Вивчено комунікативні, ситуативні та процесуально-динамічні аспекти виконавства, втілені в базовому понятті "виконавської імпровізаційності", а також їх взаємодія з такими традиційними аспектами теорії виконавства як стиль, інтерпретація, майстерність. Основна інтенція роботи полягає в синтезуванні різних аспектів теорії виконавства, завдяки якому встановлюється органічний зв'язок між усіма компонентами виконавського мистецтва, компенсуються деякі невідповідності в традиційному теоретичному осмисленні цілісного виконавського процесу. В дослідженні розвінчено деякі міфи, зумовлені сучасною комерційною естетикою, а також виділено поняття "виконавської імпровізаційності" як базовий критерій художньої комунікації музиканта-виконавця. Імпровізаційність виступає критерієм інтенсивності творчого відношення, й у цьому розумінні стає ідентифікатором етико-естетичної мотивації діяльності виконавця в цілому.

Досліджено проблему формування музично-імпровізаційних умінь майбутніх учителів музики на заняттях у класі концертмейстерства та ансамблевого музикування. Здійснено історико-теоретичний аналіз музично-педагогічних концепцій формування музично-імпровізаційних умінь, виявлено спільні та відмінні методичні підходи українських і китайських учених до формування досліджуваної категорії. Розглянуто феномен імпровізації у проекції музики різних жанрів і стилів, проаналізовано та систематизовано теоретичні та методичні підходи до формування імпровізаційних умінь у процесі музично-імпровізаційної діяльності, виявлено механізми його створення стосовно двох видів творчої діяльності - композиції та інтерпретації. Обгрунтовано змістове наповнення структурних компонентів музично-імпровізаційних умінь студентів, запропоновано комплексну діагностику рівнів їх сформованості. Розроблено та експериментально перевірено поетапну методику формування музично-імпровізаційних умінь студентів у навчально-виховному процесі ВНЗ. У основу її поетапної реалізації покладено дотримання провідних напрямів роботи, урахування основних педагогічних принципів, забезпечення оптимальних педагогічних умов і варіативне використання комплексу методів навчання. Доведено важливість одержаних результатів для фахового удосконалення майбутнього вчителя музичного мистецтва, зокрема його обізнаності у сфері музичної імпровізації в класі концертмейстерства та ансамблевого музикування.

Проаналізовано поширеність одного з актуальних стильових і смислооб'єднуючих параметрів сучасного кларнетового виконавства - імпровізаційну творчість. На прикладі класичних концертних творів раннього періоду, виконавського мистецтва джазового кларнетиста Бенні Ґудмена та деяких концертних творів для кларнета сучасних українських композиторів визначено зростаючу актуальність імпровізаційного інструменталізму, його сполучну роль у процесі наслідування й еволюції виконавських засобів, змістовну місткість. Уперше проаналізовано явище імпровізаційності у каденціях класичних кларнетових концертів, обґрунтовано його важливе значення у концертній музиці для кларнета. Сформульовано термін "імпровізаційний інструменталізм" на основі складових широкого поняття "імпровізація", доведено його актуальність поміж напрямів сучасного музичного виконавства. Визначено жанрово-стильові передумови й експресивно-виражальні елементи (у т.ч. засоби нетрадиційного звукоутворення) імпровізаційного інструменталізму на кларнеті. Уточнено важливу роль варіаційності як імпровізаційно-композиційного чинника у творах для кларнета. Проведено паралель між академічним кларнетовим виконавством і джазовим музикуванням на кларнеті. Проаналізовано деякі твори для кларнета українських композиторів, виявлено в них впливи барокового, джазового та фольклорного імпровізаційного інструменталізму. Охарактеризовано методичні засади саморозвитку кларнетиста та виховання його музично-естетичних уявлень через оволодіння засобами імпровізаційного інструменталізму.