Проаналізовано розвиток російської композиторської школи кінця XIX ст. на прикладі твору "Іоан Дамаскін" С.І.Танєєва. Охарактеризовано творчі пошуки композитора. Зроблено припущення, що композитор суто асоціативно звернувся до норм і форм музичного мислення, повністю підвладного "релігійному відчуттю" світу. А саме - контрапунктивних прийомів і форм музичного написання, притаманних західноєвропейській поліфонії XVII - XVIII ст., звучанню хоралу.

Дисертацію присвячено зв'язку духовної творчості Йогана Себастіана Баха (на прикладі духовних кантат) з лютеранською проповідницькою традицією. Кантати досліджено шляхом герменевтичного аналізу з опорою на закони німецької протестантської гомілетики. Аналізу підлягали прояви музичного тлумачення. Об'єктом коментування та екзгези визнано не тільки словесний текст, який спирається на біблійний сюжет та розкриває його, а передусім - протестантський хорал, його мелодія та текст. Виявлено два головні типи кантат: кантати, в яких хорал виступає як узагальнення - конклюзивні, а також ті, в яких хорал підлягає цілісному послідовному коментуванню під час усього твору - пенетративні. Зазначені типи кантат відповідають у музиці двом типам лютеранської проповіді. Проаналізовано принципи організації матеріалу - форму, яка опирається на риторичні закономірності. Доведено, що риторико-ієрархічна система охоплює усі рівні твору - від мотивно-інтонаційного до композиційного. З'ясовано, що форма кантати є фактором донесення змісту твору; вона відбиває приховані рівні тлумачення релігійної ідеї. Встановлено, що духовну кантату трактовано композитором у дусі та за законами лютеранської проповіді. Головні висновки щодо духовної кантати було перевірено на спорідненому жанрі мотету та на "Пристрастях".

Дисертація присвячена культурологічному дослідженню маловивченого твору А.Шнітке. На основі семантичного аналізу й системного підходу розглядається знакове поле твору, що засновано на взаємодії знаків, різних у синхронії та діахронії музичних культур. Вивчається позатекстовий аспект кантати, за допомогою художньо втілених образів простору, часу та образу людини кореспондуючий з відповідними параметрами образів світу історико-культурних епох. Встановлено філософський сенс цих кореляцій, що актуалізує суттєві для сучасної культури та образу світу проблеми етичного змісту знання людства та індивідуального морального вибору.

Узагальнено дані вітчизняних і зарубіжних музикознавчих праць щодо терміна "сольна кантата" та його функціонування у науковому просторі і композиторській практиці. Запропоновано визначення жанрового інваріанту сольної кантати. Охарактеризовано ключові періоди еволюції жанру від XVII до XX століття. Виявлено зміни жанрового інваріанту сольної кантати відповідно до історико-стильового розвитку. Проаналізовано та порівняно низку сольних кантат композиторів різних історичних періодів шодо трактування жанрового інваріанту. В українському музикознавстві вперше представлено безперервний розвиток сольної кантати від бароко до сучасності. Продемонстровано використання жанрового інваріанту сольної кантати у творах українських композиторів останньої третини XX століття. Набули подальшого розвитку методи жанрового аналізу творів епохи західноєвропейського бароко; підходи до розгляду еволюції певного жанру на значному історичному проміжку.

Наведено результати дослідження циклізації в камерних кантатах Є. Фірсової - сучасної російсько-англійської композиторки, представниці покоління поставанґардистів, художнє становлення якої відбувалося в 1970-ті роки. Уточнено межі понять "цикл", "циклічність", "циклізація". Виявлено основні проблемні "зони" у дослідженні циклізації в жанрі камерної кантати. Узагальнено літературознавчі методи аналізу поетичних циклів та музикознавчий досвід вивчення циклізації в камерно-вокальній музиці. Визначено місце жанру камерної кантати у творчості С. Фірсової. Встановлено особливості композиторської роботи з поетичними текстами на "домузичному" етапі (критерії відбору та логіка компонування). Досліджено камерні кантати з погляду музичного втілення поетичних ідей О. Мандельштама та музичних засобів циклізації. Сформульовано типові та індивідуальні риси циклізації в камерних кантатах Є. Фірсової.

Зосереджено увагу на специфіці трактування образу Орфея у французькій сольній кантаті XVII - першої половини XVIII ст., репрезентованій у творчості М. А. Шарпантьє, Л.-Н. Клерамбо, Ф. Курбуа та Ж. Ф. Рамо. Виявлено змістовні та типологічні ознаки цього жанру та особливості його тембрової інтерпретації. Обгрунтовано поетико-інтонаційну своєрідність творів названих авторів, що виникли на перетині типології італійської кантати та жанрово-стильових настанов французької класицистсько-барочної музично-історичної традиції, яка формувалася на тлі духовно-етичних шукань культури французького абсолютизму та його салонної культури.