Проаналізовано вияви опозиції в євангельсько-баптистському русі впродовж середини 1940-х - кінця 1980-х рр. Розглянуто передумови, причини виникнення та діяльність опозиційних рухів у церкві Євангельських християн-баптистів (ЄХБ) напередодні розколу 1959 - 1961 рр. Проаналізовано етапи еволюції церковної опозиції поміж євангельських християн-баптистів, зумовленої виникненням альтернативного ВР ЄХБ центру релігійного об'єднання ("Ініціативна група") до нового церковного ядра ("Рада Церков"). Доведено, що опозиція в ЄХБ відображала прагнення значної кількості віруючих стосовно легалізації діяльності за законними методами боротьби. Висвітлено взаємозв'язок між релігійними опозиціонерами та політичними дисидентами, міжнародними правозахисними організаціями та церковною опозицією ЄХБ. Показано роль Ради родичів в'язнів ЄХБ, Зарубіжного Представництва Ради Церков, підпільного видавництва "Христианин", нелегальної церковної періодики та релігійного Самвидаву в активізації дизидентського руху поміж євангельських християн-баптистів.

Проведено компаративний аналіз фундаментальних принципів європейської Реформації та віросповідних основ українського євангельського протестантизму. Розкрито специфіку відображення спільних богословських засад у соціальній позиції протестантизму. Виявлено, що євангельські церкви поєднують у своїй соціальній позиції східні та західні традиції та є чинником крос-культурного богословського синтезу, інкультурації ідей європейської Реформації у православній культурі. З'ясовано, що секуляризація протестанських церков у Європі й Америці обумовлює негативну реакцію українських протестантів, які знаходяться на стадії визначення своєї ідентичності між традиціоналізмом і західним модернізмом. Виявлено, що євангельські церкви в Україні зберігають ознаки маргінальної субкультури на сучасному етапі формування їх нової ідентичності. Проаналізовано основні тенденції соціально-політичного розвитку євангельського протестантизму у контексті євроатлантичної інтеграції України, побудови громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та євангельськими конфесіями.

Досліджено становище громад євангельских християн-баптистів (ЄХБ) Південної України за умов суспільних трансформацій 1920 - 1930-х рр. Розкрито організаційну структуру громад ЄХБ, висвітлено їх еволюцію й основні напрямки діяльності. Показано деструктивний вплив антирелігійних заходів радянської влади, що призвели до деформації організційної структури громад ЄХБ. Проаналізовано культову, організаційну (підготовка кадрів, участь у місцевих і всеукраїнських заходах), гуманітарну та культурницьку (благодійну та гурткову) діяльність громад ЄХБ. На прикладі підвенноукраїнських громад ЄХБ підтверджено тезу про зростаня чисельності протестантів на початку 1920-х рр. та їх зменшення наприкінці даного десятиліття. Доведено нечисленне, але постійне поповнення громад протягом 1930-х рр. Виявлено фактори впливу на динаміку чисельності південноукраїнських громад ЄХБ, засвідчено безперервність їх функціонування всупереч репресивній політиці радянської влади 1930-х рр. Проаналізовано соціальну структуру південноураїнських громад ЄХБ. Доведено, що у складі ЄХБ переважали особи працездатного віку (середняки та бідняки), переосмислено традиційну оцінку соціальної структури баптистських громад як "куркульських осередків". Зафіксовано здебільшого український національний склад громад ЄХБ. Показано роль родини у збереженні та відтворенні віровчення. Виявлено посилення політичного й адміністративного тиску на громади баптистів з боку держави протягом 1920 - 1930-х рр. Охарактеризовано основні вектори репресивної політики, проаналізовано їх вплив на життєдіяльність ЄХБ.

Показано ілюзорність лояльного ставлення радянської влади до баптистів у 1920-х рр. Встановлено взаємозв'язок між проголошенням тези про посилення класової боротьби зі створенням ідеологічного підгрунтя репресій проти баптистів. Доведено фальсифікацію органами ДПУ - НКВС слідчих справ з метою знищення авангарду баптиських громад у 1930-х рр.

На основі широкого кола документів із українських і польських архівів, тогочасної протестанської періодики, вітчизняної та зарубіжної історіографії зроблено компаративний аналіз процесу становлення, утвердження та розвитку евангельських християн у Польщі (1918 - 1939 рр.) у контексті державно-церковних і міжконфесійних відносин. Встановлено, що євангельські християни набули найбільшого поширення на території західноукраїнських і західнобілоруських земель Польщі. Визначено, що інституалізація євангельських християн включала в себе рух від утворення окремих громад до об'єднання їх у союзи. Обгрунтовано, що легалізація спільноти супроводжувалась складнощами у процесі реєстрації громад і статуту державними органами влади. Розкрито, що внутрішньоцерковне життя євангельських християн крім богослужбової діяльності забезпечувалося місіонерським, молодіжним, жіночим, музично-хоровим, видавничим і освітньо-виховним напрямами діяльності. Досліджено, що міжконфесійні відносини характеризувалися боротьбою із православною, католицькою та протестанськими конфесіями за сфери впливу, а також взаємодією з метою узгодження місіонерської діяльності.

Проаналізовано діяльність опозиції в євангельсько-баптистському русі України впродовж 1940-х - наприкінці 1980-х рр. Розглянуто опозиційні рухи об'єднання євангельських християн-баптистів (ЄХБ) напередодні розколу 1959 - 1961 рр., а також етапи еволюції церковної опозиції. Доведено, що опозиція в ЄХБ прагнула легалізації діяльності законними методами протидії. Визначено взаємозв'язок між релігійними опозиціонерами та політичними дисидентами, міжнародними правозахисними організаціями. Висвітлено роль Ради родичів в'язнів ЄХБ Зарубіжного Представництва Ради Церков, підпільного видавництва "Християнин", нелегальної церковної періодики та релігійного Самвидаву в активізації дисидентського руху.

Проанализирована деятельность оппозиции в евангелистко-баптистском движении Украины на протяжении 1940-х - конца 1980-х гг. Рассмотрены оппозиционные движения объединения евангелистских христиан-баптистов (ЕХБ) накануне раскола 1959 - 1961 гг., а также этапы эволюции церковной оппозиции. Доказано, что оппозиция в ЕХБ стремилась к легализации деятельности законными методами противодействия. Определена взаимосвязь между религиозными оппозиционерами и политическими диссидентами, международными правозащитными организациями. Освещена роль Совета родственников узников ЕХБ Зарубежного Представительства Совета Церквей, подпольного издательства "Христианин", нелегальной церковной периодики и религиозного Самиздава в активизации диссидентского движения.

Проаналізовано динаміку чисельності громад євангельських християн-баптистів Південної України у 20 - 30-ті рр. XX ст. Визначено зовнішні та внутрішні фактори впливу на кількість баптистських громад, шляхи їх поповнення, що мали як прямий, так і зворотній характер. Вказано на домінуючий вплив державної політики на зміни чисельності громад.

Зазначено, що легалізація спільноти євангельських християн супроводжувалася складнощами у процесі реєстрації громад і статуту державними органами влади. Члени легалізованих громад мали право на записи в книгах актів громадянського стану, війсковозобов'язані - можливість скористатися правом альтернативної служби в армії.

Проаналізовано політичний міф про баптистів, який створювала радянська атеїстична пропаганда впродовж 1950 - 1980-х pp. На основі архівних документів, матеріалів преси та інших джерел доведено, що пропаганда формувала образ "ідеологічно ворожої баптистської секти", спираючись на народно-побутові уявлення про баптизм як "чужу віру".

Зроблено спробу означити доктринальні особливості, які є основою об'єднання євангельських протестантських церков, а також з'ясувати специфічні риси українського євангельського протестантизму.

Досліджено особливості репресивної політики радянської влади проти євангельських християн-баптистів у 20 - 30-ті рр. XX ст. у південноукраїнському регіоні. На основі широкого кола джерел доведено цілеспрямованість дискредитації баптистів у суспільній свідомості, визначено негативні наслідки позбавлення священнослужителів громадянських прав, проаналізовано процес закриття молитовних будинків та нищення релігійної літератури.

Охарактеризовано основні напрямки діяльності громад євангельських християн-баптистів у період 1920 - 30-х рр. на матеріалах південноукраїнського регіону, таких як: внутрішньогромадська, благочинна, організація курсів підготовки професійних кадрів при громадах, забезпечення віруючих духовною літературою, участь в місцевих та всеукраїнських з'їздах баптистів. Доведено, що діяльність місцевих баптистських громад блокувалась радянської владою шляхом правових утисків та репресій, з метою недопущення посилення впливу баптистів на населення.

Розкрито напрями та форми реалізації молодіжної політики Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн баптистів на матеріалах конфесійних ЗМІ на початку III тисячоліття. Проаналізовано молодіжну роботу церкви на всеукраїнському та місцевому рівнях.

Проаналізовано ступінь вивчення історії баптистів України за умов суспільних трансформацій 20 - 30-х рр. XX ст. Акцентовано увагу на радянській історіографії проблеми, яка містила великий фактологічний матеріал, але носила упереджений та політично заангажований характер. Визначено особливості, напрямки і перспективи сучасних досліджень.

Досліджено проблеми репресивної політики радянської влади проти баптистів у 1930-ті рр. в південноукраїнському регіоні. На основі широкого кола джерел визначено типові звинувачення проти віруючих, доведено сфабрикованість карних справ, окреслено причини репресій, проаналізовано їх вплив на подальшу діяльність громад євангельських християн-баптистів.

Розглянуто організаційну будову баптистських громад у 1920-ті рр., визначаючи керівні органи та їх функції, обов'язки рядових віруючих, джерела фінансування громад. Розкрито особливості взаємозв'язків серед віруючих громади. Відзначено специфіку організаційної будови баптистських громад, що полягала у незалежності від ієрархії, відсутності жорстко визначеної, універсальної моделі. Наголошено, що сталінська модернізація суспільства призвела до втрати баптистськими громадами набутого організаційного рівня.

Проаналізовано особливості діяльності "Ініціативної групи зі скликання надзвичайного Всесоюзного з'їзду Євангельських християн-баптистів у СРСР" як опозиційної до радянського законодавства про релігійні культи організації упродовж 1960 - 1962 рр.

Розкрито методи боротьби радянської тоталітарної системи з релігійним дисидентством. Вміщено листи-клопотання членів Ради в'язнів Євангельських християн-баптистів до уряду СРСР, адміністративних та правоохоронних органів, міжнародних організацій, протоколи показових процесів, де наведено приклади й факти переслідування тоталітарним режимом віруючих-християн за релігійні переконання. Показано порушення елементарних прав та конституційних норм у СРСР, які проголошували свободу совісті та віросповідання.

Охарактеризовано функції, діяльність і роль лідерів місцевих громад євангельських християн-баптистів України 20 - 30-х рр. XX ст. Досліджено кількісні, гендерні, вікові, майнові та інші параметри соціального складу служителів. Визначено масштабність політико-правового впливу держави на можливість виконання очільниками громад своїх функцій. Розглянуто побудову колективного портрета керівників баптистських громад.

Проаналізовано релігійну політику радянської влади 40 - 50-х рр. XX ст. в контексті організаційного об'єднання євангельських християн баптистів і п'ятидесятників. На основі аналізу архівних матеріалів висвітлено становище протестантських організацій в даний період на території Рівненської та Волинської областей. Відображено становище громад ЄХБ та п'ятидесятників у контексті їх об'єднавчої взаємодії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр55)62-315 + Э376.162.5

Рубрики:

Історія

Євангельські християни-баптисти

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 18 Пошук видання у каталогах НБУВ