Представлено складну диференційовану різноманітність жанрових видів мініатюри у системі внутрішньої жанрової класифікації,а також типи мініатюри в її історичній ретроспективі.

Представлено сложное дифференцированное разнообразие жанровых видов миниатюр, а также типы миниатюр в их исторической ретроспективе.

Is represented complicated differentiated variety of genre aspects of miniatures.

Розглянуто елегію як художній феномен російської та української музичних культур ХІХ - ХХ ст. Проаналізовано моделювання жанрового інваріанта, генотипу, жанрово-інтонаційного комплексу елегії. Висвітлено основні етапи розвитку двох національних форм екзистенції музичної елегії - російської та української, історико-стильову динаміку жанру елегії, процеси жанротворення у ХХ ст. Визначено три жанрово-стилістичні моделі з умовною назвою "стилізація жанру", "авторська концепція жанру" та "quasi-жанр".

Розроблено комплексну теорію онтології, яка подана у двох значеннях: як категорія пізнання і як феномен культури (на прикладі світських та духовних жанрів музичної культури). Теоретично обгрунтовано та практично апробовано універсальну модель онтологічного аналізу музичного твору, яка містить семіотичний опис елементів музичної мови, зовнішні та внутрішні фактори комунікації в системі "простір - час - зміст". Запропоновано дефініції онтології й онтологізму як універсальної концепції буття музичної культури, встановлено науковий статус щодо нових похідних термінів та категорій онтологічного аналізу: жанрових моделей онтологізму, синергійної драматургії, духовного шляху сходження, онтодіалогу, онтотрансцензусу. На основі культурологічного порівняння виявлено онтологічну дистанцію різних жанрових моделей світської та церковної музики. Під час апробації методології онтологічного аналізу музики використано нові та маловідомі твори музичної культури (пісноспіви стародавньої служби, а також "Урочиста літургія" Л.Дичко). Літургію досліджено у стародавній та сучасній редакціях, виявлено глибинний зв'язок та спадкоємність традицій вітчизняної музичної культури.

Розглянуто гуманістичні засади фахової професійної та культурної компетентності особистості. Розкрито мету, зміст і структуру дисципліни "Практична культурологія". Охарактеризовано види, жанри та форми музичного мистецтва. Висвітлено історію найбільш поширених у світі музичних інструментів, зокрема, фортепіано, скрипки, бандури, флейти. Увагу приділено специфіці камерної музики, особливостям формування симфонічного та народного оркестрів, історії оперного мистецтва, творчості видатних композиторів, музикантів, співаків.

Вперше обгрунтовано ідейну парадигму мінімалізму як мовностильову специфіку концептуально-структурного мислення у різних видах постмодерного мистецтва, об'єднуючим компонентом якої є концептуальна зумовленість творчого процесу як просторово-часового досвіду освоєння буттєвості на засадах комунікативного гуманізму та компенсативно-"амнезійного" естетизму, а також ігнорування больового мімезису. Презентовано ідею щодо унікальності колективно-суб'єктивного вираження мінімалізму у "стильовій суспензії" постмодерністської концепції "смерть автора" як колективістської емблематизації авторської суб'єктивності. На основі комплексного дослідження музичного мінімалізму в контексті художньої культури другої половини XX - початку XXI ст. з узагальненням його філософсько-естетичних і соціокультурних коренів доведено, що парадигма мінімалізму в музичній творчості є ініціативною, превентивною філософією пошуку істини, у межах якої власне філософія розглядається радше як діалог-взаємодія людини з реальністю, а не як діалог-полеміка між прихильниками сутнісно різних точок зору. У часопросторових вимірах композиторської практики постмодерної доби заявлено двоїсту сутність мінімалістського виявлення музики як часової надстислості виразової та композиційної мінімалізації при гіпертрофії часопросторових обріїв аж до порушення речовості музичного виразу на користь "відсторонення виразності", які детерміновані умовністю просторових ознак часового мистецтва музики у "сонористичному заземленні". Залучено матеріали щодо європейського музичного мінімалізму, суттєво доповнено відомості про український мінімалістський простір, виявлено специфіку мінімалістського руху в його проникненні в інші національні культури.

Досліджено оновлення системи жанрів, яке відбувається як наслідок розширення комунікаційного простору академічної музики наприкінці XX - на початку XXI ст., а також реалізації нових жанрових моделей та нових форм творчої комунікації в просторі сучасної композиторської творчості. Представлено нові жанрові парадигми у композиторській творчості на сучасному етапі. Розкрито зв’язок особистості композитора з принципами музичного жанротворення. Розглянуто нові форми творчої комунікації в сучасній українській музиці, а також обумовлено засоби жанрово-стильової трансформації у творчості сучасних композиторів. Досліджено шляхи перетворення жанрово-стильового континууму сучасної музики, в яких виокремлено два основні напрямки: звертання до жанрових форм, значення яких лишається актуальним на сучасному етапі та інновація жанрових канонів, що відбувається з боку їх програмно-виконавської реконструкції. Надано класифікацію жанрових перетворень у вокальній та інструментальній музиці на прикладі творчості сучасних українських композиторів. Розкрито роль діалогу у формуванні свідомості сучасного композитора.