Проведено філософський аналіз динаміки комунікативних відносин у науці, виявлення у них феномену ідентичності. Досліджено роль ідентичності в процедурах наукової критики та її конкретних формах. Зроблено порівняльний аналіз теоретичних підходів до комунікативних проблем у філософії науки та комунікативного напрямку сучасної філософії, вказано точки їх взаємоперехрещення. Встановлено п'ять типів комунікативних відносин у науці, що є інваріантними стосовно різних типів фаз у розвитку теорій, та чотири форми наукової критики. З точки зору некласичного ідеалу раціональності значну увагу приділено специфіці нової для вітчизняної науки галузі, зокрема, гендерним, феміністським і жіночим дослідженням, їх критичним функціям.

Здійснено соціально-філософський аналіз процесу соціокультурного ідентифікування суспільства. Вивчено питання формування у докласичних і класичних філософських вчених категоріальних засад поняття ідентичності, змістову еволюцію концепції ідентичності від некласичної до посткласичної філософії. Запропоновано логіко-філософську модель постсучасної ідентичності, базуючись на якій, побудовано дискурс соціокультурної ідентифікації суспільства. На фоні розкриття системно-динамічних негараздів організації технократичної єдності показано переваги культурологічної та паритетної моделей соціокультурного розвитку. Висвітлено циклічну динаміку процесів соціокультурного ідентифікування, наявну під час змін фаз трансформування, зростання протиріч і відчужень, кризи та реінтегрування системного цілого.

Вивчено філософсько-антропологічні характеристики культурної унікальності та її розуміння. Проведено дослідження проведено з використанням розробленого у постмодернізмі підходу, який розглядає становлення різних культурних форм, їх розуміння як взаємодію рядів відмінностей, що не мають єдиного центру. Показано, що розгляд культурного процесу через призму ентелехії тотожності та відмінності дозволяє глибше зрозуміти культурну динаміку. Але сама ентелехія вимагає для свого розуміння вже не традиційного причинно-наслідкового підходу, а такого, що грунтується на повторюванні.

Дисертацію присвячено дослідженню визначення місця і ролі методу ідентифікації у соціальному пізнанні; вивчення структури пізнавальних процедур у процесі його застосування у філософських та соціально-емпіричних дослідженнях; аналізу категорії ідентифікації як методу наукового пізнання; обгрунтуванню методу ідентифікації у соціальних дослідженнях і розгляду його структури; дослідження феномену ідентифікації у системі стратифікаційних процесів сучасної України.

Проанализирована проблема идентичности в её разных измерениях. Определена двойственность идентичности как равенство и мера уравнивания, напряженный и драматичный процесс сопряжения в контексте диалоговой конституции идентичности. Внимание уделено вопросам эстетики диалога, топоса идентичности, феномена диалоговой идентичности.

Розглянуто систематизацію дефініцій поняття "ідентичність" у сучасній філософській та соціологічній літературі. Виокремлено головні типи таких визначень. Простежено залежність цих дефініцій від дискурсивного контексту використання зазначеного терміну.

Вперше розроблено структурну модель ідентичності людини як процесу актуалізації її примордіального потенціалу. Створено модель віртуальних проекцій ідентичності людини як способу формування її ідентичності у кіберпросторі. Досліджено взаємозв'язки між характеристиками Інтернет-співтовариств і віртуальних проекцій ідентичності людини, запропоновано тезу про синхронне формування ідентичності користувача в офлайн- та онлайн-середовищі. Уточнено класифікацію Інтернет-співтовариств на основі їх співвіднесення з типами технологічних платформ і формами комп'ютерно-опосередкованої комунікації, перелік індикаторів і дефініції співтовариства й Інтернет-співтовариства, а також дефініції інтерактивності й імерсивності. Набула подальшого розвитку міждисциплінарна модель ідентичності людини на основі співвіднесення положень епігенетичної теорії еволюції та теорії Ж. Ламарка зі структурною моделлю формування ідентичності людини як актуалізації її примордіального потенціалу.

Досліджено проблему конституювання ідентичності як основоположного феномена культри. Розроблено культурно-онтологічну концепцію діалогової конституції ідентичності, яка по-новому розкриває й онтологічний зміст ідентичності, долаючи попередню домінанту тотожності під час її встановлення та функціональний діапазон діалогу в онтології культури, визначаючи діалог як онтологічно засадний конститутивний принцип ідентичності як феномену культури. Запропонована концепція діалогової конституції ідентичності відкриває новий напрям її філософського та міждисциплінарного дослідження, де перипетії руху виявлення, ствердження та здійснення дещо як ідентичного осмислюються як власний шлях культури. Обгрунтовано, що дещо як ідентичне не підпорядковується імперативу рівності, але суть кінестазіс спряження рухомого, яке стикається у місці зустрічі. Рухомий спокій зустрічі визначено як діалог з такими принциповими компонентами, як межа, боротьба та турбота. Діалог підпорядковується імперативу межі й утверджує своє конституційне верховенство як енергія зіткнення та спряження протилежного. Визначено, що енергією спряження дещо здійснюється як ідентичне.

Розглянуто теоретичні розробки феномену ідентичності в науковій думці як динамічної структури, що розвивається протягом життя людини й визначає її самобутність, цілісність, тотожність та усвідомлення відмінності від інших суб'єктів.