Досліджено культурологічний аспект роботи з текстами у європейській культурі. З'ясовано методологічні засади потрактування поняття "практика" у філософському та соціологічному дискурсах. Якщо у першому випадку поняття розкриває діяльнісну природу людини, апелюючи до сфери етики та інтерсуб'єктивних взаємодій, то у другому практика протиставляється інституційні унормованості життя; постає як органічна, життєва доречність вчинків, а не механічна регламентація правил співжиття. Розглянуто типологізацію людської розсудковості, здійснену Імануїлом Кантом, на теоретичний та практичний розум. Останній спрямовує діяльнісно-вольові зусилля індивіда у такий спосіб, аби вони відповідали всезагальній доречності й етичній несуперечливості. У Готліба Фіхте практичний розум уможливлює застосування умоглядних конструкцій до матеріальної природи. Г. В. Ф. Гегель збагатив концепт поняттями "опредмечування" та "розпредмечування" праці. Карлу Марксу належить формулювання діяльнісного підходу до потрактування людської природи. У соціології практика протиставляється механічній організованості дій (інституційній нормативності).