Розглянуто питання онтології та епістемології випадковості, а також випадковості та варіативності у соціокультурному контексті філософії, релігії, науки. Висвітлено розвиток природничонаукових уявлень про випадковість, способи наукової репрезентації випадковості та імовірнісний стиль мислення. Проаналізовано проблему раціоналізації ірраціонального, імовірнісного аспекту реальності. Розкрито фундаментальні основи випадковості та антропні принципи самоорганізації "суспільства ризиків". Визначено співвідношення випадковості та відповідальності в формуванні наукового етосу доби Постмодерну, роль випадковості у процесі самореалізації особистості. Викладено феноменологічну концепцію когнітивної діяльності як наслідку усвідомлення незнання.

Рассмотрены вопросы онтологии и эпистемологии случайности, а также случайности и вариативности в социокультурном контексте, философии, религии, науки. Освещены развитие природоведческонаучных представлений о случайности, способы научной репрезентации случайности и вероятностный стиль мышления. Проанализирована проблема рационализации иррационального, вероятностного аспекта реальности. Раскрыты фундаментальные основы случайности и антропные принципы самоорганизации "общества рисков". Определены соотношения случайности и ответственности в формировании научного этоса эпохи Постмодерна, роль случайности в процессе самореализации личности. Представлена феноменологическая концепция когнитивной деятельности как последствия осознания незнания.

Розглянуто проблематику свободи у суспільному, філософському та культурному контекстах. Розкрито поняття свобода, культура та цінність у контексті національної ідентичності.

Рассмотрена проблематика свободы в общественном, философском и культурном контекстах. Раскрыты понятия свобода, культура и ценность в контексте национальной идентичности.

Здійснено соціально-філософське дослідження фортуни як елемента світогляду людини. Проаналізовано поняття "фортуна" відповідно до логіки становлення та розвитку суспільної й індивідуальної свідомості. Визначено категорії, які відображають зміст фортуни. Надано її характеристику, базуючись на об'єктивних і суб'єктивних вимірах. Проведено аналіз сучасності як просторово-часової, аксіологічної та соціально-економічної умови розгортання життєвого світу людини. Розглянуто риси процесів соціокультурної трансформації та міфізації як детермінант виявлення фортуни у сучасному світі. Удосконалено знання про фортуну як компонент оптимістично спрямованого, творчого світосприйняття та виявлено фактори оптимізації активності життєздійснення особистості за умов сучасності.

Наведено результати дослідження, присвяченого теоретичному осмисленню ідеї випадковості в історії європейської філософії та сучасній науці. Розглянуто еволюцію уявлень у концепціях філософського та природничо-наукового детермінізму. Проаналізовано різноманіття феномену випадковості та способи його наукової репрезентації. Визначено методологічний статус цієї ідеї та зв'язок зі світоглядними тенденціями в науці. Увагу приділено розвитку уявлень про випадковість у філософії та науці Відродження, передумовам лапласівського детермінізму в новоєвропейській філософії та науці, міждисциплінарній ідеї стохастичності в постнекласичній науці, еволюції методологічної культури в науковій репрезентації стохастичної реальності.

Обговорено явище "невипадкового", яке, більш за все, стає домінуючим у певному конспірологічному сенсі цього слова. Звідси, його необхідно було розглянути у науковій площині і поставити наступну мету, а саме - визначити принцип взаємозв'язку випадкового і невипадкового в мультиверсумі уявних реальностей. Мета обумовлює головне завдання: концептуалізувати "випадкове" і "невипадкове" у шкалах типології фундаментальної та соціальної взаємодій. Результати дослідження. Автор показує, що поняття "випадкове" і "невипадкове" мають довгу історію з точки зору семантичного та герменевтичного підходів. Вони є похідними від філософських категорій "необхідність" і "випадковість". Категорії "необхідність" і "випадковість" є універсальними, вони репрезентують різні характеристики причинно-наслідкових зв'язків. Тобто, їх потрібно було розглянути і в онтологічному, і в епістемологічному, і в феноменологічному контекстах. "Необхідність" і "випадковість" показані як філософські категорії, що відображають різні типи зв'язків об'єктів і явищ. Тому розуміння категорії "необхідності" передбачає наявність фундаментальних знань про природу буття. Онтологічний, епістемологічний, та феноменологічний підходи дозволили виявити глибинні рівні взаємодії між природними і соціальними процесами. Обговорення. Ж. Бодріяр попереджає, що наука і техніка зіштовхують людину з нереальним світом поза істиною. М. Кастельс називає його новим комунікативним простором - Інтернет-галактикою. Н. Кетрін Хейлз вказує на процеси кодування та конструювання постлюдського. Висновки: при описі випадковості автор застосував ймовірнісний, стохастичний принцип. Імовірність визначається як структур-медіатор (посередник, що вказує на практичну сферу перетину випадкових та невипадкових подій), який забезпечує умовний баланс між їхніми проявами. Отже, невипадкове визначається як те, що є відмінним від випадкового, як неминуча подія. Воно залежить від волі людини (або людей) а також може залежати від волі деяких сил вищого порядку. Останні виробляють механізми, що забезпечують розвиток суспільного життя і цілого Всесвіту. Випадкове - протилежне невипадковому, воно не залежить від чиєїсь волі.