Розглядаються основні форми концертного життя в Галичині за період з 1848 до 1939 р., аналізується виконавсько-пропагандистська діяльність провідних скрипалів-віртуозів (Р.Криштальського, Є.Козулькевича, Є.Цегельського, Ю.Криха та ін.). На основі дослідження їхньої творчості окреслено загальні тенденції в розвитку галицького скрипкового мистецтва.

Досліджено каденції соліста у фортепіанному концерті XIX ст. Завдяки зверненню до творів, що входять в "золотий фонд" репертуару піаністів, систематизовано набуті багатьма поколіннями виконавців знання та навички, висвітлено певні особливості існування даного феномену. Виявлено суть зв'язку первісного злиття композиторської та виконавської творчості. Авторські зразки В.А. Моцарта названі класичним рішенням проблеми. Розглянуто різноманітні підходи композиторів-романтиків до каденції у XIX ст.

Здійснено комплексний аналіз високохудожньої концертної літератури з метою її актуалізації для труби як сольного інструмента з широкою амплітудою виразових можливостей. Уперше в українському музикознавстві висвітлено взаємозв'язок дослідженого жанру та основних етапів еволюції труби як оркестрового інструмента, вивчено формування виконавських джерел, а також вдосконалення моделей інструмента. Запропоновано стильову типологію жанру в європейській музичній культурі, здійснено музикознавче дослідження 38-ми концертів, розглянуто проблеми їх інтерпретації.

Комплексно досліджено концертні цимбали системи "Шунда", вивчено історію, теорію, побутування, будування та виконавство на них. На базі поєднання суміжних наук прикладного музикознавства, наукового мовознавства та лексикографії створено базову модель наукової цимбальної терміносистеми. Розвинуто основні принципи сучасного цимбалобудування. Із застосуванням прогресивних методів класифікації та систематики у сучасній органології подано характеристику ергономічних явищ звукотворення та задекларовано ряд фізіологічних засад, пов'язаних з основоположними для цимбалістів поняттями, зокрема - технікою удару. Розглянуто проблеми редагування спеціально написаних дя цимбалів творів, перекладної літератури та транскрипцій.

Розглянуто проблему функціонування ліричного в сучасному музичному мистецтві, зокрема, в жанрі концерту-симфонії, особливо поширеному в останню третину ХХ ст. Досліджено нові типи ліризму (контемпоральний та модельований), форми їх композиційного функціонування (концентровану та розосереджену) в компаративному поєднанні з іманентними, постійними, "класичними" ознаками ліричного. Виявлено ліричну природу жанрової сфери камерної симфонії. Проаналізовано особливості ліричної змістовності камерної симфонії-концерту 1990-х рр.

Досліджено особливості становлення українського концерту для мідних духових інструментів у контексті загальноєвропейського розвитку жанру. Розглянуто історію його розвитку як багатоскладового, системного явища. Простежено особливості формування, встановлено жанрові ознаки вітчизняного концерту для мідних духових інструментів та визначено основні тенденції його розвитку. Запропоновано періодизацію розвитку українського концерту за участі сольних духових інструментів протягом 1950 - 2000 рр. Розглянуто концерти для валторни та туби та нові концерти для інших мідних духових інструментів, створені українськими композиторами у другій половині XX ст. (Б.Синчаловим, Д.Киценком, Л.Колодубом, О.Костіним). Висвітлено основні тенденції та прояви жанрово-стильового оновлення, характерні для розвитку вітчизняного концерту для мідних духових інструментів протягом 1980 - 1990-х рр.

Досліджено феномен ментальності та смислове поле галицького художнього менталітету, реалізованого в концептуально-семантичній і лексичній площинах жанру інструментального концерту у творчій практиці представників трьох композиторських поколінь львівської школи останньої третини XX - початку XXI ст.: старшого (Д.Задора, Г.Ляшенка, М.Скорика, А.Нікодемовича), середнього (В.Камінського, Ю.Ланюка, О.Козаренка, О.Криволапа, Б.Фроляка), молодшого (Л.Сидоренка). Розглянуто механізм впливу маргінальної свідомості на смисловотвірні процеси в інструментальній музиці, висвітлено сучасні дефініції багатоскладової категорії "ментальність" та її визначальний компонент "художня ментальність". Ментальна парадигма західноукраїнського культурного ареалу зумовила формування нового концептуального простору та принципів його реалізації у концертних і камерно-ансамблевих жанрах. На рівні смислоутворення - це ідеї національної самоідентифікації, відродження духовних універсалій, оновлення ліричної сфери, іронічної смислогри. Відзначено утворення полінаціонального, асимілятивного типу культури, передусім, музичної, в якому взаємодія самозануреності та відкритості реалізувалась через естетичну категорію "концертність". Унікальні за лексичною та смисловою структурою концерти представників львівської композиорської школи останньої третини XX ст. виявили органічне поєднання раціоналізму та межово суб'єктивних рефлексій, сприяли утворенню нового, яскраво самобутнього пласту у парадигмі українського інструментального концерту.

Висвітлено питання розширення сфери функціонування поняття "жанрово-стильова модель", що трактується як універсальна аналітична система, особлива методика висвітлення специфіки феномену композиторської інтерпретації. Сформульовано концепцію композиторської інтерпретації. Під моделлю інтерпретування розуміється жанрово-стильова модель, під самим інтерпретуванням - творча свобода вибору композитором тих жанрово-стильових параметрів, що є необхідними для втілення художнього задуму. Проаналізовано особливості сучасного етапу розвитку інструментального концерту та його різновидів у творчості українських митців, надано панорамний огляд творчості Л. Колодуба в жанрі інструментального концерту. Репрезентовано перше музикознавче прочитання концертів Л. Колодуба для дерев'яних духових інструментів.

Досліджено специфіку пізнього періоду у хронологічному й естетичному аспектах, особливості жанрової системи, місце в ній концерту у співвідношенні з іншими великими інструментальними жанрами, диференційовано різновиди концертних творів. Відповідно до існування двох груп творів: власне концерту та "концертних п'єс" визначено два напрямки їх аналітичного дослідження - у зіставленні зі структурною моделюю класичного концерту та з точки зору композиції вільного типу з виявленням "опорних точок", а також шляхів "зустрічного руху" відповідно до логіки фантазійності. Зроблено висновок, що шуманівський концерт виявляє риси перетину з симфонією, сюїтою, поемою, фантазією. Робота з різними історично зафіксованим жанровими різновидами концерту (бароковий, класичний, романтичний) надає концертній спадщині Шумана рис антологічності, узагальнення традиції, що обумовлює синтетизм у плані стилістичних характеристик концертних опусів.

Вперше в українському музикознавстві поетапно висвітлено еволюційну динаміку альтового концерту від витоків до нинішнього часу. Вперше зарубіжний та український альтові концерти розглянуто як складові єдиної жанрової традиції у широкому культурно-стильовому контексті. Запропоновано типологію жанрових моделей альтового концерту XX ст. Узагальнено окремі спостереження автора, пов'язані з виявом специфіки виконавського мислення альтиста, спрямованого на адекватне донесення змісту досліджуваних партитур. Актуалізовано корпус неопублікованих концертів, які існують лише у рукописному вигляді в авторських архівах. Складено хронологічний покажчик, що формує уяву про кількість і поступ європейського альтового концерту від XVIII до початку XXI ст.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ315.042-712 + Щ315.42-03(4РОС)5-81

Рубрики:

Концерт

Фортепіано

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито жанрово-стильові особливості концертних творів за участю мідних духових інструментів Й. Ельгісера. На основі аналітичної характеристики двох Концертино для труби та фортепіано, Концерту для валторни та фортепіано (2002 р.) визначено, що цим творам притаманне неоромантичне спрямування, мелодійність, опора на елементи музичного фольклору, сучасна гармонія. Зроблено висновок, що аналізовані композиції концертного жанру Й. Ельгісера, поруч із авангардовими й епатажними опусами С. Зажитька, Л. Юріної, К. Цепколенко, А. Загайкевич та інших авторів, виявляють міцний зв'язок із класико-романтичними традиціями, що виявляються у законах драматургії та формотворенні, музичній мові, оптимістичному закінченні композицій, що кореспондують із життєстверджуючим світоглядом композитора.

Розкрито жанрово-стильові особливості концертних творів за участю мідних духових інструментів Й. Ельгісера. На основі аналітичної характеристики двох Концертино для труби та фортепіано, Концерту для валторни та фортепіано (2002 р.) визначено, що цим творам притаманне неоромантичне спрямування, мелодійність, опора на елементи музичного фольклору, сучасна гармонія. Зроблено висновок, що аналізовані композиції концертного жанру Й. Ельгісера, поруч із авангардовими й епатажними опусами С. Зажитька, Л. Юріної, К. Цепколенко, А. Загайкевич та інших авторів, виявляють міцний зв'язок із класико-романтичними традиціями, що виявляються у законах драматургії та формотворенні, музичній мові, оптимістичному закінченні композицій, що кореспондують із життєстверджуючим світоглядом композитора.

Наукова новизна отриманих результатів пропонованої дисертації полягає у тому, що в ній уперше: — ґенезу, становлення і розвиток інструментального концерту розглянуто у вимірі трансформацій західноєвропейського оркестру XVI 1-ХVIП ст.; — кореляцію між трансформаціями концертності (інструментальним кон¬цертом) й оркестром висвітлено як історично послідовний процес; — обґрунтовано безперервність і багаторівневість впливу еволюції концерту на розвиток оркестру та вплив модифікацій оркестру на концертування й інстру¬ментальний концерт; — аргументовано час формування оркестру у другій чверті XVII ст., а етап- ність його наступних змін (кінець XVII ст., середина XVIII ст.) пов’язано з моди¬фікаціями концерту; — простежено вплив історичних та соці оку льтурних подій на розуміння оркестру і концерту протягом ХУІІ-ХУІІІ ст.; — здійснено класифікацію концертів з позиції взаємин між солістом (солістами) і оркестром; — виявлено особливості оркестрування концертів И. Альбрехтсбергера, Ф. Е. Баха, Й. К. Баха, Ф. Бонпорті, Дж. Вачентіні, Ж. Леклера, Л. Лебренна, А. і Б. Марчелло, Н. Піччіні, Г. Рейттера, А. Фільцата ін. — уведено в науковий обіг понад 300 праць зарубіжних дослідників; — уведено в науковий обіг інструментальні концерти маловідомих компо¬зиторів (В. Бойса, Б. Галуппі, Дж. Джентілі, Ф. Дуранте, А. Лоллі, Р. Маджа, Ґ. Монна, Д. Стенлі, Й. Хайнікена та ін.). Уточнено: — іманентні ознаки видів інструментального концерту XVII—XVIII ст.; — кореляцію між термінологічним визначенням концерту і часом його створення; -— етапи становлення концертності протягом XVI—XVII ст., підходи до трактування терміна concerto і версії щодо його етимології. Набули подальшого розвитку положення про: — розуміння ролі оркестру як засобу музичної виразності в інструменталь¬ному концерті; — поняттєвий апарат, пов’язаний із концертністю, концертуванням, кон¬цертом; — методологічні підходи до аналізу інструментальних концертів. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що завдяки комплексному дослідженню доведено кореляцію еволюційних процесів інстру¬ментального концерту та оркестру протягом XVII—XVIII ст., створено наукову базу для подальшого розгляду цієї взаємодії в музиці ХІХ-ХХІ ст. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх ви¬користання в закладах вищої і передвищої музичної освіти в навчальних курсах з історії світової музики та історії оркестрових стилів, музичної інтерпретації, аналізу музичних творів, музичної культурології, у спеціальних курсах із фаху для музикознавців, виконавців, диригентів, композиторів, ансамблевого й оркест¬рового класів. Результати дослідження можуть використовуватись у музично-ви¬конавській та композиторській практиці.

Виявлено потенціал сучасного музичного мистецтва, представленого різними групами виконавців, концертуючих у регіонах на тлі політичної і військової напруги. Аналізується їх організаційно-культурна й художня діяльність та доводиться думка про те, що сучасна між культурна комунікація стимулювала появу нового типу митців, в основі творчості якого лежить високий інтелект, постійний художній пошук, спрямований як на використання етноскладової інших країн, так і розширення потенційних можливостей власного музичного інструменту через застосування pop-violin, що дозволяє їм у власній творчості сполучати різні стилі - джаз, фольк, класику, сучасні ритми, ігноруючи традиційні рамки жанру.