Проведено релігієзнавчий аналіз взаємодії навколишнього середовища та релігії. На підставі дослідження історії розвитку наукових уявлень щодо географічного фактора й аналізу сучасної екологічної ситуації обгрунтовано необхідність нового осмислення його ролі у релігієзнавчих дослідженнях. Зроблено спробу подолати однобічність у дослідженнях і показати діалектичний процес взаємодії релігії та географічного середовища. Досліджено вплив навколишнього середовища на різні типи релігій, визначено роль географічного фактора в розвитку та поширенні релігійних поглядів. Доведено, що вплив навколишнього середовища на формування релігійних поглядів збільшується у разі послаблення технологічної бази даної культури. З'ясовано, що у сучасних світових релігіях даний вплив довести складно, хоча й збереглися факти, які засвідчують його наявність. Визначено місце людини та природи в основних релігійних системах світу. Обгрунтовано твердження, що космології є окремим архетипом релігійної екологічної етики. Проаналізовано типи взаємодії людини та природи, що формуються відповідно до її місця у споконвічній релігійній картині світу. Проведено дослідження різних напрямків розвитку сучасної екологічної етики, виявлено їх специфіку.

Зіставлено "екологічні" рефлексії різних напрямів - антиохійського, александрійського, каппадокійського - та простежено їх розвиток у різні періоди візантійської культури. Виявлено, що аскетика східних отців Церкви, тісно пов'язуючи антропологію з космологією та з богослов'ям, створює сприятливі умови для розвитку "екологічного" мислення. Показано, що в ранньовізантійський період це мислення безпосередньо залежало від специфічних підходів різних шкіл до космології, а отже помітно відрізнялося в різних авторів.