Робота присвячена дослідженню еволюції стилю жанру байки, головним чином її віршованого різновиду, яке проведено на матеріалі німецьких байок XIII-XX ст., від перших відомих текстів до сучасних текстів 1998-1999 років. Обгрунтовано необхідність та зроблено спробу застосування універсальної науки про саморозвиток - синергетики для дослідження жанру байки в еволюції. Універсальні поняття синергетики - нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання, компресія інформації тощо наповнюються конкретним змістом стилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру. Еволюція стилю байки розглядається як системний взаємозв'язок соціальних та стильованих атракторів. Зміни в стильових рисах та в стилістичних засобах розглядаються відповідно до соціальних замовлень суспільства.

На основі лінгвостилістичної інтерпретації текстів за стильовими рисами проаналізовано індивідуальний стиль двох представників байкової літератури ХІХ ст. Запропоновано фрагмент еволюційно-стилістичного дослідження віршованої байки у німецькій літературі. Аналіз здійснено з метою визначення місця байок даного періоду на загальній лінії еволюції стилю. Байки окремих поетів класифіковано за належністю до стильових архетипів.

Встановлено концептуальні засади еволюційно-стилістичної парадигми у лінгвостилістичних і літературознавчих дослідженнях, а саме у стилістиці байки як жанру та типу тексту, які базуються на системно-структурному та синергетичному підходах. Еволюцію стилю німецької байки досліджено з погляду теорії самоорганізації систем. З'ясовано, що синергія стилю обіймає всі рівні системи "соціально-мовленнєве середовище - мова - байка - стиль - архетип". Проаналізовано еволюцію стилю німецької віршованої байки протягом 8 сторіч з виокремленням декількох епох: Середньовіччя, Гуманізму, Реформації, Бароко, Просвіти, XIX та XX ст. Запропоновано базову модель еволюції стилю й відповідні моделі за епохами, в яких враховуються головні соціальні, тематичні, стильові атрактори та відповідні стилістичні засоби, а також стильові риси. Розроблено еволюційно-стильову типологію байки: виокремлено головні стильові архетипи, які складалися й еволюціонували протягом сторіч та існують і в наш час: риторично-стислий, поетично-розважальний, соціально-критичний, дитячої та юнацької байки, жартівливо-комічної байки, сучасної абстрактно-інтелектуальної байки з глобалізованим образно-символічним значенням. Здійснено стилістико-порівняльний аналіз еволюції німецької, української та російської байок, у процесі якого застосовано розроблену методику класифікації образів-символів за їх семантичною ємністю та методику виокремлення й опису стильових архетипів. З'ясовано, що еволюція стилю німецької, української та російської байок відбувається за однаковими літературознавчими законами.

Систематизовано функціональні, структурні та семантичні ознаки усної реалізації англійської прозової байки. Експериментально встановлено основні закономірності взаємодії просодичних засобів у забезпеченні зв'язності її тексту, а також розроблено алгоритмічний метод аналізу фабул різних за прагматичною спрямованістю текстів байок. Теоретично обгрунтовано й експериментально підтверджено функціонування інваріантної та варіантних просодичних моделей актуалізації зв'язності елементів фабули тексту англійських прозових байок з різнополярними етичними ідеями.

Розглянуто теоретичні погляди польського письменника Ігнатія Красіцького на байку як жанр, її зміст та художні особливості.