Систематизовано основні напрямки трактування сутності пластичності у різних сферах знань. Даний феномен вперше розглянуто в єдності проявів його іманентних властивостей у просторових, просторово-часових видах мистецтва та музики. Запропоновано визначення змісту понять пластичності та пластики в музиці. Вперше сформульовано два універсальні принципи пластичності - "статуарний" і "динамічний", що дало можливість створити типологію пластичності в музиці та виділити три різних типи її вираження (через пластику статуарного, динамічного та статуарно-динамічного видів руху) та екстраполювати їх на балетну музику М.Равеля. В аспекті специфіки перетворення пластичності в музиці проаналізовано балети "Аделаїда, або Мова Квітів", "Сон Флоріни", "Вальс", "Болеро", окремі фрагменти з опери-балету "Дитя і чари", а також інші твори композитора, не призначені для хореографічного втілення, але які яскраво демонструють загострене "пластичне чуття" М.Равеля ("Павана померлій інфанті", "Менует" з "Гробниці Куперена"). На підставі вивчення повної партитури балету "Дафніс і Хлоя" запропоновано нове осмислення значення цього музичного твору як яскравого художнього зразка відродження та асиміляції принципів пластичності, властивих крітському та античному мистецтву, але інтерпретованих західноєвропейською культурою на новому історичному етапі.

Уперше висвітлено діалектику співвідношення танцювального - пластичного, що відображає складний механізм взаємодії двох універсальних категорій у системі балетного синтезу. Виявлено безпосередній зв'язок даних категорій з просторово-тимчасовими, структурними й драматургічними закономірностями танцювальних спектаклів. Здійснено метод комплексного підходу до аналізу цілісного явища - балету, виявлення мобільних і стабільних елементів у системі жанру та у кожному з його рівнів. Здійснено системний аналіз творів різних авторів у контексті співвідношення танцювальне - пластичне. Розглянуто типологію канонічних балетних музичних форм, принципи їх відновлення, міру збереження нормативних елементів залежно від стилю автора, засад світосприйняття, притаманних певній епосі, композиції спектаклю. Розкрито стадіальність еволюції балету як музичного жанру, проаналізовано закономірність становлення та розвитку моделей танцювальних спектаклів.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність відомого українського вченого - Ю. О. Станішевського, видатного діяча національного хореографічного мистецтва, доктора мистецтвознавства, професора, члена Національної спілки театральних діячів України, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Національної Академії мистецтв України. Наведено бібліографічні описи його публікацій та наукових праць.

На основі аналізу балетознавчої та літературознавчої наукової літератури, порівняння літературного твору та балетної інтерпретації виявлено особливості втілення образу Мані у балеті "Сойчине крило". Образ Манусі став етапним у розробці галереї жіночих ролей українського балетного театру, спробою втілення засобами балетного театру складних філософських аспектів літератури доби модерну, де відчутний вплив естетико-філософських та психологічних теорій початку ХХ ст. Увібравши традиції втілення жіночих партій попередніх національних балетів, найяскравішим з яких була Лілея з однойменної вистави, хореографічне вирішення Манусі стало місточком до наступних образів вітчизняного балетного театру, зокрема, Мавки з "Лісової пісні", у розробленні як лексичних, так і образно-драматургічних аспектів.

Звернено увагу на потребу вивчення артистичної індивідуальності українських балерин, від якої залежить якісний рівень розвитку балетного мистецтва і міра вирішення майстрами танцю актуальних ідейно-естетичних завдань. Появу творчих індивідуальностей слід розглядати як показник художнього прогресу духовної культурита інтелектуальний чинник її розвитку. Розкрито особливості артистичної індивідуальності таких відомих танцівниць українського балету, як В. Калиновська, О. та В. Потапови, і. Задаянна, О. Філіп'єва. Їхня артистична індивідуальність є виявом здібностей до пошуку неординарного рішення творчого завдання, перевтілення і створення нових образів. Завдяки їх творчості український балет відкрився для світу новими можливостями.

Розглянуто творчу спадщину відомої української балерини, провідної солістки Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка - Євгенії Єршової (1925 - 2009 рр.); проаналізовано історіографію проблеми; творчу біографію артистки; з'ясовано художні особливості хореографічного стилю балерини на прикладі кількох провідних партій з репертуару академічної спадщини (в т.ч. радянської) в редакціях відомих українських та зарубіжних балетмейстерів. Наголошено, що Є. Єршова чудово володіла технікою класичного танцю і прагнула до всебічного розкриття сценічних образів у кожній із своїх балетних партій.

Проаналізовано чоловіче виконавство у балетному театрі України 1950 - 1960-х рр. - у період переходу від хореодрами до симфонічних балетних вистав. Зазначено, що в той період відбувалося оновлення репертуару, зміна балетмейстерських та виконавських поколінь. Актуалізувався високотехнічний, але, водночас, образний, психологічно насичений, поетичний чоловічий танець. Танцівники впевнено почали крокувати до набуття віртуозності у виконанні ск ладно-технічних рухів. З'явилась плеяда справжніх творчих індивідуальностей - майстрів чоловічого балетного виконавства. Одними із найяскравіших представників української школи чоловічого танцю, що працювали в той період у різних оперно-балетних театрах, були були Р. Візиренко-Клявін (Київ), В. Денисенко (Харків), В. Парсєгов (Київ), О. Поспєлов (Донецьк, Львів).

Дисертацію присвячено дослідженню української національної балетної вистави як прояву етнонаціональної ідентифікації хореографічної культури. Розглянуто трансформацію художньої мови в історичній динаміці від ґенези до жанрово-стильових моделей 80-х pp. XX ст. Висвітлено коло питань, пов'язаних із жанровим становленням, умовами формування канонічних зразків, взаємодією музичного, театрального і хореографічного першоджерел у синтезі художньої мови української національної балетної вистави. Надано дефініції понять "українська національна балетна вистава", "національний балетмейстерський стиль", "національний виконавський стиль". Простежено складові компоненти та рівні локалізації художньої мови: знаково-символічний, виражальний, образно-висловлювальний, технічний. Розглянуто еволюцію художньої мови в українській національній балетній виставі з точки зору творчого процесу та отриманого образу-результату - авторської і виконавської рефлексії (певна специфіка мислення), безпосередньо творчої дії, форми існування хореографічного твору. На підставі комплексного аналізу балетних вистав 20 - 80-х років XX ст. визначено наступні функції художньої мови у структурі жанру: виражальна, емоційно-образна, знаково-символічна, образно-тематичного контрасту. Саме трансформація функцій художньої мови забезпечує зміни у жанрово-стильовому форматі балетної вистави.

Проведено комплексний аналіз жіночих образів в українському балеті, окреслено аспекти впливу балету «Лілея» К. Данькевича - Г. Березової на подальші втілення жіночих образів в українських балетах, з’ясовано особливості балетмейстерських трактувань жіночих образів в українських балетних виставах 50 – 80-х рр. ХХ ст., виявлено сутність оновлення підходів до трактування жіночих образів кінця ХХ – початку ХХІ ст. Зазначено, що балетмейстерські та виконавські трактування жіночих образів в українському балеті 30-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. увиразнили основні тенденції розвитку балетного театру України від побутових драм («Пан Каньовський»), вершин хореодраматургії («Лілея»), через симфонізацію класичного танцю («Лісова пісня») до масштабних режисерсько-балетмейстерських рішень історичної теми («Ольга»), жанрової та лексичної «міксовості» у сучасних комедійних балетах («За двома зайцями»).