Розглянуто одне з найцікавіших літературних явищ - драматургія обробок. Праця будується на великому і художньо-значущому літературному матеріалі (Софокл, Ж.Ануй, Б.Брехт, Леся Українка) і дає конкретні методичні поради щодо вивчення цього явища в школі.

У контексті символістської теорії драми розглянуто твори В.Іванова, О.Блока, А.Бєлого, Ф.Сологуба та ін. Досліджено феномен символістської драми на прикладі драматургії А.П.Чехова, модерністського театру, опозиційного символізму.

Актуальность и новизна исследования состоит в интерпретации проблемы национальной специфики австрийской литературы, анализа австрийской драматургии как национального феномена. Анализируя пять национально значимых жанров (народная пьеса, религиозная, пьеса-дискуссия, социально-политическая, историческая), автор показывает, как социальные потрясения ХХ века не только отражались в разных драматургических жанрах, но и, прежде всего, формировали эти жанры, т. е. видоизменяли традиционную драматургическую поэтику. В качестве двигателя этого процесса рассматривается два комплекса факторов: историко-политический и художественный. Автор исследует истоки, суть, тенденции, эволюцию жанровой формы и жанрового содержания. Австрийская драматургия межвоенного 20-летия предстает как процесс художественного освоения магистральных социальных закономерностей эпохи, как развитие жанровых форм из-за изменения жанрового содержания, вызванного, в свою очередь, новизной социального бытия.

Досліджено проблеми художнього мислення, пошуки формотворчих засобів, питання поетики окремого твору та творчості загалом, взаємопроникнення різнородових жанроутворень і стилевих виявлень. Проаналізовано драматургічні, епічні та ліричні явища національно-культурного процесу - драми Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Спиридона Черкасенка, Миколи Куліша, Василя Пачовського, новелістика Василя Стефаника і Василя Ткачука. Визначено своєрідність української релігійної драми та поезії.

На підставі аналізу творів Ю.Липи, С.Черкасенка, М.Куліша, О.Корнійчука, Ю.Яновського, І.Кочерги, І.Микитенка, А.Головка досліджено розвиток жанрової модифікації української драматургії 1920 - 1930 рр.

Розглянуто особливості побудови сценарію масового театралізованого видовища як різновиду драматичної творчості. Наведено порівняльну характеристику зазначеного сценарію та театральної п'єси. Проаналізовано специфіку побудови оригінальних, компілятивних, тематичних, сюжетних, художніх, документальних, перелічувальних, описових і типових (каркасних) сценаріїв. Розглянуто основні етапи роботи над сценарієм масового театралізованого заходу. Запропоновано методику розробки сценарного плану, визначено його обсяг і хронометраж. Показано засоби анонсування масового театралізованого заходу, визначено характерні особливості афіші, запрошення та програми. Розглянуто найтиповіші помилки сценаристів-початківців та їх наслідки. Наведено малий тлумачний словник театрально-драматургічної термінології.

Рассмотрены особенности написания сценария массового театрализованного представления как разновидности драматического творчества. Приведена сравнительная характеристика указанного сценария и театральной пьесы. Проанализирована специфика составления оригинальных, компилятивных, тематических, сюжетных, художественных, документальных, описательных и типичных (каркасных) сценариев. Рассмотрены основные этапы работы над сценарием массового театрализированного представления. Предложена методика разработки сценарного плана, определен его объем и хронометраж. Показаны средства анонсирования массового театрализированного представления и характерные особенности афиши, приглашения и программы. Рассмотрены наиболее типичные ошибки начинающих сценаристов и их последствия. Приведен малый толковый словарь театрально-драматургической терминологии.

Висвітлено історію бунту натуралістів у Франції проти стилістики традиційного театру. Розглянуто аспекти творчості постановників А.Антуана, О.Брама, Дж.Грайна, Г.Гренвіля-Баркера, В.Немировича-Данченка та К.Станіславського. Охарактеризовано початки Ірландського драматичного руху, а також творчість провідних режисерів та критиків, які працювали в стилістиці реалістичного театру в США після Беласко. Простежено тяжіння до традиції в роботах Т.Вільямса й А.Міллера в США, Дж.Осборна й Е.Бонда в Англії.

Освещена история бунта натуралистов во Франции против стилистики традиционного театра. Рассмотрены аспекты творчества постановщиков А.Антуана, О.Брама, Дж.Грайна, Г.Гренвиля-Баркера, В.Немировича-Данченко и К.Станиславского. Охарактеризованы начала Ирландского драматического движения, а также творчество ведущих режиссеров и критиков, работавших в стилистике реалистического театра в США после Беласко. Прослежено тяготение к традиции в работах Т.Вильямса и А.Миллера в США, Дж.Осборна и Э.Бонда в Англии.

Проаналізовано теорії Р.Вагнера та Ф.Ніцше, які вплинули на п'єси Г.Ібсена, М.Метерлінка, режисуру О.-М.Люнє-По. Виявлено символістичні елементи у п'єсах П.Клоделя, Ж.Жіроду, В.Йєтса, Т.Еліота, Г.Лорки та Л.Піранделло. Охарактеризовано театр жорстокості А.Арто, новітній авангардний театр в Америці, а також театр абсурду на підставі діяльності Ж.-П.Сартра, С.Беккета, Г.Пінтера та Е.Іонеско.

Проанализированы теории Р.Вагнера и Ф.Ницше, которые повлияли на пьесы Г.Ибсена, М.Метерлинка, режиссуру О.-М.Люне-По. Выявлены символистические элементы в пьесах П.Клоделя, Ж.Жироду, В.Йетса, Т.Элиота, Г.Лорки и Л.Пиранделло. Охарактеризованы театр жестокости А.Арто, новейший авангардный театр в Америке, а также театр абсурда на основании деятельности Ж.-П.Сартра, С.Беккета, Г.Пинтера и Э.Ионеско.

Розглянуто творчість Г.Бюхнера, який був провісником експресіонізму. Простежено розвиток цієї стилістики у творчості Ф.Ведекінда, А.Стріндберга, Г.Кайзера, Е.Толлера, Ю.О'Ніла, Т.Вайлдера та Ш.О'Кейсі. Охарактеризовано аспекти творчості провідних постановників М.Райнгардта і В.Мейєрхольда. Висвітлено особливості епічного театру в контексті творчості Е.Піскатора, Б.Брехта, Ф.Дюрренматта, П.Вайса, Дж.Ардена та Е.Бонда, відзначено його розквіт у напрямках новітнього документального театру.

Рассмотрено творчество Г.Бюхнера, который был предвестником экспрессионизма. Прослежено развитие этой стилистики в творчестве Ф.Ведекинда, А.Стриндберга, Г.Кайзера, Э.Толлера, Ю.О'Нила, Т.Вайлдера и Ш.О'Кейси. Охарактеризованы аспекты творчества ведущих постановщиков М.Райнгардта и В.Мейерхольда. Освещены особенности эпического театра в контексте творчества Э.Пискатора, Б.Брехта, Ф.Дюрренматта, П.Вайса, Дж.Ардена и Э.Бонда, отмечен его расцвет в направлениях нового документального театра.

Розглянуто питання, що стосуються оригінальної радіоп'єси, зокрема, ролі та значення даного мистецтва, особливості його створення. Розкрито суть поняття оригінальної радіоп'єси як драматичного твору, написаного спеціально і виключно для радіомовлення з урахуванням специфіки утворення звукового образу і технічних особливостей передачі інформації акустичними каналами.

Рассмотрены вопросы, касающиеся оригинальной радиопьесы, в частности, роли и назначения данного искусства, особенностей его создания. Раскрыто содержание оригинальной радиопьесы как драматического произведения, написанного специально и исключительно для радиовещания с учетом специфики создания звукового образа и технических особенностей передачи информации по аккустическим каналам.

Розглянуто основні закони нормативної теорії драми. Описано специфічні особливості сценарної майстерності у мистецтві масових свят, публіцистичних та естрадних вистав, шоу-програм, театралізованих концертів.

Рассмотрены основные законы нормативной теории драмы. Описаны специфические особенности сценарного мастерства в искусстве массовых праздников, публицистических и эстрадных спектаклей, шоу-программ, театрализированных концертов.

Розглянуто основні закономірності жанрового моделювання в українській драматургії останньої третини ХХ - початку ХХІ ст., можливі форми та фіксовані механізми процесуальної взаємодії міфу та драми на підставі стильової еклектики, жанрової гібридизації, гіпертекстуальності, різних європейських театральних практичних напрямів ХХ ст. Проаналізовано різні рівні засвоєння новітніми драматургами художніх і культурних "протекстів", визначено провідні критерії активного відбору, завдяки якому тексти попередніх епох, прочитані на інтертекстуальному чи інтермедіальному рівнях, набувають статусу естетичних міфів для драматургії кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Рассмотрены основные закономерности жанрового моделирования в украинской драматургии последней трети ХХ - начала ХХІ вв., возможные формы и фиксированные механизмы процессуального взаимодействия мифа и драмы на основе стилевой эклектики, жанровой гибридизации, гипертекстуальности, разных европейских театральных практических направлений ХХ вв. Проанализированы разные уровни усвоения новейшими драматургами художественных и культурных "протекстов", определены ведущие критерии активного отбора, благодаря которому тексты предшествующих эпох, прочитанные на интертекстуальном или интермедиальном уровнях, приобретают статус эстетических мифов для драматургии конца ХХ - начала ХХІ вв.

Проанализировано лингвопоэтическое своеобразие современной драматургической речи, воплощенной в художественных произведения (пьесах различной жанровой принадлежности) конца XX - начала XXI ст. Драматургический текст рассмотрен как дискурс, все компоненты которого - словесные и невербальные - тем или иным образом участвуют в выражении концептуально-эстетического смысла, заложенного в пьесу автором.

На матеріалі української та зарубіжної драматургії досліджено проблеми просторово-часової (хронотопної) організації структури драми як роду літератури і виду мистецтва, аргументується положення про тісний зв'язок цих літературно-сценічних категорій із стилем та художнім мисленням письменника.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.461

Рубрики:

Трагедія <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж69543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У дисертації досліджується проблема жанроутворення в драмі як літературному роді. Жанроутворюючим фактором визнається категорія пафосу як авторської оцінки. Простежується специфіка драми як роду літератури у взаємозв'язку із пафосом та його вплив на визначення типу конфлікту драматургічного твору. Автор пропонує концепцію жанрів драматургічної спадшини М.Булгакова та визначає специфіку жанрів п'єс драматурга у зв'язку із особливостями його світовідчуття, що впливає на пафос творів.

На матеріалах світової літератури досліджено художній феномен XX ст. - драму-антиутопію. Вивчено процес її становлення й розвитку в контексті літератури антиутопії, яка виникла внаслідок трансформації антиутопічності, елемента поетики, в антиутопізм, світоглядну категорію, що зумовила зображення в літературі регресивних моделей соціального розвитку. Еволюцію драми-антиутопії показано через розкриття історії літератури антиутопії. Відзначено, що антиутопізм поширений у різних жанрах, формує передумови для виникнення літератури антиутопії. Антиутопію розглянуто як жанр синтетичний, якому притаманні риси позитивної утопії та сатиричної літератури, розквіту якого сприяв бурхливий розвиток науково-фантастичної літератури. В двох аспектах - типологічному та поетичному вивчено драму-антиутопію. Різниця в проблематиці й формах художнього втілення дозволяє виділити в ній тенденції - негативну драму-утопію та ілюзорну драму-антиутопію, внаслідок взаємодії яких виникає дифузна форма драми-антиутопії. Досліджено поетику драми-антиутопії у зіставленні з романом-антиутопією, різновидом інтелектуального роману, а також шляхом визначення її родових рис.

Вивчено особливості процесів розвитку європейської та американської драматичної поезії, а також театральної практики XX ст. Виокремлено елементи останніх, які дають змогу стверджувати щодо наявності бурхливого відродження специфічного феномена драматургії - синкретичного метавиду мистецтв, видовищних за своєю суттю. Проаналізовано історичні й екзистенційні особливості функціонування витвору драматичної поезії у культурному універсумі як природному контейнері синкретичних утворень. Значну увагу приділено позалітературним якостям драматичного твору, яких він набуває у процесі інтеграції до багатовимірного простору культурної практики. Сценічний, кінематографічний і національно-культурний розвиток-трансфомацію визначено як його саморозвиток, природну та закономірну розбудову специфічних рис його літературної природи. Явище драматургії розглянуто у культурному контексті, грунтуючись на художніх традиціях різних видів мистецтва, канонах суб- і контракультурних утворень певної ойкумени, елементах провідних філософських учень, які детермінували духовний клімат конкретної країни за певної історичної доби. Детально проаналізовано випадки міжкультурної трансформації витворів драматургії як прикладів їх якісно нового саморозвитку, взаємопов'язаного зі зміною рецептивної парадигми твору та типологічної природи літературного та театрального мистецтв у системі канонів конкретного культурного середовища.

Розглядається проблема, що стосується типології принципів, прийомів і поетики одного із самобутніх явищ світової літератури - драматургії обробок. З'ясовано, що драматургія обробок є своєрідною літературною макросистемою родового порядку, оскільки вона включає в себе драматургійні обробки, створені як за принципами арістотелівської, так і неарістотелівської драми. При всій різноманітності видових параметрів поетика драматургії обробок має низку стабільних принципів, що визначають її сутність як родового явища.

Досліджено драматургію російського символізму з точки зору символістської теорії драми як мистецтва, тісно пов'язаного з життям та культом. На основі ідентифікації драматичних творів В.Іванова, А.Бєлого, Ф.Сологуба з "сучасною містерією" зроблено висновок про повне підкорення дії дійству в експериментальних фрагментах і компроміс з традицією у всіх інших випадках. Встановлено вплив ідей мистецтва-культу на В.Брюсова та протидію їм у драматургії І.Анненського. Доведено зв'язок еволюції О.Блока з загальним розвитком символізму. З'ясовано теургічний підтекст "ліричних драм", значення циклоутворювальних зв'язків у драматургії О.Блока. Інтерпретовано "Пісню Долі" як спробу подолати кризу символізму та як твір "реалістичного символізму" - драму "Троянда й Хрест". Особливості символістського варіанта нової драми порівняно з чехівським та постсимволістським. Розглянуто функціональні відмінності ігрових прийомів у п'єсах О.Блока, М.Кузьміна, А.Ремізова. Висвітлено залежність ідеї театралізації життя М.Євреїнова від символістських уявлень про життєтворчість.