Розкрито основні ідеологічні засади ваххабізму. Проаналізовано містичний досвід іудейського хасидизму, історичні реалії становлення мусульманської моделі суспільства та місце міллета східних християн. Висвітлено методологічні аспекти філософсько-релігієзнавчого дослідження людини та проблеми аксіології. Описано форми, методи та технології формування релігійних цінностей молоді в Україні в сучасний період. Визначено перспективи дослідження езотерики в сучасному вітчизняному релігієзнавстві.

Раскрыты основные идеологические основы ваххабизма. Проанализированы мистический опыт иудейского хасидизма, исторические реалии становления мусульманской модели общества и место миллета восточных христиан. Освещены методологические аспекты философско-религиоведческого исследования человека и проблемы аксиологии. Описаны формы, методы и технологии формирования религиозных ценностей молодежи в Украине в современный период. Определены перспективы исследования эзотерики в современном отечественном религиоведении.

Досліджено термін екстремізму, під яким слід розуміти ідеологію та практику використання крайніх, протиправних (нерідко насильницьких) заходів і дій задля досягнення конкретної мети.

На підставі аналізу історичних витоків ваххабізму доведено, що ця релігійно-політична течія сприйняла ідеологічні установки секти хариджитів (VIII ст.) і погляди наступника їх ідей Ібн Таймії (XIV ст.), які були розвинуті й узагальнені засновником ваххабізму Ібн Абд аль-Ваххабом у XVIII ст. Розкрито концептуальні відмінності ісламу та ваххабізму у віросповідній і обрядовій сферах, доведено, що, незважаючи на використання однакового термінологічного комплексу, вони є протилежними ідеологічними системами. На підставі вивчення структури, діяльності та методів ідеологічної роботи прибічників радикально-екстремістських організацій, доведено, що такі сучасні організації будують свою роботу у режимі повної таємничості. Їх особливістю є наявність у складі однієї організації легальних і нелегальних підрозділів, в яких проводять релігійну, культурну, політичну та благодійницьку діяльність, залучають нових прибічників, а також проводять терористичну діяльність, беруть участь у бойових діях у "гарячих точках". Детально вивчено рух ваххабітів у сучасній Росії, що дозволило виділити й описати три основні періоди їх діяльності: друга половина 1980-х - 1995 рр. - онайомчий, за якого відбувалася систематична поява іноземних місіонерів у Росії та формування перших осередків прибічників ваххабізму; 1995 - 1999 рр. - інституціалізації й активної діяльності представників радикально-екстремістських організацій; з 1999 р. до наших днів - час поступового спаду легальної діяльності представників радикально-екстремістських організацій і переходу ваххабітів до нелегальної діяльності.

Проаналізовано суть сучасного ваххабізму, його трансформації внаслідок зміни геополітичної ситуації у світі, насамперед на теренах північного Кавказу, у південних регіонах Росії та на півдні України. Визначено роль і місце цього віровчення у новітніх релігійних процесах. Ваххабізм розглянуто як одну з релігійних течій сунітського ісламу, яка набула радикальних рис у другій половині XX - на початку XXI ст. Грунтовно досліджено твори засновника цього руху Мухаммеда Ібн Абд аль-Ваххаба та його послідовників, які основним завданням їх вчення вважали необхідність знайти правильний шлях духовного розвитку правовірних мусульман. Проаналізовано історичну спадщину первинних рухів в ісламі: хариджитів, салафітів, суфіїв, ідеологічна основа яких була використана ваххабітами у ході формування власної ідеології. Зроблено висновок, що соціально-економічна ситуація на Аравійському півострові та боротьба арабів проти Османської імперії об'єктивно сприяли виникненню цього руху. Висвітлено сучасний стан ваххабізму та його поширення у різних мусульманських країнах та державах світу.

Відображено результати комплексного дослідження ісламського традиціоналізму класичної (IX - XIV ст.) та посткласичної доби (XV - XIX ст.) в аспекті інтерпретації історії моно- і політеїстичних релігій. Висвітлено розвиток уявлень про інші віросповідання у працях сунітських традиціоналістів ібн Таймійї, ібн аль-Кайїма, аз-Загабі, ібн Раджаба, ібн 'Абд аль-Ваггаба, аш-Шавкані. Здійснено детальний аналіз традиціоналістичного методу оцінювання інших релігій, відзначено історичні чинники, які впливають на його становлення та розвиток. Встановлено, що критика неісламських типів релігійності мала на меті запобігання негативним, на думку сунітських апологетів, явищ у розвитку ісламу. Розглянуто конкретні історичні приклади, які оцінюють ісламський традиціоналізм як гнучку та помірковану релігійну течію, в межах якої розвинуто уявлення про єдність суспільного, релігійного та політичного життя.