Відтворено історію релігійного руху євангелістських християн святих сіоністів від часу його виникнення в 1930-х рр. на Західному Поліссі до сьогодення. Розглянуто ситуацію соціально-культурної кризи на міжповоєнному Поліссі, що призвела до поширення секстанства й, зокрема, п'ятдесятництва, на підгрунті якого й виник рух мурашківців. Реконструйовано процес становлення мурашківської секти й організацію мурашківської комуни Новий Єрусалим (1936 - 1940 рр.). Досліджено відносини цієї секти з радянською владою, репресії, яких зазнали сектанти за режиму І. Сталіна та М. Хрущова, історію й організацію мурашківських комун в СРСР (1957 - початок 1990-х рр.). Розкрито механізми адаптації сектантів до репресивної радянської системи та до сучасного секулярного суспільства. Описано релігійне вчення сіоністів-мурашківців з його містично-екстатичним культом, який поступово зникає, й юдаїстичними ритуально-моральними формами, виявлено чинники його формування. Охарактеризовано особливості життєвого укладу та повсякденного побуту сучасних сіоністів-мурашківців з Одещини.

Проаналізовано історію Реставраційного руху і Церкви Христової (Church of Christ) у масштабній перспективі від зародження та формування ідей реставрації новозавітної церкви як руху в межах християнства на американському континенті наприкінці XVIII - початку XIX ст. Основні принципи руху Реставрації полягали у поверненні до новозавітного зразка у житті віруючих та їх конгрегацій. Пройшовши складний історичний шлях, рух Реставрації після криз і розколів трансформувався і дав початок різним конфесіям, представники яких вважають, що саме вони і є найбільш наближеними до зразка церкви Нового Заповіту. Найбільшою з усіх реставраційних течій є лЦерква Христова» (Church of Christ), яка внаслідок діяльності американських місіонерів за роки незалежності України стала однією з тих нових для нашої країни християнських конфесій, що вже вкорінилися в український соціокультурний і релігійний контекст, збагативши його своєю специфікою.

Розкрито проблеми використання релігійними сектами вікових і психологічних особливостей неповнолітніх з метою їх залучення до релігійних сект задля злочинної діяльності.

Розкрито проблеми використання релігійними сектами вікових і психологічних особливостей неповнолітніх з метою їх залучення до релігійних сект для злочинної діяльності. Зазначено, що вік - категорія, яка позначає тимчасові характеристики індивідуального розвитку. На відміну від хронологічного віку, який виражає тривалість існування індивіда з моменту його народження, поняття психологічного віку позначає певний, якісно своєрідний щабель онтогенетичного розвитку, який зумовлено закономірностями формування організму, умовами життя, навчання й виховання. Процес переходу від одного вікового щабля до іншого передбачає глибоке перетворення всіх названих структурних компонентів віку та може супроводжуватися більш-менш вираженими конфліктами та протиріччями (віковими кризами). Вікові кризи - особливі, відносно нетривалі за часом (до року) періоди онтогенезу, які характеризують різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, вікові кризи належать до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступового процесу особистісного розвитку (Е. Еріксон). Вікові кризи можуть виникати під час переходу людини від однієї вікової категорії до іншої та пов'язані із системними якісними змінами у сфері її соціальних відносин, діяльності та свідомості. Поняття вікових особливостей, вікових меж не має абсолютного значення - вікові межі рухливі, мінливі, мають конкретно-історичний характер і не збігаються за різних соціально-економічних умов розвитку особистості. Сучасна наука виділяє 2 основних етапи формування особистості: підлітковий вік - період розвитку дітей від 11 - 12-ти до 15-ти років: ранній (або молодший) юнацький вік - приблизно від 15-ти до 18-ти років. Використання психологічних вікових особливостей пов'язане зі знанням складностей та протиріч особистості, що формується, особливостей взаємодії її з навколишнім середовищем. Зазвичай найбільш характерними особливостями цього процесу є: емоційно виражене прагнення пізнати навколишню дійсність, висока активність особистості, поява власних оцінок тих або інших подій та фактів. Ці риси часто вступають у протиріччя з малим життєвим досвідом, з відсутністю вміння переборювати невдачі, з нестійкістю й поверхневістю першого враження. Результатом цього є надмірна різноманітність пізнавальних інтересів, швидка зміна спрямованості уваги й зовнішньої орієнтації, висока "рухливість" оцінок і самооцінки. Внутрішні протиріччя, гостра сприйнятливість і вразливість підлітка, поверхневість самосвідомості та самооцінки, відсутність стійких інтересів визначають його особливу схильність до впливу певних чинників.