено фольклорні мотиви як спосіб вираження національного, визначено місце та роль культури гумору у структурі романів.

Дисертація являє собою одну з перших спроб дослідження художньої специфіки російського історичного роману другої половини XIX століття в аспекті особливостей белетристичної літератури. Подається концепція розвитку жанру протягом 1850-1900-х рр.; обгрунтована його періодизація, а також внутрішня диференціація історичної романістики за напрямками. Окремо розглядаються складові художньої специфіки, пов'язані з ключовою для жанру категорією часу - хронотоп і історіософія, а також суспільне значення жанру.

Дисертація є першою спробою дослідження художньої специфіки російського історичного роману другої половини XIX ст. в аспекті особливостей белетристичної літератури. Розглянуто концепцію розвитку жанру протягом 1850-1900-х рр.; визначено його періодизацію, а також внутрішню диференціацію історичної романістики за напрямками. Окремо розглянуто складові художньої специфіки, пов'язані з ключовою у жанрі категорією часу - хронотоп та історіософію, а також суспільне значення жанру.

Досліджено погляди польського письменника Г. Сенкевича щодо особливостей історичного роману як літературного жанру. Визначено жанрові критерії історичного роману з позицій сучасних теоретичних здобутків.

Розглянуто як традиційні терміни ("історія", "історична хроніка", "драматична хроніка", "п'єса-хроніка") на позначення жанру епічної драми, що бере свій початок у "єлизаветинському" театрі, та термін "історична драма-хроніка" у зв'язку з проблемою зміщення його сутнісного начала.

Рассмотрены как традиционные термины ("история", "историческая хроника", "драматическая хроника", "пьеса-хроника") на обозначение жанра эпической драмы, который берет начало в "елизаветинской" драматургии, так и термин "историческая драма-хроника" в связи с проблемой смещения его сущностного начала.

The article is devoted to the study of both traditional terms ("history", "chronicle history", "chronicle drama", "chronicle play") used to denote epic drama genre, which springs from the Elizabethan Theatre, and the term "historical chronicle drama" in the light of its denotative shift.

Досліджено художній світ як уявну реальність, що є унормованою структурою, яку моделює реципієнт під час читання літературного тексту й якій характерна наявність у хронотопі та послідовна зв'язність і цілісність предметів та об'єктів, а її параметри залежать від авторської мети та інформаційного досвіду читача. Художній світ в історичному романі проаналізовано залежно від визначальних особливостей вказаного жанрового різновиду, які зумовлені поєднанням історичної правди та вигадки, а також історизмом. Запропоновано методику аналізу комплексу історичних романів (на матеріалі творів Д. Мордовця, А. Чайковського, З. Тулуб, С. Черкасенка та Ю. Сороки) за допомогою моделювання домінантних структуротвірних чинників художнього світу: світоглядних концепцій автора та реципієнта, жанрово-стильових і поетикальних параметрів, простору, часу, предметної наповненості, персонажів, дії та взаємодії.