Розглянуто педагогічні ідеї, методи та прийоми навчання сценічного мистецтва видатних театральних діячів минулого та сучасності: К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, П. Саксаганського, В. Василька, Є Вахтангова, М. Чехова, Л. Курбаса, Г. Юри, А. Попова, Г. Товстоногова, С. Данченка. Висвітлено мінімум теоретичних знань з режисури та майстерності актора, необхідний для усвідомленого виконання студентами практичних вправ у процесі тренінгу. Запропоновано методи виховання уваги та спостережливості, творчої уяви та фантазії, образно-метафоричного та творчого мислення, композиційних здібностей, літературно-художньої інтуїції, розвитку сценічного спілкування, м'язової волі, пластичної виразності актора, емоційної пам'яті, характерності, темпоритму, наведено рекомендації щодо розв'язання нестандартних задач.

Рассмотрены педагогические идеи, методы и приемы обучения сценическому искусству выдающихся театральных деятелей прошлого и современности: К. Станиславского, В. Немировича-Данченка, И. Карпенка-Карого, М. Кропивницкого, А. Саксаганского, В. Василька, Е. Вахтангова, М. Чехова, Л. Курбаса, Г. Юры, А. Попова, Г. Товстоногова, С. Данченка. Изложен минимум теоретических знаний по режиссуре и мастерству актера, необходимый для осознанного выполнения студентами практических заданий тренинга. Рассмотрены методы развития внимания и наблюдательности, творческого воображения и фантазии, образно-метафорического и творческого мышления, композиционных способностей, литературно-художественной интуиции, сценического общения, мышечной воли, пластической выразительности актера, эмоциональной памяти, характерности, темпоритма, обоснованы рекомендации по решению нестандартных задач.

Проаналізовано творчий доробок українського режисера Л. Курбаса, радянську культурну практику 1920-х рр. в контексті постколоніалізму, зокрема, новаторських шекспірівських постановок Л. Курбаса. Увагу приділено питанням універсальності, цінності, канону, класики, високої та низької культури, ідеології, влади, імперіалізму, колоніалізму, периферизму, модернізму, народництва, а також протидії в СРСР культурному ладу, політичному, соціальному й економічному устрою.

Проанализированы творческое наследие украинского режиссера Л. Курбаса, советская культурная практика 1920-х гг. в контексте постколлониализма, в частности, новаторских шекспировских постановок Л. Курбаса. Внимание уделено вопросам универсальности, ценности, канона, классики, высокой и низкой культуры, идеологии, власти, империализма, коллониализма, периферизма, модернизма, народничества, а также противодействия в СССР культурному, политическому, социальному и экономическому строю.

Запропоновано цілісний дедуктивно-індуктивниq метод режисерського аналізу п'єси, що охоплює всі складові цього аналізу, коли гіпотеза загальних аналітичних понять - конфлікту, наскрізної дії, надзавдання вивіряється виокремленням і пізнанням частковостей - подій, обставин, мотивацій вчинків тощо. Доведено, що поруч з детермінантною обмумовленістю того, що відбувається в п'єсі, доцільно застосовувати філософські принципи теорії вірогідності, що дозволяє пізнати драматургічний твір у всій його складності, багатошаровості та неоднозначності.

Висвітлено теоретичні засади режисерської та акторської школи. Розглянуто особливості роботи режисера над п'єсою, майбутньою виставою та схемою її "Постановочного плану". Увагу приділено обгрунтуванню вибору п'єси, трактуванню ролі, манері акторської гри, пластиці та музично-шумовому оформленню вистави, системі декорацій.

Освещены теоретические основы режиссерской и актерской школы. Рассмотрены особенности работы режиссера над пьесой, будущим спектаклем и схемой его "Постановочного плана". Уделено внимание обоснованию выбора пьесы, трактовке роли, манере актерской игры, пластике и музыкально-шумовому оформлению спектакля, системе декораций.

Розглянуто проблему в контексті культурних і суспільно-політичних процесів кінця XIX - перших десятиліть XX ст. Досліджено процес формування й еволюції світогляду П. Саксаганського, розглянуто та систематизовано основні напрямки його творчої та громадської діяльності, діяльність у 1917 - 1922 рр. Проаналізовано значення творчої та громадської діяльності П. Саксаганського для культурного розвитку України, формування національної свідомості українців.

Наведено бібліографічні описи праць (статей, лекцій, виступів, перекладів, драматичних творів) видатного українського режисера Л. Курбаса, а також видань і архівних матеріалів про його життєвий шлях, акторську, режисерську та педагогічну діяльність. Подано відомості про дисертаційні дослідження та деякі кіно-, теле-, радіоперадачі, в яких висвітлено творчу діяльність Л. Курбаса та його роль у розвитку театральної справи України.

Висвітлено творчу діяльність видатних режисерів Б. Брехта, Ф. Стригуна, В. Савченка, А. Канцедайла, П. Ластівки, В. Кучинського, О. Мосійчука, А. Арто, які створили свій стиль, режисерське бачення та режисерську школу.

Освещена творческая деятельность выдающихся режиссеров Б. Брехта, Ф. Стригуна, В. Савченко, А. Канцедайло, П. Ластивки, В. Кучинского, О. Мосийчука, А. Арто, создавших свой стиль, режиссерское видение и режиссерскую школу.

Проаналізовано український театр 1920-х рр., коли експеримент і пошук нових сценічних форм стали основною ознакою формування театрального мистецтва. За допомогою відтворення тогочасного суспільно-політичного та культурного контексту визначено діяльність численних театральних колективів з естетичної та соціально-етичної сторони. На основі широкої джерельної бази, а саме архівних матеріалів, публікацій преси, мемуарних свідчень і наукових розвідок, висвітлено реалії тогочасного театрального життя та введено в науковий обіг велику кількість нових фактів та імен. Приділено увагу творчості українських режисерів-новаторів М. Терещенка, Ф. Лопатинського, Г. Ігнатовича, Леся Курбаса та українському періоду діяльності Б. Глаголіна й І. Терентьєва.

Творчу діяльність Л. Курбаса висвітлено у контексті практик визначних режисерів першої третини XX ст. Вс. Мейєрхольда, Є. Вахтангова, Ол. Грановського, С. Ахметелі, Л, Шиллера, Ю. Остерви, а також у соціокультурному просторі Європи та України зазначеного періоду. Основну увагу приділено режисерським методам Л. Курбаса, його художньому світогляду та розробці моделі модерного національного театру, що є актуальним і до сьогодення. Розглянуто ідеї Л. Куррбаса у контексті розвитку сучасного російського театру, театральну реформу Л. Курбаса у контексті польських пошуків. Проаналізовано ритм, простір і час у виставі Л. Курбаса "Диктатура". Охарактеризовано Леся Курбаса як пророка у європейській культурі XX ст., окреслено нові шляхи дослідження творчої діяльності великого митця.

Наведено бібліографію прижиттєвих і посмертних видань, листів і перекладів Л. Курбаса - представника Українського Відродження 1920 - 1930-х рр. Вміщено описи книг і публікацій про життєвий і творчий шлях митця. Зібрано матеріали про Л. Курбаса як театрального педагога, а також про співпрацю з художниками, музичне оформлення вистав, письменницькі та перекладацькі проби та кінематографічну практику режисера. Розглянуто окремі постановки Л. Курбаса та театру "Березіль". Репрезентовано літературу про вшанування пам'яті театрального реформатора.

Висвітлено творчість Леся Курбаса на тлі військово-політичних перипетій першої світової та громадянської війн. Розглянуто символіку рухів у гаївках з його рідного села. Проаналізовано мистецько-громадянську позицію Леся Курбаса на театральному диспуті 1929 р. Визначено естетичні засади режисури Фавста Лопатинського в контексті авагардних пошуків "Березоля". Висвітлено віддзеркалення курбасівських традицій у режисурі О. Мосійчука. Розглянуто раритетні експонати Харківського літературного музею до ювілею Леся Курбаса.

Здійснено спробу виявити режисерські лейтмотиви М. Кропивницького на основі ремарок його п'єс. У процесі аналізу драматичних творів М. Кропивницького зафіксовано понад десять тисяч режисерських ремарок, більша частина яких систематизована. Це дозволяє виявити постійні режисерські прийоми та мотиви, створити, за виразом О. Веселовського, "словник типових схем і положень", яким супроводжувався М. Кропивницький, створюючи свої вистави. Одержані результати дозволяють визначить особливості форми вистави у театрі М. Кропивницького.

Відзначено, що суттєвого значення у навчально-виховній роботі студентського театру набуває проведення репетицій. Акцентовано на репетиції як основній формі занять у творчому колективі. З’ясовано сутність поняття «репетиція», її основні види та цілі.

Отмечено, что существенное значение в учебно-воспитательной работе студенческого театра приобретает проведение репетиций. Акцентировано на репетиции как основной форме занятий в творческом коллективе. Раскрыты сущность понятия “репетиция”, её основные виды и цели.

Material value in the educational work of the student’s theater has rehearsals’ carriage. The author of the article substantiates the rehearsal as a primary form of employment in the creative team. The essence of the “rehearsal” concept, its main types and objectives also explains in the article.

Вперше в українському мистецтвознавстві проаналізовано особливості пластичної режисури в контексті сучасного українського театрального мистецтва й екстрапольовано філософський концепт трансгресії на галузь пластичної режисури. Розглянуто проблематику трансгресії художніх форм у сучасному вітчизняному театрі, а також окреслено шляхи та перспективи розвитку вітчизняної пластичної режисури в контексті глобальних і глокапьних тенденцій сценічного мистецтва XXI ст. Теоретично обґрунтовано феномен пластичної режисури в українському театральному мистецтві 1990-2020 рр. Виявлено специфіку сенсових пластичних взаємодій актора як одного з основних засобів втілення режисерської концепції та використання візуальної пластичної виразності в сучасній театральній практиці українських режисерів. Проаналізовано спільні та відмінні ціннісні установки, а також форми репрезентації акторської тілесності в теоретичних розробках та сценічній практиці провідних режисерів XX - початку XXI ст. Розглянуто особливості процесів конвергенції елементів візуальних та аудіальних видів мистецтв в умовах вітчизняного театрального простору означеного періоду та виявлено специфіку й індивідуальні особливості використання засобів пластичної виразності з метою розкриття сенсово-змістового наповнення постановок.

Висвітлено та проаналізовано стан театрального мистецтва наприкінці XX початку XXI ст. в Грузії. Усвідомлено важливість театральної архітектури, яка виражає "душу епохи" і яку можна вважати метафорою єдності суспільства та його держави. Наголошується, що у Грузії та 1990 роках, у період війн та інших впливів, молоді режисери працювали на "інтимних" майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати. Протягом першого десятиліття XXI ст. розвиток театральної архітектури отримав 2 напрямки: реставрація та модернізація видатних пам'яток культурної спадщини та історично важливих театрів, і будівництво нових. До перших можна віднести висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других - Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську Арену в Шекветелі та Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні. Аналізуючи театральну діяльність у позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, увагу приділено трьом виставам талановитого діяча театру: "Відлік часу" Т. Мелашвілі, "Антимедея" Л. Бугадзе та версії "Гамлета" Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі, що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі - нічного клубу "Мктварце".

Досліджено режисерську та організаційну діяльність Станіслава Мойсеєва на посаді художнього керівника Київського академічного молодого театру (1996 - 2012 рр.). Проаналізовано художньо-естетичні принципи режисерської діяльності майстра в 1996 - 2012 рр., які складають поняття режисерський театр С. Мойсеєва. Виявлено вплив діяльності С. Мойсеєва на розвиток українського театрального мистецтва загалом та Київського академічного молодого театру зокрема. На основі аналізу організаційно-керівної діяльності С. Мойсеєва 1996 - 2012 рр. з'ясовано, що його стратегія розвитку театру полягала в: посиленні художнього рівня постановок завдяки режисерським експериментам; текстових пошуках; суттєвому оновленні та розширенні репертуару, співпраці з закордонними режисерами, активній участі у фестивальній діяльності; залученні до участі у постановках театру акторів з інших колективів. Констатовано, що художня практика, теоретичні та методологічні позиції С. Мойсеєва, а також його організаційна діяльність на посаді художного керівника Київського академічного молодого театру, що сприяла відкриттю перед колективом нових неосвоєних раніше можливостей, демонструє нову сучасну систему, значущість якої проявляється не лише в контексті дослідження творчих здобутків театру 1996 - 2012 рр., але й українського театрального мистецтва означеного періоду в цілому.

Розглянуто та проаналізовано особливості пластичної режисури в контексті сучасного українського театрального мистецтва. Розглянуто проблематику трансгресії художніх форм у сучасному вітчизняному театрі, а також шляхи та перспективи розвитку вітчизняної пластичної режисури в контексті глобальних та локальних тенденцій сценічного мистецтва XXI ст.

Досліджено режисерську діяльність Едуарда Марковича Митницького - провідного українського теоретика і практика театрального мистецтва другої половини XX - початку XXI століття. Проаналізовано специфіку його новаторських концепцій та виялено їх вплив на розвиток сучасного українського театрального мистецтва. Акцентовано увагу на масштабне режисерське мислення, глибину психологічної розробки характерів героїв та бачення напруженої стриманості форми й метафоричного наповнення змісту. Визначено, що Е. Митницький - режисер, який відкрив нові шляхи в сучасному сценічному мистецтві, створивши новаторський авторський театр. У театральній педагогіці Е. Митницького, стосунки якого з учнями будувалися на основі справедливості та відвертості, домінуючим було прагнення посприяти відкриттю власної мистецької орієнтації кожного студента, уникнувши наслідувального рефлексу. Осмислено концепції режисерської діяльності Е. Митницького крізь призму художнього кредо, ставлення до класичної п’єси та ролі драматурга, визначення глибини його образного мислення, своєрідності пошуків та самобутності творчих напрямків. Підкреслено невід’ємність його естетичного досвіду й головних принципів та програм провідних театральних режисерів XX ст. для пошуку нових шляхів та дієвих зв’язків театрального мистецтва з життям.

Уперше на прикладі державних драматичних театрів Харкова виокремлено й узагальнено різноманітні режисерські практики в театральній культурі України другої половини XX - початку XXI ст. Виявлено культурні парадигми режисури драматичних театрів, що сформувалися як на основі міфології радянської державності, так і за часів незалежності в умовах зростання національної свідомості та під впливом філософії постмодернізму. Окремо досліджено результати впровадження принципів театру образного перетворення Курбаса, що були частково спотворені або призабуті за умов ідеологічного тиску прихильників соціалістичного реалізму. На прикладі трьох драматичних театрів Харкова - академічного театру української драми імені Т. Шевченка, академічного російського драматичного театру імені О. Пушкіна та театру юного глядача (нині - для дітей та юнацтва) здійснено ретроспективний аналіз репертуарної політики, виявлено особливості режисерського рішення вистав О. Барсегяна, О. Бєляцького, І. Бориса, А. Жолдака, А. Літка, Б. Мешкіса, В. Ненашева, Б. Норда, В. Оглобліна, В. Петрова, Л. Садовського, М. Яремківа та багатьох інших представників харківської режисерської школи.