Висвітлено важливий аспект українсько-болгарських взаємин - участь української громадськості в становленні незалежної Болгарської Церкви. Зазначено, що історія цих взаємин свідчить про прагнення українського та болгарського народів до взаємозбагачення на основі культурних надбань і кращих традицій, які склалися впродовж віків на їх територіях.

Освещен важный аспект украинско-болгарских взаимоотношений - участие украинской общественности в становлении независимой Болгарской Церкви. Указано, что история этих взаимоотношений свидетельствует о стремлении украинского и болгарского народов к взаимообогащению на основе культурных приобретений и лучших традиций, сложившихся на протяжении столетий на их территориях.

Розглянуто зміни в семантичній структурі і аксіологічній значущості концепту "простоти" болгарського народу в двох значимих для болгарської культури творах - "історії слов'яноболгарській", написаній ідеологом болгарського національного Відродження Паїсієм Хилендарським, і "Бай Ганьо. Неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина" Алеко Константинова - твір, написаний у кінці передмодерної літературної епохи. Аналіз показує, що обидва твори вступають в міжтекстовий діалог. "Історія слов'яноболгарськa" переосмислює і нейтралізує негативні коннотації, що містяться у визначенні "простоти" по відношенню до етноніма "болгарин", а твір А. Константинова їх повертає, доповнюючи його семантику. Таким чином, "Бай Ганьо" у болгарській культурі підриває ідеологію Відродження, знищує аксіологічний пріоритет "простого народу", підтриманий ідеологами національного Відродження, він повертає болгарина в допаїсіївську епоху самозречення і поклоніння чужому.

Подано результати досліджень стародавніх некрополів і меморіальних місць за допомогою геоінформаційних технологій на основі архівних та сучасних картографічних матеріалів і даних дистанційного зондування Землі. Розглянуто методики визначення меж зруйнованих єврейських кладовищ і братніх могил часів Другої світової війни.

Мета дослідження - проаналізувати мобілізаційний вплив православ'я в різноманітних проявах суспільного розвитку України й Болгарії у соціокультурній і політичній сферах в історичній перспективі та на сучасному етапі. Методологічну основу становить комплекс методів, у тому числі порівняльно-історичний, а також компаративного, дискурс- і контент-аналізу. Новизною є визначення й порівняння мобілізаційного впливу православ'я як чинника соціополітичних та культурних змін в Україні й Болгарії. Не заперечуючи того, що секулярність виступає іманентною характеристикою сучасної політичної організації держав європейського ареалу, стаття розглядає православ'я як джерело легітимізації влади вказаних країн. Мобілізаційна роль православ'я в націє- та державотворенні аналізується як частина їх внутрішньополітичної динаміки і як предмет зацікавлення зовнішньополітичних сил. Оскільки обидві країни були й залишаються частиною так званої сфери інтересів Російської Федерації, то розглядаються особливості реалізації цього впливу. У дослідженні робиться висновок про те, що, незважаючи на принципову відмінність характеру впливу РФ на православне церковне життя України й Болгарії в ретроспективі, сьогодні цей вплив націлений на перетворення обох держав на частину "російського світу" подібними методами. У цьому світлі спеціальну увагу приділено розгляду явища семіотичного аутсорсингу, тобто присвоєння культурно цінних лінгвосеміотичних знаків через їх включення у власну культурну парадигму як питомих. За умов типових нині гібридних форм політичного протистояння (у тому числі інформаційного) саме "перековування" символічно цінних знаків, себто вузлових для національного історичного наративу елементів національно специфічної лінгвосеміотичної сфери, стає впливовим інструментом реалізації чужих для даної держави політичних інтересів. Тож роль мобілізаційного потенціалу православ'я в досліджуваних країнах набуває особливого значення в контексті творення їх історичного наративу та національно-державного буття у цілому.