Робота присвячена життю і творчості відомого українського поета - Д.Павличка. Ідейно-тематичне багатство, образна палітра, інваріантність жанру, самобутність таланту поета-сонетяра розглядається на широкому фоні розвитку українського і світового сонета - від Данте, Петрарки, Шекспіра до "Покаяних псалмів" (1995) Д.Павличка.

Розглянуто історію розвитку жанру елегії в українській поезії від давнини до початку ХХ ст. Проаналізовано твори Г.Сковороди, Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, П.Грабовського, В.Самійленка, М.Старицького, І.Франка, Л.Українки в елегійному аспекті. Встановлено джерела та висвітлено еволюцію елегії. Розкрито типологічні риси жанру на різних етапах літературного процесу.

Рассмотрена история развития жанра элегии в украинской поэзии с древнейших времен до начала ХХ в. Проанализированы произведения Г.Сковороды, Л.Боровиковского, А.Метлинского, М.Петренко, В.Забилы, Т.Шевченко, Л.Глебова, С.Руданского, Ю.Федьковича, П.Грабовского, В.Самойленко, М.Старицкого, И.Франко, Л.Украинки в элегийном аспекте. Установлены источники и освещена эволюция элегии. Раскрыты типологические черты жанра на различных этапах литературного процесса.

Проаналізовано суспільно-політичні умови, естетичні та філософсько-естетичні установки поетів-шістдесятників, які зумовили їх естетичні ідеали. Визначено зміст гармонійного пафосу на етапах 1960 рр., 1970 - 1980 рр., 1990 рр. у творчості Д.Павличка, Л.Костенко, В.Симоненка, Б.Олійника, М.Вінграновського, І.Драча, В.Коротича у контексті літературознавства та критики. Досліджено характер і зміст трагічного, драматичного, гармонійного, комічного як домінуючих категорій на даних етапах у творчості згаданих поетів.

Проанализированы общественно-политические условия, эстетические и философско-эстетические установки поэтов-шестидесятников, которые обусловили их эстетические идеалы. Определено содержание гармонического пафоса на этапах 1960 гг., 1970 - 1980 гг., 1990 гг. в творчестве Д.Павличко, Л.Костенко, В.Симоненко, Б.Олейника, Н.Винграновского, И.Драча, В.Коротича в контексте литературоведения и критики. Изучен характер и содержание трагического, драмматического, гармонического, комического как доминирующих категорий на данных этапах в творчестве вышеупомянутых поэтов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)6-4 + Ш401.453

Рубрики:

Література

Ліричні жанри <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто передумови та перспективи сучасного літературознавчого дослідження філософської лірики, запропоновано варіанти її диференціації. Висвітлено структуру сучасної методологічної сфери мислення та діяльності. Проаналізовано чинники, які обумовлюють сучасний стан розвитку теорії літератури та літературознавства загалом.

Рассмотрены предпосылки и перспективы современного литературоведческого исследования философской лирики, предложены варианты ее дифференциации. Освещены структура современной методологической сферы мышления и деятельности. Проанализированы факторы, обусловливающие современное состояние развития теории литературы и литературоведения в целом.

Проаналізовано малодосліджену проблему жанрової модифікації канону молитви у літературно-художньому просторі (на матеріалі української поезії XII - XX ст.). Висвітлено історію формування традиції віршованої молитви у східнослов'янській словесній культурі XI - XVII ст. Проведено дослідження покаянних віршів як перших зразків руської книжної поезії молитовного змісту. Розглянуто віршовані обробки псалмів у культурному дискурсі західноєвропейських і східнослов'янських народів. Проведено огляд текстів канонічних молитов у художній рецепції українських поетів. Розроблено принципи аналізу "молитовного тексту" в синхронічному та діахронічному аспектах з урахуванням національної своєрідності літературного дискурсу. Досліджено розвиток індивідульно-авторської молитви в українській поезії у XVI - XVIII, XIX і XX ст. Зроблено інтерпретацію конкретно-естетичних контекстів творів і загальних усталених уявлень про світоглядні пріоритети визначних українських митців, зокрема, Г. Сковороди, Т. Шевченка, Є. Маланюка, Б.-І. Антонича.

Проанализирована малоисследованная проблема жанровой модификации канона молитвы в литературно-художественном пространстве (на материале украинской поэзии XII - XX ст.). Освещена история формирования традиции поэтической молитвы в восточнославянской словесной культуре XI - XVII ст. Проведено исследование покаянных стихов как первых образцов русской книжной поэзии молитвенного содержания. Рассмотрены поэтические обработки псламов в культурном дискурсе западноевропейских и восточнославянских народов. Проведен обзор текстов канонических молитв в художественной рецепции украинских поэтов. Разработаны принципы анализа "молитвенного текста" в синхороническом и диахроническом аспектах с учетом национального своеобразия литературного дискурса. Исследовано развитие индивидуально-авторской молитвы в украинской поэзии в XVI - XVIII, XIX, XX ст. Дана интерпретация конкретно-эстетических контекстов произведений и общепринятых представлений о мировоззренческих приоритетах выдающихся украинских поэтов, в частности, Г. Сковороды, Т. Шевченка, Е. Маланюка, Б.-И. Антонича.

На основі аналізу найвідоміших віршів поета простежено зародження в українській романтичній поезії такого жанрового різновиду, як елегія-думка.

Розглянуто проблеми жанрології, зокрема елегії, що є малодослідженою сферою вітчизняного літературознавства. Запропоновано матрицю жанрової організації елегії, з'ясовано та визначено найголовніші її жанроформувальні елементи та модифікації.

Висвітлено генезис сонетів в українській поезії, еволюцію цієї форми. Визначено строфічно-архітектонічні модифікації сонетів та жанрово-тематичних різновидів. Наведено відомості щодо часу та місця появи канонічної форми вінка сонетів. На підставі комплексного аналізу досліджено тексти вінків сонетів, їх відповідність канонічним вимогам та новаторські відхилення від них. Вінок сонетів виокремлено як своєрідний поетичний жанровий різновид (різновиди). Подано відповідну класифікацію творів цієї форми за строфічно-структурними модикаціями, жанровими різновидами, тематикою та проблематикою. Визначено місце та роль вінків сонетів у загальному літературному процесі в Україні.

Досліджено загальні закономірності жанрової еволюції оди в європейській літературі кінця XVIII - першої половини XIX ст., на рубежі двох великих епох - риторичної та постриторичної, коли змінюється зміст поняття "жанр". Проаналізовано жанрові концепції у сучасному вітчизняному та зарубіжному літературознавстві та обгрунтовано два аспекти жанрової інтерпретації оди в перехідний період: ідейно-тематичний комплекс та словесно-образний світ твору. Визначено основні періоди розвитку жанру оди в європейській літературі: античний, ренесансний, класицистичний, романтичний та постриторичний. Вивчено етапи історії оди в українській літературі від Ю.Дрогобича до М.Зерова. Головну увагу приділено переходу жанрових норм у жанрові традиції та інтерпретації цього процесу на прикладі творчості Ф.Г.Клопштока, Г.Державіна, Ф.Гельдеріна та Ф.Тютчева. Відзначено, що інтерпретація окремо взятих творів грунтується на загальних принципах теорії жанру як "пам'яті мистецтва" (М.Бахтін).

Доведено можливість і необхідність розмежування інтерпретації та тлумачення як двох різних за характером способів розуміння. Межа між цими способами розуміння збігається з межею між мисленням, що уявляє, і апелюючим мисленням. В аспекті інтерпретації розглянуто способи та принципи естетичного завершення та їх еволюцію в російській ліричній поезії XIX - XX ст. У межах символічної орудійності мови XIX ст. сформувались три основні принципи естетичного завершення, а саме: символіко-антиномічний, символіко-емпіричний і символіко-синомічний. З двоцентричністю як способом естетичного завершення можуть бути пов'язані символіко-антиномічний принцип творчого споглядання та символіко-синомічний. Еволюція російської поезії XX ст. значною мірою зумовлена взаємодією двох зазначених принципів естетичного завершення. В аспекті тлумачення виявлено зв'язок поезії Ф.І. Тютчева з давньогрецькою поезією, зокрема, присутність у тютчевській поезії манічного та міметичного родових начал.

Обгрунтовано наукову необхідність введення теоретико-літературної категорії "ліричний світ". Здійснено теоретичну розробку цієї категорії, що зумовило дослідження більш загальних проблем, взаємопов'язаних з категорією "художній світ". Розглянуто історію становлення поняття "художній світ" й узагальнено провідні сучасні концепції художньої дійсності. Проаналізовано певні аспекти дослідженої проблематики, а саме: онтологічний статус художньої дійсності, її співвідношення з позахудожнім світом, текстом і художнім твором, а також запропоновано підхід до системного розгляду параметрів художнього світу, згідно з яким ліричний світ - ціннісне середовище, що утворюється внаслідок ціннісної активності ліричного суб'єкта й автора-творця, у складній взаємодії інших інтенцій. Особливий статус ліричного суб'єкта зумовлює своєрідність ліричної події та тотальну символічність художньої дійсності у ліриці. Специфічними рисами відзначено предметний рівень ліричного світу. Цей світ може відтворюватись у окремому творі та у ліричній циклічній формі.

Вивчено роль і функції пейзажних мотивів та образів у художній системі російського символізму. За результатами системно-цілісного аналізу простежено образно-мотивну структуру (систему пейзажних образів-концептів) пейзажної лірики в творчій спадщині видатних представників двох поколінь російського символізму на межі ХІХ - ХХ ст. - К.Бальмонта та О.Блока - як в окремих творах і циклах, так і в аспекті ідейно-художньої еволюції творчості обох поетів. Специфічні особливості поетики та своєрідність творчого методу К.Бальмонта та О.Блока якпейзажистів розглянуто в тісному взаємозв'язку з новаторськими пошуками в інших видах мистецтва "срібного віку" російської культури, зокрема, кінематографії.

Розглянуто проблеми інтерпретації образу ангела як вічного образу європейського романтизму. Вперше проаналізовано своєрідність символічної парадигми ангелології в українській та світовій літературі. Встановлено характерні значення досліджуваного образу: як посередника, вісника, посланця; охоронця, хоронителя; супротивника людини, грішного ангела; демона і генія; символу вогню, вітру, світла; символіки кольору та числової. Розглянуто чотири національні варіанти ангелології на прикладах творчості Т.Шевченка, В.Блейка, Г.Гайне, М.Лермонтова, висвітлено характерні риси українського, російського, німецького та англійського типів романтизму. Виявлено вплив на визначення художньої специфіки ангелології двох аспектів: походження образу ангела та його функціонування у цілісній романтичній концепції письменника.

Досліджено проблему цілісності окремого художнього твору, а також творчості митця загалом в аспекті типології. Установлено історико-літературне підгрунтя такої типології за доби античності. На підставі специфіки типології цілісності у загальнонауковому та історико-літературному контексті виявлено співвідношення понять "цілісність" і "система". Зазначено, що цілісність є систематизуючим фактором, який у межах одного твору зберігає всю його архітектоніку в гармонії, залишаючи кожному з елементів твору самостійність у функціонуванні. Зауважено, що у межах цілої творчості цілісність та її типи мають історично зумовлений, перехідний характер. Запропонована Ю.Тиняновим, Л.Тимофеєвим, Ю.Лотманом методологія літературознавства дозволяє визначити категорію цілісності як диференційовану у аспекті типології. Дихотомія типів цілісності (гомогенного та гетерогенного) є важливим поняттям системно-типологічного аналізу. Наведено підхід до такого цілісного аналізу ліричної поезії XIX - початку XX ст. за трирівневою структурою, яка працює в гомогенних і гетерогенних системах, а саме: концепції особистості; природи конфлікту, структури поетичного вислову. Такий системно-цілісний аналіз дозволяє типологічно визначати проблематичні аспекти літературознавства.

Досліджено суспільно-культурні передумови розвитку поезії на Закарпатті у 1920 - 1930-х рр. Проаналізовано лірику В.Гренджі-Донського, Ю.Боршоша-Кум'ятського, Зореслава, Ф.Потушняка, І.Колоса, І.Ірлявського, зважаючи на жанрово-стильові пошуки зазначених письменників. Простежено еволюцію лірики краю від фольклорного романтизму, який переважав у поезії 1920-х рр., до творчого засвоєння поетами-закарпатцями у 1930-х рр. стильових здобутків імпресіонізму, символізму, неокласицизму, неоромантизму. Висвітлено жанрове розмаїття лірики Закарпаття даного періоду. Розглянуто вплив українського та європейського модернізму на творчість поетів-закарпатців. Розкрито домінуючу роль празької школи у розвитку поезії краю другої половини 1930-х рр.

Висвітлено історію появи та еволюції перських катренів - рубаїв - в українській поезії. Обгрунтовано твердження, що рубаї - це строфа, яка набула в українських варіантах ознак жанру: утвердилася спочатку як строфожанр, а згодом - як жанр і поліжанр медитативної лірики з такими власне українськими жанровими різновидами як екорубаї, космічні рубаї, рубаї-пародії, рубаї-каламбури, рубаї-паліндроми. Проаналізовано тематику, проблематику та поетику рубаяни Д.Павличка як найбільш досконалого прикладу побутування рубаїв в українській поезії, визначено її питому частку у творчості поета й роль у строфожанровому збагаченні вітчизняного письменства. Визначено рівні інтертекстуальних зв'язків між рубаями Д.Павличка та інших українських поетів. Охарактеризовано тексти рубаїв у контексті канону/деканонізації, їх ідіостилістичні особливості та новації. Висвітлено рецепцію в українській літературі поезії народів Сходу загалом і рубаїв О.Хайяма зокрема.

Здійснено теоретичне дослідження літературно-художнього явища філософської лірики як жанрового феномена. Висвітлено філософську лірику на підгрунті послідовно проведеного зв'язку з сучасним станом літературознавства як гуманітарної науки, особливо його методологічної та теоретико-літературної галузей. Відповідно до цього актуалізацію та розгляд дослідженого питання взаємопов'язано з постановкою та вирішенням методологічних і теоретичних проблем. Аналітичне вивчення та визначення предметного гносеологічно-евристичного кола, у межах якого студіюється філософська лірика як теоретична проблема, здійснюються, зокрема, на підставі органічного поєднання продуктивних засад діяльнісного (системомиследіяльнісного) підходу Г.П.Щедровицького, філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера та методологічних напрацювань традиційного літературознавства, а саме: класичного надбання та модернізуючих напрямів на зразок структурної поетики Ю.М.Лотмана. Дослідження філософської лірики за своєю побудовою та логікою відповідає структурі теоретичного знання. У зв'язку з цим філософську лірику розглянуто у єдності двох взаємопов'язаних планів - загальнотеоретичного та прикладного. У площині загальної теорії літератури головну увагу приділено загальнотеоретичній проблематиці, з урахуванням якої вибудовано "онтологічну картину" філософської лірики як жанрового утворення з метою надання цілісного уявлення про неї як про сформоване літературно-художнє явище, а також охарактеризовано інтегративні чинники даного утворення. У площині прикладної теорії літератури відзначено щодо важливого значення диференціальних факторів, які дозволяють репрезентувати основні видові

Проаналізовано чоловічий та жіночий дискурси на матеріалі любовної поезії Д.Павличка та Л.Костенко. Інтимну лірику розглянуто як засіб утвердження гуманістичних цінностей. Визначено особливості чоловічого та жіночого осягнення любові. Розкрито відбиту у слові вікову та статеву динаміку переживань закоханих ліричних героїв. Крізь призму об'єктивно існуючих опозицій виявлено аспекти співвідношення раціонального та емоційного, еротичного та морального у ліриці любові. Розкрито художні особливості творення образів ліричних суб'єктів та об'єктів кохання. Висвітлено філософські аспекти плинності інтимних почуттів. Обгрунтовано цілісність натури ліричних героїв. Встановлено, що інтимна лірика Д.Павличка та Л.Костенко відображає своєрідне поєднання двох докорінних суперечностей життя однієї особистості. Зазначено, що водночас спостерігається яскраве домінування маскулінної природи у ліриці Д.Павличка та фемінної - у ліриці Л.Костенко.

Вперше в українському літературознавстві досліджено проблеми жанру псалма у теоретичному аспекті й експліковано його генезу, адаптацію та трансформацію у гено- та поетологічній перспективі. Розмежовано біблійний і літературний псалом як два самостійні жанри. На підставі аналізу художніх творів українських поетів виокремлено основні риси жанру літературного псалма, виявлено його національну самобутність. Шляхом аналізу гено- та поетологічних аспектів обгрунтовано генезу, місце та значення модифікації жанру псалма у літературній полісистемі. За ознакою кореляції точності/адекватності та вільності/прийнятності відтворення першоджерела визначено конкретні генологічні модифікації творів, жанрова структура яких має риси біблійного псалма: канонічні переклади - переспіви - наслідування - стилізації - варіації. Окреслено специфіку національної спрямованості псалмової лірики, етапність і послідовність її еволюції у діахронічному та синхронічному аспектах. Проаналізовано синтетичні моделі модифікації жанру літературного псалма (псалом-ода, псалом-елегія, псалом-дума), визначено особливості та національну своєрідність актуалізації псалмових мотивів в українському літературному дискурсі.